Освіта – це прибутковий бізнес, а кожен виш – структура для вибивання грошей, вважають експерти. Щороку на хабарі й різні відкати у сфері освіти та науки витрачається близько $1,5 млрд. Стан справ влаштовує як студентів і викладачів, так і високопосадовців, відповідальних за галузь.
Усе починається зі школи
Корупційна ланка починається ще зі школи. Перед вступною кампанією до вишів Міносвіти внесло зміни до правил: крім результатів тестів до уваги беруть середній бал шкільного атестата. «Замість підвищити заробітну плату вчителям нова влада своїм нововведенням дала можливість заробити на хабарях за хорошу оцінку, – стверджує Андрій Биченко, директор соціологічної служби центру Разумкова. – Як зараз, так і за часів СРСР на оцінку учня впливали його стосунки з учителем. Тому середній бал атестата – це дуже суб’єктивно».
Прикметно, що наприкінці навчального року суттєво зросла кількість куплених класних журналів. Їх придбали на 30% більше, ніж торік, коли середній бал до уваги не брали. Це може свідчити про одне: в школах підтасовували оцінки для того, аби середній бал атестата був вищий. Також уперше за останні п’ять років різко зросла кількість золотих медалістів. До 2010 року учнів, які закінчили школу з відзнакою, меншало. Це ще один факт, який вказує, що додався корупційний чинник: золота медаль допомагає відчинити двері до бажаного вишу абітурієнтові, адже високі оцінки в атестаті значно збільшують його шанси. На думку Андрія Биченка, щонайменше 10% випускників середніх шкіл мають відмінний середній бал завдяки щедрості батьків.
Платить кожен третій
Навчання дитини в університеті влетить батькам у кругленьку суму – спочатку гроші за вступ, потім за п’ять років навчання й інколи за іспити чи заліки. Щороку батьки, діти яких навчатимуться в Інституті міжнародних відносин, платитимуть 30 тис. грн, за п’ять років – це 150 тис. П’ять років навчання разом із супровідними легальними й не дуже платежами може обійтися приблизно в $40 тис., що дорівнює вартості однокімнатної квартири в Києві або заробіткові середньостатистичного українця за 9 – 10 років.
«За перепустку до омріяного вишу цього року платив кожен третій, тобто це десь 35% абітурієнтів», – переконаний Андрій Черних, координатор громадської організації «Студентський захист».
Тетяні вже 20 років, вона вчиться на журналіста, закінчує один із найпрестижніших вишів країни. В інституті вона не пасе задніх, але зізнається, що вступала через знайомства та хабар. «Ми знали, через кого і як платити, тому бюджетна форма навчання коштувала нам $7 тис.», – розповідає дівчина.
«Найважче платити першого разу, коли не знаєш, через кого й на кого можна вийти, підключаєш своїх старших товаришів, а потім уже розумієш систему, – зізнається подруга Тетяни. – Деякі викладачі беруть особисто, деякі через своїх методистів, але беруть усі. Їх також можна зрозуміти – викладацька зарплата не така вже й велика, а жити за щось треба. В нас ніхто не вимагає грошей – якщо ти ходив, учив, то без проблем складеш сесію самотужки».
Структури для вибивання грошей
«Кожен студент хоч раз у житті давав хабар у виші, – запевняє викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка (він просив не називати його імені). – Я ніколи не повірю, коли мені скажуть, що жодного разу не платили. Якщо говорити про відсотки – то цьогоріч за бажані оцінки платило десь 60% студентів».
Способів заплатити за іспит безліч – через методистів, старшокурсників або навіть особисто в руки екзаменаторові. Опитані автором викладачі кажуть, що посередники також добре заробляють на студентах. Переважно це молоді, ще «зелені» аспіранти, які за винагороду в $20–50 погоджуються передати «гонорар» викладачеві.
Кожен має своє виправдання, даючи хабар. «Хтось має певний соціальний статус і хоче вчитись у престижному вищому навчальному закладі, а знань у нього недостатньо, – каже Андрій Биченко. – Для когось вагомим є стадний інстинкт – усе одно все корумповане, тому без грошей не вступиш; і є невеликий відсоток хлопців, які законно хочуть «відкосити» від армії й для цього вступають у виш». Також усі експерти в один голос заявляють: корумпованість вишу залежить від його престижності. ТОП-10 найрейтинговіших вищих навчальних закладів може дорівнювати рейтингові й найкорумпованіших. Загалом обіг тіньових коштів в українській освіті експерти оцінюють у $1,5 млрд.
«Якщо говорити про суми (хабарів. – Ред.), то в різних містах вони різні, – розповідає Андрій Черних. – У регіональних вишах за складання іспиту беруть до $100, а в таких містах, як Дніпропетровськ, Харків, Київ ця сума сягає $500». Тіньові розцінки в У-ському національному університеті порівняно зі столичними alma mater незначні. За державний іспит на диплом бакалавра студенти платять $300, за спеціаліста – $800. «Раніше такого в нас не було, – розповідає колишній студент факультету романо-германської філології згаданого закладу. – А зараз прийшла новий декан – і почалося. Доходить уже до вимагання – коли в студента якісь проблеми з навчанням, вона запрошує його до себе в кабінет і пропонує два варіанти: або ти платиш, або ми переводимо тебе на заочну форму навчання. Більшість погоджуються заплатити».
«Українські виші виконують єдину й головну функцію – привчають студентів до корупційної реальності, вчать давати хабарі», – резюмує Юрій Романенко, директор Центру політичного аналізу «Стратагема».
Схоже, що наразі стан речей задовольняє і викладачів разом із урядовими функціонерами, й студентів. Перші отримують прибутки, які їм не здатна забезпечити держава, другі – омріяний диплом і надію на потрібну роботу. Щоправда, дипломи українських вишів чимдалі менше цікавлять роботодавців, оскільки мало відображають освіченість своїх власників.