Саме так: «Украина для тебе». Суржиком-вєркосердючиком. Так рекламується тижневик із портретом відомого лінгвіста Миколи Азарова на обкладинці. Я побачив сьогодні одразу два сітілайти з цією рекламою біля київської гімназії імені Пушкіна.
А зверху, впритул до гімназичного паркану, – білборд із величезним написом: «С днем рождения, дорогая гимназия!» Під написом – дрібнесенькими літерами переклад українською. А незабаром навіть переклад зникне! І нічого за таку російську рекламу нікому не буде.
І все це лише квіточки. Ягідки попереду. На марші – деукраїнізація. Скасування перекладу російських синхронів на УТ-1, публічна заклопотаність держмужів проблемами дубляжу в кіно і на ТБ, пропозиції запровадити російську мову в судах і на іспитах… Перераховувати можна довго.
Для мене це дежа вю. Я вже все це пережив у Білорусі. Там це було дебелорусізацією (українською звучить соковитіше й точніше: дебіло (-) русизація). Новин білоруською по телевізору просто не стало. Були і наїзди на Конституційний Суд, і формування лукашенківської коаліції в парламенті аж до побиття та насильної евакуації неугодних депутатів із зали засідань Верховної Ради. А згодом опозиціонерів просто виключили зі складу парламенту, перейменувавши залишок у палату представників.
Ви не очікували угоди по Чорноморському флоту?
Поцікавтеся в білорусів, як, коли і за скільки Лукашенко здав Москві свою військово-морську базу. Так-так, неподалік Мінська – у сухопутній Вілейці – працює центр зв’язку з кораблями Російського військово-морського флоту.
Ви обурені нашестям донецьких на Київ?
Запитайте в білорусів, скільки уродженців Могилівщини отримали хлібні посади в Мінську після перемоги Лукашенка на виборах. Напевне, тільки я, народжений у Могилеві, лишився обділеним, та й то лише тому, що не мав білоруського громадянства.
Можна, звісно, було б позловтішатися: називали неповторну мову Азарова білоруською, ображаючи таким чином мою націю, – отримайте її як офіційну мову українського уряду. Сміялися над білорусами – «тупими, зашуганими, покірними бацьку»? Казали, що Україні це не загрожує, що демократія тут усталилася і що Київ уже однією ногою в НАТО та ЄС?
На жаль, треба не сміятися, а плакати. Спочатку над білорусами реготали росіяни – за Єльцина. Мовляв, темні совки, недорозвинені, без демократії та свободи преси. При Путіні вже не сміялися.
Українці зверхньо дивилися на білорусів і росіян із їхньою «сильною вертикаллю влади і керованою демократією».
Буквально сьогодні прочитав у Вахтанга Кіпіані: пакт Мєдвєдєва – Януковича – це «жирна крапка на наших європейських перспективах. Наше місце за загальноєвропейським столом – між Sweden і United Kingdom, а не в російському, як писав Солженіцин, «подбрюшье»: між Абхазією, Придністров’ям та Білоруссю».
Але ж колись, на Майдані-2004, Юлія Тимошенко пообіцяла експортувати Помаранчеву революцію в Білорусь, а Ющенко-2005 у Вашингтоні клявся Бушу просувати демократію в Білорусі й на Кубі. Закінчилося все імпортом Лукашенка в Україну.
На жаль, Україна цілком може піти спільним східнослов’янським шляхом. Такі невблаганні історичні закони. На нещастя для українців, спільна радянська спадщина дає про себе знати. І треба було не сміятися над північними сусідами і не будувати повітряних замків на піску разом із західними, а наполегливо працювати, не замінюючи справжні реформи звичним бла-бла-бла.
Я вже ввів в обіг термін «Єнакієво-Печерська лавра». Сьогодні спробую його розвинути, запровадивши додатковий: «Єнакомислячі». Це люди з вельми прямолінійним мисленням, де лінія лише одна: всі дороги ведуть до Москви. Без Росії пропадемо, без газу помремо, без російської мови загинемо.
Перефразовуючи Лукашенка, можна сформулювати два постулати єнакомислячих:
1) «Я свій народ за цивілізованим світом не поведу»;
2) «Український народ житиме погано, але недовго».
Вельми характерним став свіжий напад Миколи Азарова на прізвище колишнього віце-прем’єра Немирі та його давні зв’язки з Фондом Сороса. Пахнув, звісно, погано цей напад. Розпитайте журналіста Kyiv Post Пітера Берна, який очолював філію Фонду Сороса у Мінську, як нападки Лукашенка переросли у розгром офісу та його депортацію.
Як людина, яка не отримала і ніколи не просила жодного соросівського цента, можу дозволити собі процитувати висловлювання Джорджа Сороса про Аляксандра Лукашенка: «Ви сідаєте грати з ним у шахи, а він лупить вас по голові шаховою дошкою».
У принципі, це один із наріжних каменів за пазухою єнакомислячих.
Звідси порада тим, хто з єнакомислячими зібрався боротися. Грайте з ними за їхніми правилами. У шахи – шаховими дошками. В шашки – димові. У грі намагайтеся обводити за ніс навколо пальця.
Тільки тоді історичні закони, що передвіщають прихід в Україну авторитаризму і «Русскаго Міра», зроблять для вас виняток.
Вперше текст надруковано
у блозі автора на сайті «Українська правда»