Продовження. Початок читайте тут.
Модерний танець увібрав у себе академічну школу, пластику, спортивно-силове начало і фольклорну стилістику. Не дивно, що через опанування українського танцю в модерній версії на початку ХХ століття стало можливим втілювати сміливі волелюбні ідеї, виховувати тіло і дух до подальшої боротьби за незалежність.
Оленка Гердан-Заклинська
Зірка української хореографії, Олена Заклинська, навчалася у Празі (там відвідувала балетну школу Мажени Ржечицької-Вайдової), після закінчення гімназії у Перемишлі, продовжила заняття у Львові в приватній школі методом Далькроза в Оксани Федак-Драгомирецької та школі модерного танцю Матильди Броневської за вігманівською системою у Львові. У підготовці сценічних костюмів співпрацювала з відомим митцем Святославом Гординським, товаришувала з відомими мисткинями Ольгою та Оленою Кульчицькими, Уляною Кравченко. В інтерв’ю зізнавалася: «Танок, особливо народній, лежить нам у крові. Кроки козачка, гопака, коломийки легко засвоює собі кожна українська дитина. Ще більше можна це сказати про обрядові танки, як гагілки, обжинки». На 11-му Міжнародному Конкурсі сучасного танцю у Брюселі отримує другу нагороду, про що преса писала: «Відтворила п. Олена Заклинська три танки власного укладу: “Колискову” до муз. Барвінського, “Дорогу” до муз. Лиська і “Дрібушку” до муз. М[иколи]. Колесси. Кожний з тих трьох танків нагороджувала публика рясними оплесками». Після цього виступу самою танцівницею та українською хореографічною культурою зацікавилася Європа. А на Першому фестивалі українського танцю і музики у Вінніпезі (Канада) отримала диплом і першу нагороду за сольний та дуетний танці. На початку 1940-х років працювала у складі трупи Львівського оперного театру. В еміграції продовжує вдосконалюватися у Відні (в класі Розалії Хлядек Вищої школи танцю) та Інсбруку. Наприкінці 1940-х років переїжджає до Канади і там засновує першу власну школу українського танцю. Її вихованці виборюють перші нагороди та отримують схвальні відгуки (особливо за композиції «Думки-коломийки», «Гопак» та ін.).
Цей зоряний перелік можна суттєво доповнити. В Одесі сміливі експерименти розгортав балетмейстер Касьян Голейзовський. Він виступав проти класичних засобів балету, шукаючи нових форм. Постановки Голейзовського супроводжувалися гучними деклараціями: «Одеса – балетний Голівуд, сучасна фабрика нового танцю». Звідти ж походить Павло Вірський – визначний реформатор українського народно-сценічного танцю та балетмейстер, який зробив український танець модерним, вивівши його на високі академічні сцени України і світу.
Важливу роль у створенні героїчного балету відіграв Василь Верховинець, який після закінчення Одеського музично-драматичного училища у 1927 році навчався в москві в театральному технікумі у класі Асафа Месерера – дядька прими-балерини Майї Плісецької. Разом з балетмейстером Василем Литвиненком вони спробували збудувати на фольклорній тематиці балет класичної форми.
Варвара Карінська, London studio, 1939
Навіть балетну пачку – революційну для свого часу круглу спідницю з кількох шарів цупкого тюлю придумала і пошила харків’янка Варвара Карінська (Жмудська), яка втекла за кордон під приводом організації виставки досягнень радянських вишивальниць. А згодом стала співпрацювати з Сальвадором Далі, Анрі Матісом, Марком Шагалом, у Голівуді вдягала Марлен Дітрих та Інгрид Бергман, у Нью-Йорку – працювала з хореографом Джорджем Баланчіним, ставши авторкою костюмів для понад 70 балетів NewYorkCityBallet. Відзначена премією Оскар за костюми для стрічок «Жанна Д’арк» та «Ганс Христіан Андерсен».
Сергій Полунін
Можна згадати Ольгу Хохлову з Ніжина – видатну українську балерину, дружину Пабло Пікассо, Марину Березовську – українську класичну танцівницю, хореографа, дочку українського художника Георгія Нарбута. Серед чоловіків: Сергій Полунін – 25-річний артист балету, уродженець Херсона, який у 19 років став прем’єром Британського королівського балету; Денис Матвієнко – Заслужений артист України, Запрошений соліст Нового національного театру (Токіо, Японія), Ла Скала (Мілан, Італія), Гранд Опера (Париж, Франція) та Американського театру балету (Нью-Йорк, США), єдиний у світі володар чотирьох Гран-прі міжнародних конкурсів артистів балету, лауреат близько десяти нагород та премій. І, нарешті, Олеся Воротнюк – балерина Національного академічного театру опери та балету. Три роки тому її чоловік загинув у бою, тому вона із автоматом у руках пішла захищати Україну.
Тож чи маємо ким пишатися у сфері хореографічного мистецтва? Яким був би світовий балет без внеску славетних киян, харків’ян, одеситів, ніжинців, херсонців, галичан? На ці питання маємо переконано відповісти насамперед самим собі, а далі – належним чином вшанувати їх імена і справи на національному і міжнародному теренах.