На той час України як держави не існувало. Була Українська ССР у складі тоталітарної імперії – СССР. Реально і жорстоко всі сторони життя керувалися єдиною партією КПСС і КГБ із Москви. «Державні» прапори УССР були криваво-червоний (СССР) і червоно-синій (УССР).
До проголошення Незалежності України залишався один рік два місяці і одинадцять днів….
Коли в Житомирі сталася ця подія, українські прапори вже майоріли над ратушами трьох обласних центрів України, але тільки в Галичині: в Тернополі – із 23 березня 1990р., у Львові – із 3 квітня 1990р. та в Івано-Франківську – із 15 квітня 1990р., а також в Стрию – із 14 березня 1990р. та в Дрогобичі – із 2 квітня 1990р.. Та одна справа – Галичина із потужним національним піднесенням того часу, а інша справа Житомир…
Тим не менше, Житомир став першим містом за межами Галичини, першим містом , Центральної України, де використання національної символіки було узаконено спеціальним рішенням міської Ради і над ратушею якого всупереч тотальному тиску партійно-державної машини було встановлено синьо-жовтий український прапор.
Читайте також: У мережі виклали документи КГБ про синьо-жовтий прапор, який підняли в Києві 50 років тому
Піднімаючи прапор майбутньої України ми вірили, що незалежна Україна буде, але ніхто не знав коли і якою ціною…
В давні часи, коли українські воїни приступом брали ворожу фортецю і вивішували над нею прапор, вуличні бої в місті ще могли продовжувалися.
Але вже висів символ, який демонстрував безглуздість подальшого спротиву. При втраті прапора військова частина розформовується.
перші демократичні мітинги у Житомирі розпочалися у березні 1989го
Можна наводити й інші приклади важливості «прапорного питання».
Тому ця подія мала величезне моральне, юридичне та психологічне значення. І не тільки для Житомира.
Було встановлено символ, який фактично засвідчував майбутню зміну влади. Прапор над міською ратушею свідчив, що Московська влада КПСС-КГБ вже не монолітна і «не вічна», як це було 70 років поспіль і на зміну їй обов’язково прийде влада українська.
Вперше український прапор в місті був вивішений над органом влади (та ще й радянським органом, бо інших тоді не було), що давало юридичне і моральне право громадянам та організаціям робити теж саме.
Український прапор встановлювався офіційно на підставі спеціального рішення міської Ради, прийнятого абсолютною більшістю її депутатів і підписаного мною, як Міським головою.
Прапор вивішувався не тимчасово, а раз і назавжди. Саме з того часу він і майорить над містом.
Історія розпорядилася так, що український прапор було встановлено рівно через 70 років після того, як 12 червня 1920 року українське військо остаточно залишило Житомир і в нього вдерлися банди Котовського, які встановили над міською ратушею криваво-червоний прапор Радянської Росії.
Підняття українського прапора над міською ратушею викликало як захоплення і підтримку з боку більшості житомирян, так і люту ненависть зі сторони «партійних і совєтскіх органов» та їх агентів і прислужників із п’ятої колони.
Перші приходили в Раду, вітали і підтримували, а пізніше проводили акції підтримки.
типові гасла початку 90-х
Останні злісно шипіли і писали мені анонімні листи з погрозами («Мы тебя и твоих детей, Бандера и Петлюра, еще достанем…»). Якась «тайно образованная группа в 21 человек «За интересы Советской Украины»» написала «Ультиматум» із погрозою висадити в повітря будинок Ради, «если за неделю желто-голубое националистическое полотнище не будет снято. Новейшие средства и технологии обеспечены. Преград для нас не существует»…
Читайте також: 1918 рік: міська дума Єлисавета та синьо-жовтий прапор
Довелось окремим листом звертатися в Обласне управління КГБ з вимогою розслідувати замах на терористичний акт і взяти під охорону будинок Міськради, хоча підписуючи цього листа я чудово розумів, що звертаюсь до кураторів та організаторів цієї самої «таємної групи».
Майже кожну ніч, поки ми не організували власну охорону, прапор зривали (як потім з’ясувалось, робила це сама міліція на вимогу обкому КПСС). Та ми знову і знову встановлювали прапор.
мітинги веде Яків Зайко, нині покійний Герой Небесної сотні
«Под чуткім руководством» раніше надісланого спеціально із Москви з апарату ЦК КПСС першого секретаря Житомирського обкому КПСС Владіміра Фьодорова, який люто ненавидів все українське, посипався шквал протестів прокурорів усіх рівнів, рішень районного, міського, обласного судів, кілька окремих постанов обласної прокомуністичної Ради та центральної влади в Києві.
Суть цього тиску була в одному – негайно зняти «націоналістичне полотнище» з будинку Ради і відмінити всі рішення стосовно національної символіки, як незаконні, а інакше…
Читайте також: Конституційна творчість доби Української революції
І це «інакше» було в інспірованих перевірках фінорганів та спеціальних служб, як в міськраді, так і за місцем моєї колишньої роботи на заводі та роботі моїх колег, грубого скороченні фінансування та матеріального забезпечення міських програм, яке тоді йшло не прямо місту, як зараз, а через область.
А ще – моральний тиск, брехня, наклепи і провокації через підконтрольні засоби масової інформації, перш за все, – компартійну газету «Радянська Житомирщина», яка завзято чавила все живе – свободу слова, демократію, становлення української незалежності. Тоді я по-справжньому вперше відчув, як «заламують руки і ноги» лише тому, що ти – українець.
мітинг під час путчу ГКЧП
Та незважаючи на погрози, шантаж, суди, прокурорські подання ми вистояли – український прапор залишився на міській ратуші, де він стоїть і сьогодні.
23 червня 2010 року Житомирська міська рада прийняла рішення щороку відзначати 13 червня як загальноміське свято – День підняття українського прапора над Житомиром.
Та прокремлівському режиму Януковича і його поплічникам на місцям це було зовсім не актуально…
І ось вчора, 13 червня, за ініціативи Житомирського Міського голови Сергія Сухомлина таке свято в Житомирі відбулось, мав честь бути запрошеним і присутнім на ньому. Все було гарно і достойно (детальніше можна почитати і побачити на житомирських сайтах).
А український прапор майорить над міською ратушею і сьогодні на тому ж древку, зробленому із нержавілої сталі патріотами України 26 років тому, прикрашений тим же латунним, вручну виточеним тризубом – нині державним гербом України.