Але якщо остання, будучи питомо російськомовною, закликає «приєднуватися до команди нових лідерів» українською мовою (окрім південно-східних регіонів), то Медведчук робить це російською і з використанням колористики державного прапору РФ, на відкуп вимогам закону «Про рекламу» віддається написаний дрібними літерами український переклад в правому нижньому куті кожного білборду.
Повернення Медведчука у велику політику в березні цього року наробило чимало галасу у політичному та навколополітичному середовищі. Більший фурор могло б здійняти хіба що балотування екс-премєра Павла Лазаренка на парламентських виборах.
Але Медведчук одразу ж почав запевняти: йти в парламент він не збирається. Головною метою «Українського вибору», зазначеною в маніфесті організації. вказана «розробка та ухвалення закону «Про всеукраїнський та місцевий референдум за народною ініціативою».
Але в такому разі незрозуміло, навіщо Медведчуку витрачати таку кількість грошей на рекламні площини. Ідеї написання законів «всім миром», до чого закликає «УВ», у вітчизняних реаліях неодмінно закінчувалися провалом – досить згадати Віктора Ющенка та його проект «народної Конституції». Тому участь «УВ» у парламентській кампанії видається досить вірогідною. Тим більше, що технічно це питання буде вирішити неважко. Попри те, що проект Медведчука існує у формі громадської організації, зареєстрованої в лютому поточного року, бренд «УВ» після належної розкрутки цілком можна буде перенести на якусь маргінальну політичну партію. До речі, саме так свого часу діяв Арсеній Яценюк, коли невідома нікому партія «Демократичний фронт» перед президентськими виборами була перейменована у «Фронт змін» – таку назву носила зареєстрована до того Яценюком громадська організація.
Позиціонування «Українського вибору» може викликати певний подив. Від Медведчука, який є кумом Володимира Путіна та дружини Дмитра Медвєдєва, цілком можна було б очікувати безкомпромісної проросійської патерналістської риторики в дусі «суверенної демократії». Натомість організація всіляко підкреслює свою відданість демократичним цінностям і ставить за мету розбудову громадянського суспільства, хоча такі заклики від ідеолога «темників» Медведчука і викликають чималий когнітивний дисонанс. Слово «український» у назві організації теж, вочевидь, вжито не випадкове.
Однак не виключено, що скоро позиція, а насамперед риторика «УВ», дрейфує у бік русофільського «червоного фашизму» з обов’язковим нагадуванням про «братерські народи», «фашистів із ОУН-УПА», «придушення російськомовних» та інші пропагандистські штампи.
Читайте також: Медведчук виходить на стежку КПУ
Судячи з усього, цьоготижнева згадка регіоналів про законопроект авторства Сергія Ківалова та Вадима Колесніченка, яким російська мова де-факто стає другою державною, був лише свого роду «пробним шаром», покликаним перевірити реакцію суспільства на одвічно дражливу мовну тему. Якщо судити по соціальних мережах, переважна більшість громадян, навіть проросійськи налаштованих, сприйняла цю ідею як намагання Партії регіонів «витягнути» рейтинг за рахунок присипаної пилом теми «другої державної». «Підняти статус російської – це, безперечно, добре, але ми все одно не проголосуємо за ПР після всього «покращення», яке вони наробили в країні», – приблизно так відгукувались про ініціативу синьо-білих мережеві русофіли. Неважко спрогнозувати, що реакція не представлених в мережі проросійськи налаштованих виборців Півдня та Сходу була аналогічною.
Саме ці люди потенційно і можуть стати електоратом «УВ». Зазначимо, що довший час в кулуарах обговорювалась ідея створення шалено проросійського проекту на чолі з Дмитром Табачником, який мав здобути голоси тих виборців, для яких питання мови, НАТО та «бандерівців» досі важать більше, ніж зростання цін на продукти та тарифів. Потрапивши в Раду (поза сумнівом, це б сталося завдяки адмінресурсу), «табачниківці», звісно, одразу би об’єдналися з регіоналами. Однак цей проект, якщо вірити чуткам, був завернутий насамперед через те, що у нинішнього міністра освіти занадто багато недоброзичливців серед «донецьких», які аж ніяк не хотіли би бачити Табачника бодай номінально самостійною політичною фігурою. Інший фактор – Табачник за час роботи міністром в уяві пересічного південно-східного виборця вже занадто інкорпорувався в ненависну систему влади Януковича-Азарова-Тигіпка, і це йому мало хто б пробачив, хоч би скільки Табачник не розповідав про «злочини бандерівців».
Читайте також: Освіта під Табачником
Інша справа Медведчук. Після буремних помаранчевих років мало хто ще пам’ятає його роль у формуванні режиму пізнього кучмізму, а придушення свободи слова, чим займався у свій час Віктор Володимирович, – річ занадто абстрактна для рядових жителів Сходу та Півдня. Не будучи причетним до «команди професіоналів», Медведчук потенційно міг би стати привабливим лідером для жителів Криму та Донбасу, а його політпроект був би в стані подолати прохідний бар’єр.
А фракції «УВ» було би чим зайнятися в майбутній Раді. Враховуючи катастрофічне падіння персонального рейтингу Віктора Януковича, його брання на другий термін в парламенті не видається надто фантастичним сценарієм. І цілком ймовірно, що регіонали зможуть «натушкувати» необхідну для цього кількість депутатських голосів. Якщо ж цього не станеться, і опозиція матиме в наступному парламенті хоча б стійку меншість в 190-200 голосів, в дію може вступити головна пропагована «УВ» ідея – всеукраїнський референдум.
Читайте також: Конституційна асамблея як запасний варіант для влади
В маніфесті «УВ» передбачена зокрема можливість всенародного ухвалення «стратегічно важливих законів», або навіть «актів народної волі». Політтехнологи з Банкової напевне зможуть сформулювати винесені на референдум питання таким чином, щоб обрання президента парламентом і справді виглядатиме таким собі «актом народної волі».
Якщо такий сценарій і може видаватися дещо надуманим, то повернення України до парламентсько-президентскої форми правління (що «УВ» вказує своїм програмним завданням) – аж ніяк.
Справа в тому, що за весь час української незалежності в Україні не було жодного відверто проросійського президента. Здача Януковичем національних інтересів на користь Росії, яка мала місце на початку його правління (Харківські угоди – найкращий тому приклад), згодом обернулася тотальним погіршенням двосторонніх стосунків, ледь не глибшим, ніж за Ющенка.
А ось проросійська більшість в Раді цілком може бути сформованою, чому доказом парламенти більшості скликань. І саме проведення чергової політреформи, за зразком 2004 року, цілком відповідатиме інтересам північно-східного сусіда. А Медведчук, якого планують залучити зокрема до роботи новоствореної Конституційно асамблеї, це неодмінно забезпечить.