Активні підбурювачі та провокатори, завдяки яким в Україні розпочався весь нинішній кошмар, з якоїсь причини залишаються безкарними навіть у тому випадку, коли потрапляють у руки українського правосуддя. «Кривава київська хунта», яку так ненавидять прихильники «ДНР» і «ЛНР», у реальності бачиться безпорадною та плюшевою, як іграшковий ведмедик. Досі жоден з раніше заарештованих лідерів терористів так і не отримав реального тюремного терміну.
Повірити в те, що в Україні йде війна, і досі важко. Нам здавалося, що з нами цього ніколи не станеться. Проте ситуацію розгойдати все ж таки вдалося. Організатори масових заворушень, погромів, убивств чудово знали і розуміли, на які кнопки треба тиснути. Уміло збуджували натовп популістськими закликами, професійно розпалювали ненависть і агресію, безсоромно брехали, створюючи образ ворога з простих, мирних громадян, які проживають в інших регіонах країни.
Їхні імена відомі правосуддю. Будь-який масовий виступ сьогодні фіксується на відео, тож ми без зусиль можемо відшукати в інтернеті екстремістські промови розпалювачів війни та сепаратистських настроїв. От тільки держава, яку вони так фанатично хочуть зруйнувати, чомусь проявляє до них небачену терпимість, що межує зі зрадою та дурістю. Адже злочинці – аж ніяк не прості базіки. На їхній совісті смерть сотень людей, загиблих у війні, яку вони розв’язали.
Читайте також: Недомобілізація
Агресивні сепаратисти одержують сміховинне покарання за свої злочини і вже виношують нові плани з розгойдування ситуації в тих регіонах, куди війна ще не прийшла. Українська ж влада ніби не помічає цих загроз і надалі ставиться до державних зрадників, як до кишенькових злодіїв. Прикладів тому безліч.
На початку червня в Миколаєві був засуджений один із лідерів місцевих сепаратистів – Дмитро Курганський. Людина, що намагалася влаштувати Миколаєву долю Луганська та завалити його вулиці трупами, отримала за це всього лише п’ять років умовного терміну.
Ну, припустимо, пояснити м’якість суду в цьому випадку можна тим, що Курганський був попросту ідіотом, не розумів, що коїть та розкаявся. Але ось 18 липня в тому ж Миколаєві засудили до чотирьох років умовного терміну вже не банального горлопана, а справжнього агента російських спецслужб, що за гроші провадив антидержавну діяльність. Редактор сайту «Набат» Дмитро Двойнісюк щиросердно зізнався на суді, що одержував указівки від куратора ФСБ з Криму, тобто свідомо працював на окупантів. Умовний строк за державну зраду… В якій ще країні світу є такі добрі суди?
2 липня свій умовний термін отримав і «народний губернатор» з Луганська Олександр Харитонов, який є прямим винуватцем нинішнього жаху, що відбувається в цьому місті. У березні Харитонов нацьковував божевільний натовп люмпенів на адміністративні будівлі та закликав до повалення конституційного ладу на Донбасі. Погроми, які він організував, у підсумку переросли в масові безлади та справжню війну. На сумлінні Харитонова смерть сотень мирних жителів, українських солдатів та обдурених ним «ополченців». І за все це він одержав від українського правосуддя п’ять років умовного терміну. За крадіжку металобрухту часом дають більше.
Читайте також: МВС планує скорочення добровольчих батальонів та не приймає до своїх лав «злочинців» з Майдану
На жаль, якщо хтось думає, що таким чином влада України зможе купити лояльність сепаратистів і залагодити конфлікт – це велика помилка. Недавно в мережі з’явилася фотографія засудженого Харитонова на мітингу прихильників «ДНР», який відбувся 2 серпня в Москві. Замість того щоб сидіти в українській в’язниці, Харитонов разом з іншими учасниками зібрання закликав Росію ввести війська в Україну.
Найвідоміший і найбільш нахабний з непокараних сепаратистів – луганчанин Арсен Клінчаєв. Давній партнер нардепа Олександра Єфремова та послідовний противник української державності нині проживає не десь там, а в Києві, де формально перебуває під домашнім арештом, а за фактом розгулює по Хрещатику та смажить шашлики в Гідропарку.
Із зими цього року Клінчаєв багаторазово закликав до насильства та розправ над учасниками акцій протесту в Києві, а також підбурював жителів Луганська озброюватись і протистояти українській армії.
«Я закликаю всіх озброюватися проти цих виродків!» – казав Клінчаєв 10 березня в ефірі луганського телеканалу ЛОТ.
Народ повірив публічному виступу. Результати цих закликів – зруйновані будинки, мертві діти, розорене блокадне місто Луганськ…
Виникає цілком резонне питання: якщо покарання уникають навіть такі відверті покидьки, то кого ж буде засуджено в кінцевому підсумку за той жах, який сьогодні переживає Донбас? Звичайно, дуже зручно звалити всю провину на недосяжного Путіна чи Шойгу, але ж повинні відповідати і виконавці чужих божевільних планів. Не можна давати умовні терміни за тисячі смертей. Це не м’якість – це пособництво терористам.
Якщо покарання вдається уникати дрібним провокаторам, то про справжніх замовників, які з самого початку керували процесом, годі й казати. Їх ніхто навіть і не намагається притягувати до відповідальності. Правоохоронці вдають, що не знають, де шукати справжніх винуватців.
Читайте також: Слов’янськ. Майже мирне життя
Про зв’язки впливових регіоналів із сепаратистськими угрупованнями вже написано стільки, що зупинятися на цьому зайвий раз просто немає сенсу. Давно вже не секрет, що проект «ЛНР» від початку повністю організували люди Олександра Єфремова, тепер він розвивається під контролем колишнього голови Луганської ОДА. Багато непрямих доказів вказує на те, що «ДНР» також була організована за участю Ріната Ахметова, Бориса Колеснікова та інших донецьких нардепів від ПР – Звягільського, Бобкова, Левченка, Бондаренка. Усі ці персони навіть не намагаються приховати своєї підтримки сепаратистів, але влада ніби не звертає на них уваги. Яка користь від АТО на Донбасі, коли організатори та спонсори сидять у столиці?
Що ж залишається думати тим людям, які сьогодні переховуються в підвалах від артобстрілів і ховають родичів, розірваних на вулицях на шматки? Як же їм не звинувачувати у всьому українську владу, коли сама влада не може чітко сказати, хто винен? Адже якщо сепаратистів не карають, то виходить, що вони не винні. А хто ж винен? Та «київська хунта», більше ніхто!
Дозволяючи злочинцям уникнути покарання, ми самі вкладаємо в їхні руки зброю. Спонукаємо до нових звірств. Що там далі за планом? Одеська республіка? Харківська? Де ще вирішать улаштувати наступну війну натхненники терору та агенти ФСБ?
Не варто дивуватися, що на тлі небаченої толерантності українського правосуддя все більше простих громадян висловлюється про неминучість самосуду і заявляє про свій намір озброїтись. У нинішніх умовах, коли тисячі людей одержують бойовий досвід, а дістати зброю можна без особливих проблем, не варто думати, що ці розмови – порожні дрібниці. Безсилля держави народжує владу натовпу. Пора нарешті це зрозуміти.