Щороку в період між 9 жовтня й 23 листопада в Київському літературно-меморіальному музеї-квартирі Миколи Бажана вшановують дні пам’яті знаного поета. Цьогоріч квартиру поступово відновлюють після торішніх обстрілів центру Києва, а для давніх друзів і відвідувачів Музею Бажана відчинив свої гостинні двері Національний музей літератури України.
Тож увечері 10 листопада в приміщенні славнозвісної бібліотеки Ґалаґанів зібралися справжні поціновувачі й шанувальники поезії. Чудовою нагодою стала презентація поетичної збірки Райнера Марії Рільке в Бажанових перекладах, яка щойно побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».
Збірка перекладів Рільке українською, А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
Ініціатор нового видання, поет, перекладач, а також модератор заходу Іван Малкович зауважив, що збірка Рільке в перекладах Миколи Бажана протягом багатьох років була його незмінним талісманом, найдорожчою книжкою: «Я возив її всюди. Це було якесь моє натхнення. І можливо, прихованою і неусвідомленою мрією моєю як видавця — але я не знав про це ще — було видати Рільке у своєму видавництві». Аж тепер ця любов утілилася в новому томику серії «Антологія світової поезії».
Футурист-спіраліст на європейському вихованні
За словами самого Миколи Бажана, вперше про Рільке він почув від Леся Курбаса, який «любив його вірші, вмів їх читати так, що кожен з них, наче маленька, але многозвучна і многозначуща симфонія, розливався, підносився, бринів усім оркестром поетичної евфонії, яким досконало володів великий поет».
Лесь Курбас
Пізньої весни 1922 року юний футурист-початківець став на порозі київського помешкання знаного театрального режисера, з яким уже був знайомий завдяки участі в театральній студії «Кийдрамте» в Умані роком раніше.
Сила Курбасового впливу, насамперед естетичного, на його оточення була неймовірною. Він бачив і відчував талант людини одразу, мав потужну харизму й дар навчати. Усі, хто потрапляв у його орбіту, підпадали під чари його особистості. Бажан винятком не став, назвавши Курбаса Майстром, «котрий так багато значив для мене, кожне слово, кожен жест, кожна інтонація котрого були для мене пам’ятні й дорогі». Видатний режисер став для тодішнього футуриста Ніка Бажана провідником у сучасній їм європейській літературі: «Він розповідав мені те, про що я навіть не чув, називав прізвища, твори, журнали, мені не відомі, — докладно говорив про німецьких експресіоністів, яких тоді уважно читав…»
На одній із зустрічей і сталося доленосне «знайомство» з Рільке. Пізніше, у спогадах, Бажан писав: «Доти не знане мені прізвище Райнера Марії Рільке стало якесь близьке і дороге. Я його ніс у собі десятки років. Спробувати перекласти складні, тонкі, музичні, мерехтливі у грі відтінків та асоціацій вірші одного з найвидатніших ліриків XX віку — зробити це я зміг лише по війні. Через сорок три роки з того дня, коли я почув од Курбаса ім’я великого поета».
Редактори — друзі поетів?
Райнер Марія Рільке
Шлях від пам’яті про Курбасового Рільке до збірки перекладів був тривалий. За словами одного з учасників заходу — літературознавця Степана Захаркіна, ми достеменно не знаємо, коли саме Бажан узявся за переклад. Роботу було завершено 1974 року виходом книжки «Р. М. Рільке. Поезії» у видавництві «Дніпро» (серія «Перлини світової лірики»). Та як з’ясувалося уже під час підготовки презентованого видання, збірка виявилася, м’яко кажучи, не бездоганною: численні хибодруки й переплутані місцями рядки, не кажучи про те, що друк затягувався. На жаль, у видавництві вона лежала кілька років. Над нею працювали різні фахівці, зокрема й видатні перекладачі Микола Лукаш і Григорій Кочур, яким довіряв і з якими постійно радився Бажан.
Микола Бажан
Готуючи сучасне видання, і Іван Малкович, і запрошений науковий консультант Степан Захаркін мали на меті виправити всі огріхи книжки 1974 року, установлюючи останню волю перекладача за різними виданнями й архівними матеріалами. Опрацьовуючи авторизовані машинописи Бажана, науковець здійснив ціле текстологічне дослідження, яке сьогодні розкриває секрети перекладацької кухні поета. Одним з таких став той факт, що Микола Бажан ретельно працював над перекладами, часто переписуючи вже готові варіанти віршів, радився з Лукашем і Кочуром, часом приймаючи їхні зауваження, а часом відкидаючи. Не завжди він був готовий погодитися й на правки редакторки видавництва «Дніпро» Світлани Йовенко. Деякі з перекладів зрештою не ввійшли до збірки. Докладно про це Степан Захаркін написав у текстологічній післямові до презентованого видання.
