«Це наші політичні опоненти, які працюють чітко проти, порушують і поширюють у ЗМІ такі питання», – казав у нещодавньому інтерв’ю Тижню лідер партії Олег Тягнибок. На противагу він навів «ультрареволюційні економічні закони», які партія зареєструвала в парламенті. Але, по суті, вони лише підкреслюють іншу проблему політсили – намагання вирішувати складні проблеми простими заходами.
Наприклад, у законопроектах про ліквідацію природних монополій чи повернення вивезених з України в офшори капіталів, які потенційно можуть кардинально змінити соціально-економічну ситуацію в Україні, замість того щоб розробити покроковий, детальний механізм реалізації зазначених завдань, аби не перевернути все з ніг на голову, вони покладають це на Кабмін, тобто фактично пропонують кота в мішку. Загалом соціально-економічний блок обіцянок і законопроектів «Свободи» часто тяжіє до популізму та лівацтва й навіть збігається з позиціями основних її опонентів – комуністів. Це і масштабне одержавлення власності, і заборона на продаж землі, перспективи «трудових колективів» набувати право власності на підприємства й керувати ними тощо.
Є ще один дуже важливий момент, у якому сходяться КПУ і «Свобода», – антиєвропейськість. Хоча прихильників європейської інтеграції серед виборців останньої чи не найбільше порівняно з рештою українських політичних сил. Імовірно, саме тому Олег Тягнибок зараз заявляє про необхідність євроінтеграції (хоча робить на цьому менший акцент, аніж партнери по опозиції). Але ж у програмі партії жодних згадок про рух до ЄС немає. Зі спілкування з багатьма свободівцями вищої та середньої ланки випливає, що до Європи переважно їх «не тягне» – в уявленні багатьох вона є місцем, де заправляють «ліберасти», усілякі меншини включно із сексуальними та іншими збоченцями. Такі європейські цінності, які передбачають толерантність і невтручання в приватне життя людини, для партії, схоже, все ще лишаються чужими: до останніх парламентських виборів свободівські оратори любили вживати під час виступів слово «толераст» і запевняли, що «їм із такими не по дорозі». Цілком очевидно, що коло потенційних симпатиків партії від цього штучно звужується, але змінюватися свободівці не бажають.
Антисемітизм, соціальний популізм, антиєвропейськість, антилібералізм «Свободи» можуть свідчити про те, що разом із її націоналізмом якось уживаються російсько-радянські коди, адже все вище перераховане родом із СРСР. Що, зрештою, не дивно, адже багатьом членам ВО довелося пожити за совка. Тож, попри показну боротьбу зі спадком радянської доби і демонстративне неприйняття всього «серпасто-молотастого», чимало з них зберегли елементи радянської ментальності. Тому подібність частини поглядів свободівців із поглядами представників КПУ в цьому контексті видається цілком зрозумілою.
Детальніше читайте статтю «Страх висоти» у журналі «Український тиждень» №17-18