У перші роки свого президентства Володимир Зеленський також не зміг оминути цю тему: йому доводилося покладати квіти, говорити промови та навіть ініціювати створення нових місць пам’яті. Щоправда, проєкт меморіальних символів “Чотири дзвони”, який президент запропонував рік тому, не викликав таких гарячих дискусій, як-от недавній марш на честь дивізії “Галичина” у Києві. Бо президентський проєкт максимально нейтральним і, за задумом авторів, має примирити будь-кого з будь-ким. Цьогоріч у травні відкрили два пам’ятники: Дзвін Пам'яті у Луганській області і Дзвін Перемоги у Закарпатті. Вони мають символізувати початок і завершення звільнення території України у Другій світовій війні. Пам’ятники не прив’язані до конкретних дат звільнення, тому сперечатися, власне, нема про що: квіти до них можна покласти, навіть якщо переконаний, що після звільнення від одного окупанта, в Україні запанував інший. Хоча спорудження Дзвону Миру та Дзвону Єдності у звільненому Донецьку та Симферополі знаменуватиме повернення всіх українських територій, але і тут можливі універсальні та максимально знеособлені трактовки.
Читайте також: День примирення без каяття?
Тенденція до згладжування усіх гострих кутів та бажання догодити всім спостерігається не лише у промовах Зеленського, а й у тональності офіційних державних заходів. Принаймні, всі пам’ятають минулорічне музичне дійство на День Незалежності. Цьогоріч, окрім анонсованого військового параду, на серпень заплановане велике змагання міст та областей: вихвалятися будуть найбільшим флагштоком. Так, величезний 72-метровий флагшток встановлять у рідному місті Зеленського — у Кривому Розі. Один тільки проєкт споруди обійдеться у 1 млн гривень. Дуже швидко, в останній момент, депутати міськради міста Хмельницький підтримали рішення витратити 5 млн гривень на власний флагшток. 50-метрова споруда для прапора розміром 7 на 10 метрів з’явиться й у Рівному. Навколо нього, вже в рамках перевиконання президентської програми, запланували створення меморіалу героям Небесної сотні та воїнам АТО. Рекордсменами за вартістю, мабуть, стануть 72-метровий флагшток у Миколаєві, навколо якого облаштують сквер (загальна вартість проєкту — 14 млн гривень), а також 80-метровий краматорський гігант, який за 12 млн гривень коштом обласного бюджету збудують на місці колишнього фонтану.
Читайте також: Внутрішня вітчизна
Ці споруди, звісно, є символом та мають демонструвати велич України та патріотизм її мешканців. Але самі по собі флагштоки є цілком універсальним засобом для підняття прапору. Причому для будь-якого — це я можу стверджувати, згадуючи події, свідком яких мені довелося стати навесні 2014 року на площі біля Донецької ОДА. І розуміння цієї універсальності, яка практично не має відношення до справжньої пам’яті та патріотизму, якось стримує ейфорію від подібних рекордів, на які будуть витрачені шалені гроші.
Але чи є інші варіанти символічного наповнення, наприклад, підконтрольної частини Донбасу? Однозначно є. Бо і сучасна, і давніше історія цього краю наповнена прикладами справжнього, не універсального патріотизму, який вартий нагадування та увічнення. І робити це треба, навіть якщо встановлення таких пам’ятників чи вшанування символів викликатиме суспільні дискусії чи спротив та ненависть певних категорій громадян. Але на жаль, це майже завжди відбувається не через державницькі ініціативи, а тримається на активності окремих благодійників та наполегливості місцевих патріотів. У тому ж Краматорську, який в наслідок російської агресії став обласним центром, коштом місцевих благодійників незабаром з’явиться скульптурна композиція, присвячена українському поету-дисиденту Василю Стусу. На всій площині білої арки, яку двоє краматорських митців виготовили з твердого органічного матеріалу, вибиті рядки з його вірша: “Народе мій, до тебе я ще верну, як в смерті обернуся до життя”. Композицію доповнює портрет поета, зроблений з металу. А буквально місяць тому місцеві депутати підтримали ініціативу активістів щодо встановлення пам’ятника місцевому мешканцю Степану Чубенку — хлопчику, якого влітку 2014 року під Донецьком закатували бойовики за патріотичну позицію та синьо-жовту стрічку на портфелі. Проєкт пам’ятника замовили у краматорського скульптора та виділили на це 250 тисяч гривень з місцевого бюджету. Фігура Степана у футбольних обладунках стоятиме у Саду Бернацького поруч з футбольним полем, де тренується команда, у якій він назавжди закріплений першим номером.
Читайте також: На Східному фронті без змін
Чи стануть такі композиції, на відміну від універсальних дзвонів чи флагштоків, приводом для суперечок, дискусій, а можливо й ворожнечі? Впевнена, що так. Але тільки так ми зможемо доносити історичну правду, затверджувати позицію держави, яка не має коливатися та пристосовуватися, виносячи за дужки справжні цінності заради імітації спокою інертних мас.