Варіації прочитання Рільке
Збірка 2023 року містить, крім Бажанових, переклади інших поетів. Зокрема, представлені по дві-три поезії в перекладах Василя Стуса, Дмитра Павличка, Олега Зуєвського, Ігоря Качуровського, Мойсея Фішбейна, Богдана Кравціва, Олега Жупанського, Юрія Андруховича й Сергія Жадана.
За задумом організаторів до участі в презентації були запрошені сучасні письменники, які долучилися до видання. На зум-зв’язку перебували Юрій Андрухович та автор літературознавчої післямови Юрко Прохасько. У кожного з них — свій шлях до осягнення поезії Рільке й своя історія знайомства з нею.
Юрій Андрухович розповів, що перше наближення до Рільке було ще в юнацькі роки. Навчаючись в Івано-Франківській школі з поглибленим вивченням німецької мови, він розумів, що її знання натоді було радше формальністю. У країні за залізною завісою будь-яка іноземна мова без можливості виїзду за кордон втрачала актуальність, ба більше, навіть відвідини НДР здавалися майже неможливими, не кажучи про Австрію чи Західну Німеччину. Тому єдине, що мотивувало, крім самого честолюбства, — цікавість до процесу вивчення мови.
Попри те що Андрухович уже почав писати власні вірші, він був переконаний, що до широких мас вони не дійдуть. Тож єдиним шляхом до публіки могли бути тільки переклади.
«Я страшенно любив журнал “Всесвіт”, очікував кожного числа. І ось року 1985-го чи 1981-го, я був студентом третього курсу, на літніх вакаціях спробував перекладати не кого-небудь, а Рільке. З одного боку, безумовно, — велика зухвалість, а з другого — я цю зухвалість обмежив. Я подумав: як перекладач я недосвідчений, тож спробую перекладати недосвідченого поета Рільке, обмежуся його поезіями, які він писав і друкував у віці 19–22 роки. Наслідком цього стала добірка зо двох десятків перекладів, які я почав показувати стороннім людям і почав дізнаватися про їхні оцінки».
Спроба першої публікації для перекладача-початківця виявилася невдалою. Один з рецензентів, поет і мистецтвознавець Леонід Череватенко написав ґрунтовну внутрішню рецензію на ті переклади, у якій зазначив: «В особі молодого перекладача побачив перспективного перекладача з німецької мови. Чи означає це, що його переклад уже сьогодні треба публікувати? Ні, йому це тільки зашкодить, він повинен продовжувати свою працю».
Загалом шлях до читача перекладів Юрія Андруховича розтягнувся на десять років — і вже в 1990-х «Всесвіт» нарешті їх опублікував.
Саме ці переклади представлені у новій збірці поезій Рільке.
Юрко Прохасько, який також приєднався до заходу в режимі зум-конференції, поділився власними враженнями від творчості великого австрійця. Насамперед він говорив про те, що Рільке постає як поет, який почувається некомфортно у своєму часі, сприймає його несприятливим для себе, зіпсутим, як добу занепаду. Саме тому він мусить протиставляти себе тому часові, і з цього протистояння розвивається й виростає. Утім, згодом у Рільке наявне і певне кокетство, і показовість у цьому змаганні.
Написання післямови до збірки Юркові Прохаську, за його ж словами, давалося нелегко, адже «Рільке, яким ми його знаємо, є великою мірою нашим витвором, є витвором нашої уяви, нашого бажання мати саме такого поета».
Іван Малкович
Ще одна особливість Рільке у тому, що він є поетом на все життя: протягом власного віку його можна бачити та сприймати по-різному, складніше. З одного боку, це письменник-міф, легенда, постать, квінтесенція витонченості й естетизму, з іншого — це мірило й відображення для тих, хто його перекладає, для кого його поезія є важливою за різних обставин (зокрема, для Стуса в ув’язненні буквально напередодні трагічної загибелі).
За словами Прохаська, «Рільке став у сторіччі тим поетом, який був для багатьох дуже різних поетів і перекладачів не так пробним каменем, як направду випробувальним каменем, що на ньому хочеться випробувати власну майстерність».
Свою варіацію прочитання поезії Рільке представив і сам Іван Малкович. Протягом усього вечора він зачитував улюблене з перекладів Миколи Бажана, Богдана Кравціва, Юрія Андруховича й інших. І це було неперевершено майстерне й натхненне виконання, завдяки якому звичайна, здавалося б, книжкова презентація перетворилася на свято поезії в музеї літератури перед повною залою відвідувачів.