Унія любові

Міста, буває, теж мандрують… У міжвоєнний період Люблін був розташований у самісінькому центрі Польської держави, а люблінський варіант польської мови вважався еталонним. Тепер же це місто, фігурально кажучи, підпирає так звану східну стіну (тобто три прикордонні воєводства) польського кордону, а самі любеляки нерідко виїздять із рідних, не зовсім престижних, місць до Кракова, Вроцлава, Варшави.

А для українського туриста Люблін – це перше велике місто на «варшавці» (шосе між українською та польською столицями), де можна відчути себе вже «за кордоном». І давнє совєтське «Польша нє заграніца», принаймні з початку 2000-х років, тут себе вичерпало: архітектура давнього старого Любліна відреставрована, а сервіс у ресторанах і готелях нічим не гірший від центральноєвропейського.

Під охороною цапеняти

Спільний для українців і поляків регіон, у якому було засновано місто над Бистшицею, має чимало географічних топонімів із коренем «люб»: на українському боці маємо Любомль, Любитів, Люботин, а на польському – Любартів і Любачів. Люблін є найбільшим із цих «міст любові». Сьогодні його можна назвати молодим містом – у ньому навчається близько 100 тис. польських та іноземних студентів. Найвідомішим з університетів є Католицький (КУЛь), у якому свого часу викладав Папа Іван Павло ІІ; тепер же виш має його ім’я. Своєрідну противагу католицькому закладу становлять державний Університет Марії Скло­дов­ської-Кюрі, заснований комуністами у піку авторитету КУЛю 1944 року, а також Політехніка, Медична та Аграрна академії.

Про те, що ви потрапляєте у не зовсім звичайне місто, можна здогадатися вже на під’їзді до центру з боку України: над Старувкою (Старим містом) височіє Люблінський замок, перебудований у стилі англійської неоготики 1825 року. Історія замку як королівського розпочалася задовго перед тим: з ХІІІ століття збереглася його основна оборонна вежа – донжон. Поруч – каплиця Св. Трійці, розписана коштом Владислава Ягелли у ХV столітті майстрами з волинського Острога. Вона є поєднанням римо-католицького начала в архітектурі та візантійського оформлення розписів. Напроти замку – православна церква Преображення Господнього, освячена свого часу Петром Могилою.

Потрапивши в Старе місто, заблукалий турист зрозуміє, як виглядали центральноєвропейські міста у середньовіччі. У схожому стилі вибудуваний також Вільнюс. Старі стіни та вузесенькі вулички Старувки від Брами Гродської (колись Жидівської) до Краківської втамують спрагу людини, вимогливої до подорожі в історію. Під Брамою Гродською розташувався Театр NN, де постійно діє виставка з аудіосвідченнями про передвоєнне життя-буття. На центральній площі – Королівський трибунал, або ж стара Ратуша. Цікава вона, поміж іншим, «слідом від чортячої лапи» на старому суддівському столі: за переказами, рогатий прийшов налякати суддів, які винесли вирок невинній удові.

Доторкнутися до історії можна й під час відвідин домініканського монастиря, у стінах якого відбувалися переговори про створення Речі Посполитої (знамените полотно Яна Матейка «Люблінська унія» зберігається неподалік – у музеї Люблінського замку). Оглянути Старе місто з висоти можна з Тринітарської брами, а в іншій брамі, Краківській, розмістився Музей міста. Безпосередньо перед брамою розташована теперішня ратуша (мерія). «Одним з обов’язкових для туристів має стати похід у підземелля під Старувкою, – переконує працівниця люблінської мерії Евеліна Ґрабан. – Колишні пивниці тепер облаштовані під музей, опікується яким Театр NN».

На балконі ратуші щогодини з’являється трубач. Є в Любліні ще одна специфічна професія для оголошення найзначніших для міста подій – кликун. Цю роль багато років виконує пан Владислав Стефан Ґжиб. Без кликуна так само важко уявити будь-яку врочистість, як без люблінського цапеняти – окраси герба міста: цю всюдисущу тварину, що спинається на виноградну лозу, можна побачити у будь-якому куточку Любліна. Зображення козлика супроводжує мешканців міста ще з часів отримання Любліном магдебурзького права у 1317 році й символізує, за латинською традицією, плодючість та достаток. Зображення цапа побачимо на футболках, сувенірних бокалах та на пляшках місцевого пива Perła. Поляки жартома називають Люблін «козлиним містом».

