Хоча об’єктивно вся ця інформація була у відкритих джерелах, бо є моїм журналістським надбанням часу «русской весны». Тому спілкування зазвичай було радше інформаційним, ніж викривальним. Харизматичні юнаки, які рили землю, щоб знайти якусь сенсаційну справу, змінювалися суворими дядьками передпенсійного віку, які записували в блокнот усе включно з моїми вигуками або словами-паразитами. Хтось пропонував «Кока-колу», хтось морозиво. Смішно, але майже всі казали: попередники були ледачі, а ось ми тепер… Часто «копали» під різних чиновників, представників бізнесу, держслужбовців, але традиційно «накопували» на умовну бабу Машу, яка видавала умовні аркуші на умовному референдумі. Гучних справ, упізнаваних особистостей, більш-менш чіткої політики щодо визнання цих дій незаконними тут, на вільній території Донеччини, ми так і не дочекалися. Або нам так здалося, бо про це тут чомусь сором’язливо мовчать.
Читайте також: Суспільство освіченого загалу
Як людина досить толерантна, я не жадала та не мрію про кров, великі тюремні строки чи конфіскацію майна, нехай вони залишаються разом зі своїм майном живі та здорові. Звичайно, бажано на території сусідньої, так милої для їхньої душі держави, але то вже щось із розряду нездійсненого. Утім, вдавати, що нічого такого не трапилося, пришвидшено промовляти «то були такі часи, самі розумієте», забувати про випадки викрадання та катування людей, антидержавницьку риторику та відверто незаконні дії — це неправильна та руйнівна позиція. Як для держави загалом, так і для розвитку громадського руху, зокрема, на Донбасі. І дарувати таку можливість залишатися не тільки непокараними, а й навіть незасудженими хоча б морально — це велика помилка. Хоч би скільки казали про те, що конфлікт на Донбасі, який був інспірований Росією за допомогою різноманітних маніпуляцій, треба гасити примиренням і толерантністю, не погоджуюся. Бо примирення може бути тільки після того, як люди, що порушували закон, визнають свою провину. Зокрема, за війну, яка прийшла на нашу землю. А нині для такого усвідомлення не створенні ні умови, ні алгоритми. Хтось відкупився, на когось інші плани, комусь вдається добре мімікрувати. І жодні ротації нічого не змінюють.
Після походу до одного з бахмутських магазинів мій знайомий був вражений: наприкінці дня колектив торгового закладу дружно та масштабно святкував день народження Путіна. У місті за якихось 20 км до лінії фронту вони навіть не подумали це якось приховувати. Попри те що магазин розташований неподалік від військової частини, а люди в камуфляжі є постійними покупцями. Такі свідомі провокації свідчать, як на мене, про те, що ми якось загралися в тотальне примирення. Навіть якщо припустити, що хтось із військових захотів би припинити цей шабаш, можна я вгадаю, кого через п’ять хвилин забрали б до відділка? І впевнена: жодних порушень із боку тих продавчинь ніхто не побачив би: чи можна якось заборонити святкувати день народження? Ще одна цікава історія з тим-таки Владіміром Владіміровічєм, ім’я якого його шанувальники вже не знають, куди пристосувати, щоб він оберігав їх від хунти та бандерівців. До волонтерів на цьому тижні звернувся незнайомий чоловік щодо дуже цікавої землячки: «На одному з інтернет-аукціонів натрапив на особу з яскравим ніком PutinSSSR, яка надала телефон і прізвище для відправлення товару. Можливо, я гарячкую й нічого страшного не відбувається, але вважаю, що таких фанатів Путіна повинні знати на місцях». Звичайно, волонтери передали телефон і данні цієї фанатки, можливо, навіть подзвонять їй поговорити про життя, але навряд чи це закінчиться чимось серйознішим за переляк. Прославляння президента країни, що веде з нами війну, не тільки не карається законом, а й навіть не засуджується на побутовому рівні.
Читайте також: Незручні
Можливо, важко знайти золоту середину між «полюванням на відьом», утиском свободи слова й тотальною безкарністю. Але вважаю, що закликати до компромісів (примирення, миру в усьому світі, забути всі образи, почати жити з чистого аркуша, поважати іншу думку) треба передусім із чітким артикулюванням причин, чому виникла війна, та громадського осуду людей, які так чи інакше були до цього причетні. А також публічного аналізу з донесенням інформації до широких кіл населення. А для цього, як ви розумієте, недостатньо просто давати умовні терміни тим умовним бабам Машам, при цьому дозволяти політикам і чиновникам використовувати різні майданчики, щоб вони далі агітували проти держави. Бо це може породжувати хибне відчуття, що ми збираємося не вигравати цю війну, а готуємо плацдарм для комфортного відступу. Тому я, наприклад, чекаю, коли на великих білбордах по всій звільненій території Донецької та Луганської областей будуть не тільки програми, за якими можна уникнути відповідальності за участь у війні з боку терористів, а й чіткі тези про те, які дії є шкідливими для держави. Можливо, варто включити туди, наприклад, і поширення чуток про «розп’ятих хлопчиків» чи святкування дня народження Путіна — а чому б ні?