Найкраще їх пам’ятають представники одного з ними покоління: їхні біографії, творчість, невідомі молодшим карколомні пригоди замолоду, пікантні деталі особистого життя. Для решти вони радше ходячі символи й емблеми, аніж реальні постаті. Цей щось там написав півстоліття тому. А цей щось співав. О, це та, що грала роль у фільмі! Якою страшною стала… Ти диви, а я думав, що він уже давно помер…
Утім, із кожного правила є щасливі винятки, і Віктор Морозов, який засвідчив свою унікальність у багатьох життєвих сферах, є таким і в творчості. Почати хоча б із його сумлінної багатолітньої перекладацької творчості. Запитайте в покоління нинішніх 20–30-літніх, хто переклав містичну епопею Ролінґ про Гаррі Поттера, і вони не змигнувши оком хором відкажуть: «Віктор Морозов»! (Несподівана деталь: коли Морозов запропонував Івану Малковичу видати серію книг про Гаррі Поттера, той навідріз відмовився! Перекладачеві вартувало неабияких зусиль переконати видавця все ж таки ризикнути й надрукувати маловідому тоді в Україні британську письменницю…).
Однак переклади творів Джоан Ролінґ, Пауло Коельйо, Бенедикта Андерсона, Джеремі Стронґа, Роальда Дала, Ернста Гемінґвея та інших — це лише один зріз багатогранної, як діамант, особистості Морозова. Для його композиторської та виконавської діяльності, яка розпочалася півстоліття тому, ніколи не буде забагато слів захвату і вдячності. Творити вільне мистецтво у світі поневоленого розуму та духу було вкрай нелегким завданням, тим паче, що Морозов від початку писав і співав пісні українською мовою. А це в країні дедалі повсюднішої русифікації, яку запровадив комуністичний режим, було неабияким злочином, про що свідчить трагічна доля одного з приятелів Віктора, композитора Володимира Івасюка. У мене досі холоне серце, коли я слухаю неперевершену «Панну Інну», шедевр Морозова, створений у вкрай несприятливих для вільного самовияву умовах.
Читайте також: «Про свій вибір не шкодую»
Записана на любительский бобінний магнітофон, можливо, під час одного з легендарних концертів заснованої Морозовим «Арніки», ця пісня продирається до нас крізь шквал шумових перешкод як промінь незнищенного світла української мови й рідного мелосу. Неймовірно високий і чистий, от як у Роберта Планта з Led Zeppelin, голос юного співака несе добру новину з глибин тоталітарного мороку, що видавався нездоланним: жодна ніч не буває вічною, жоден вирок остаточним, а жодна надія марною. Тому треба жити, любити й вірити — тільки тоді це життя матиме вищий, неперехідний сенс.
Серед десятків творів, що їх Віктор Морозов заспівав, аранжував і записав, є два альбоми пісень вдячного автора цих рядків. Я ніколи не надавав особливого значення своїй пісенній творчості, мені цікавішими були література й філософія; урешті я взагалі не знаю нотної грамоти, тож ніколи не зміг би записати мелодію, щоб зберегти її. Написати пісню, заспівати під гітару у вузькому колі друзів і забути через місяць-два, а згодом створити ще одну, щоб забути і її, коли набридне, — приблизно такою була доля всіх моїх пісень, і важко навіть уявити, скільки їх назавжди лягло на дно Лети. Аж доки ними зайнявся Віктор Морозов. Саме завдяки йому вціліли всенародна тепер улюблениця «Вона» («Завтра прийде до кімнати…»), записана в 1993 році на касету разом із групою «Четвертий Кут», а також «Треба встати і вийти», «Oh, my dear Ukraine» і так аж до найпершої моєї пісні українською мовою «Ходжу-броджу білим світом».
Читайте також: Під паперовим вітрилом
Але крім пісенної та перекладацької творчості є ще один дивовижний талант Віктора Морозова, яким я ніколи не перестану захоплюватися і за який буду вдячний до смерті. Це геніальне вміння дружити. Уміння не забувати про найдрібніше прохання й виконувати його. Уміння делікатно підтримувати в найскрутніших життєвих ситуаціях. Уміння розраджувати й із гумором дивитися на найбезвихідніші, здавалося б, ситуації. Уміння бути поруч, хоча насправді я в Києві, а він за тисячі кілометрів у Вашингтоні. Уміння не зрадити. Уміння поділитися останнім. І за всі ці вміння й таланти, згадані й незгадані тут, я хочу сказати: дякую тобі, найдорожчий мій друже! Як добре, що ти є. Многая літа!