Від фесту до фесту

Якщо познайомитися з любеляками ближче, виявиться, що об’єднує їх м’якість душі. Можливо, причиною є м’який клімат Любліна з властивою йому золотою осінню, сніжною неморозною зимою та квітучими магноліями навесні. Не останнім чинником є толерантність до тисяч приїжджих студентів, що вироблялася від заснування КУЛю в 1918 році. Зараз же місто повниться різноликими фестивалями, днями культури, університетськими культураліями, що перетворюються на свято для всього міста. Щоквітня у студентському будинку культури «Хатка Жака» відбувається Міжнародний фестиваль документальних фільмів «Роздоріжжя Європи». Стрічки, що демонструються на «Роздоріжжях», схиляють до роздумів над проблемами нац­меншин у Європі, боротьби за права людини. Частим гостем фестивалю та круглих столів, що його супроводжують, є люблінський римо-католицький архієпископ Юзеф Жицінський – одна зі знакових постатей внутрішньоцерковних дискусій у Польщі.

«Хатка Жака» приймає також гостей етнофестивалю «Миколайки фолькові». Цей захід відомий далеко за межами Любліна. Організовує його місцевий гурт «Оркестр Святого Миколая», творчість якого розпочалася з вивчення та відтворення бойківсько-лемківської традиції у Польщі. У міському Центрі культури проходить не менш драйвовий фест «Найстаріші пісні Європи». Щороку він збирає поціновувачів автентики з Вільнюса, Ольштина, Вроцлава, Києва, Москви, Петербурга і, звісно, Любліна. Влітку на вулиці міста виходить фестиваль «Інше звучання», на запрошення якого вже приїздили українські гурти «Гайдамаки» та «Ґорґішелі».

Культура вирує і в кнайпах Любліна. «Кінець світу» і «Рок паб» чекають спраглих панків, рокерів, «Хата» і «Золотий осел» – любителів фолку. У двох останніх полюбляє виступати люблінський гурт «Древутня», складений із незрячих музи­кантів-поляків, які половину репертуару запозичили з лемківської пісенної традиції. Навчала їх співати по-лемківсь­­ки тепер працівниця мерії Евеліна Ґрабан. За її словами, не могла втерпіти, як хлопці калічать говірку, прийшла показати, як правильно, а залишилася у гурті на кілька років. Одна із солісток Анна Ружицька спеціально вивчила українську мову, щоб співати бездоганно. Водночас Аня опанувала незвичний інструмент під назвою «сука білгорайська» – це басова скрипка з району польсько-українського пограниччя на люблінському Розточчі.

Карнавал смаків

Окремої історії варті люблінські харчевні. У тій самій «Хаті» можна замовити «м’ясне корито» або ж «овочеве корито» – наїстися вистачить чотирьом–шести особам. На Ринку навколо Трибуналу розташовані ще кілька кнайп, оминути які неможливо. «Сільсько ангельсько» зустрічає горщиками-близнюками з квашеними огірочками та смальцем із часником, щоби ви до виконання замовлення не почувалися покинутими. На перше у цій кнайпі смакуватиме боровиківка – густо насичена грибна юшка, а на друге – польський бігос (тушена з чорносливом та ковбасою капуста).

Якщо ж обійти Трибунал, потрапите у «Налисничарню», де, щоб наїстися досхочу, достатньо замовити гречаники – налисники з гречаного борошна з різними соусами на вибір. Неподалік на розі «Вінярня», де в зимовий період найкраще замовити «Ґжанєц галіцийський» – глінтвейн із приправами. Спустившись зі «старувки» на Замкову площу, обід можна закріпити десертом з італійського морозива.

У Музеї люблінського села діє справжнісінька корчма, де подають велетенські вареники зі шкварками та старопольський жур – суп на житній заквасці. Атмосферу перебування «як удома» доповнюють хати, звезені також з української Холмщини. А через дорогу біля Ботанічного саду є низка рибних «смажарень», де на вас чекатимуть рум’яні форелі та коропи.

На перехресті культур

Люблін лише на перший погляд може видатися суто польським католицьким містом. На його вулицях зустрічаються дуже різні люди, що, втім, не робить його подібним до світових «плавильних казанів». Ось група хасидів приїхала відвідати місто предків – до війни євреї становили більшість на Старувці та Підзамчі; зі служби у дерев’яній греко-католицькій церкві в районі Славінек повертаються семінаристи – вони виконують там роль не­дільного хору; неподалік міського центру культури зазвичай гуртуються місцеві рокери… Але коли рокер зустрінеться із молодою дівчиною сільського вигляду в кількох спідницях та хустках, не сміятиметься, бо вона із тусовки «фольклорників», а точніше із середовища фундації «Музика кресів» (так поляки називали східні околиці Речі Посполитої).

Українське життя Любліна крутиться навколо двох дещо конкуруючих громад. Православна парафія опікується цвинтарем вояків армії УНР на вулиці Липовій, які після визвольних змагань знайшли спочинок на польській землі. Греко-ка­то­лицька парафія перенесла свою церкву XVIII століття із села Тарношин на Південній Люблінщині, й тепер вона, окрім культових потреб, служить окрасою ­місцевого Музею люблінського села – скансену (див. словничок). У 2009 році церкву Різдва Пресвятої Богородиці відзначено як одне з семи архітектурних див Любліна.

У радянські часи Люблін презентувався листівками із зображенням Майданеку – концтабору, створеного фашистами на околиці міста. Тепер, коли можна похвалитися привабливішими атракціями, Майданек втратив відвідуваність. Проте йому варто присвятити час, щоб зрозуміти масштаби трагедії 1940-х років. Крім більшості люблінських євреїв, у концтаборі знайшли смерть радянські військовополонені, члени польського й українського підпілля. У 1944 році в Майданеку загинув український священик із міста Перемишляни Омелян Ковч. Потрапив він за колючий дріт, бо принципово не відмовляв у хрещенні євреїв, які таким чином мали надію врятуватися. Із концтабору Ковч писав: «Ми тут усі рівні – поляки, євреї, росіяни чи естонці… Тут я бачу Бога – Бога, який є однаковий для нас, без огляду на наші релігійні різниці. Може, наші церкви різняться між собою, але в усіх них царює той же Всемогутній Бог… Моліться за творців цього табору та цієї системи. Вони потребують ваших молитов… Хай Бог помилує їх».

 

ФОТО: Кшиштофор Васільчик. На фото: МАНДРУЮЧА СВЯТИНЯ. У Музей люблінського села цю церкву перенесено з пограниччя

ДОВІДКА

Люблінська унія (1569) – договір про створення Речі Посполитої на умовах союзу між Польським Королівством та Великим князівством Литовським. Унаслідок Унії під владу польських королів потрапляла більша територія сучасної України та Білорусі

ФОТО: PHL. На фото: Скрізь – молодь. Тут навчаються близько 100 тис. студентів

ФОТО: Роман Кабачій. На фото: ВХІД У СТАРЕ МІСТО. Ліворуч – Ратуша, праворуч – Краківська брама

 Варто побачити

Музей люблінського села і дерев’яна церква Різдва Пресвятої Богородиці. Площа музею – 27 га

«Хатка Жака» – студентський будинок культури з постійними виставками, кінозалом та артистичним кафе

Литовська площа у центрі міста з па­м’ят­никами Юзефу Пілсудському та Люблінській унії

Майданек – фашистський табір смерті (1941–1944 роки) на околиці Любліна

Як доїхати

Поїздом із Києва – 595 грн.

Автобусом із Києва – 304 грн, туди й назад – 546 грн.

Автобусом зі Львова – 50 грн.

СЛОВНИЧОК

Скансен – Музей просто неба

Старувка – старе місто

Коронний трибунал – люблінська Ратуша