Фільм «Стрічка часу» Катерини Горностай про українські школи в часи повномасштабної війни увійшов до основної конкурсної програми 75-го Берлінського міжнародного кінофестивалю, що відбудеться з 13 по 23 лютого 2025 року. Це документальний повнометражний фільм, який буде змагатись за головний приз «Золотого ведмедя». Крім того, це перший з 1997 року фільм української режисерки, що потрапив до основного конкурсу — востаннє це був фільм Кіри Муратової «Три історії».
«Стрічка часу» — документальне кіно про вчителів та учнів, які під час військових дій продовжують навчати та навчатися, зокрема на деокупованих і прифронтових територіях. Знятий без закадрового голосу, інтерв’ю та реконструкцій, фільм пропонує глибокий погляд на боротьбу українського народу за збереження освіти, за своє існування та ідентичність. Він показує, як війна в Україні впливає на повсякденне життя учнів і вчителів, та виклики, пов’язані з намаганням зберегти освіту і відчуття нормального життя в умовах постійної небезпеки.
Катерина Горностай, режисерка та сценаристка фільму, говорить про нього: «Стрічка часу» — це елемент турнікету: важливо зафіксувати час накладання кровоспинного пристрою, аби не втратити знекровлені тканини. Зараз кожен школяр, на жаль, знає, що таке турнікет і для чого його використовують, адже тепер це вивчають і в школі. Але не це є основною темою фільму. Ми акцентували свою увагу на буденності і простих шкільних досвідах, як от сльози на святі першого дзвоника, старшокласник у ролі святого Миколая, різнобарвні стрічки в руках випускників. Усе це, звісно ж, містить контекст війни тепер: школярі часто вчаться в укритті через тривогу, директор показує зруйновану й законсервовану частину школи, поки в іншому крилі ідуть уроки, а на онлайн-випускному звучить дзвоник, евакуйований з Бахмуту. Війна увійшла в цю буденність дуже глибоко, але нам нічого не лишається, окрім як продовжувати жити і навчатись. І навіть шукати щоденну радість, бо як каже одна з наших героїнь до учнів:
- А життя яке? А-ну, прочитай, — просить вона маленького хлопчика.
- Прекрасне, молоде… — читає він.
- А що найцінніше для кожного з нас? — звертається до класу вчителька.
- Життя! — хором відповідають учні.
- Правильно! Ми повинні його берегти».
Це вже другий повнометражний фільм Катерини Горностай на Берлінале. Її повнометражний ігровий дебют «Стоп-Земля» отримав «Кришталевого ведмедя» Юнацького журі програми Generation 14+ Берлінале у 2021 році. Свій наступний фільм Стрічка часу Катерина зняла з цією ж командою. Це оператор-постановник Олександр Рощин, режисер монтажу Нікон Романченко, звукорежисер Михайло Закутський, продюсерки Ольга Брегман (Бесхмельниціна) та Наталія Лібет, та продюсер Віктор Шевченко.
«Стрічка часу» — унікальна хроніка року з життя українських шкіл, учнів і вчителів із різних регіонів країни. Від Харкова та Запоріжжя до Києва, Чернігова, Черкас, Одеси, Миколаєва, Очакова, Кам’янського, а також містечок і селищ, таких як Буча, Бородянка, Зарічне. Один із героїв фільму, Борис Ховряк, під час зйомок працював учителем, а сьогодні стоїть на захисті України в лавах Сухопутних військ ЗС України, як і багато інших педагогів, які стали на захист Батьківщини.
Картину знято на приватні кошти без залучення державного фінансування. За задумом команди, що працювала над фільмом, «Стрічка часу» — не лише хроніка навчання під час війни. Це історія про силу нації, втілену в конкретних людських обличчях, та інструмент культурної дипломатії.
Зоя Литвин, засновниця Освіторії та виконавча продюсерка фільму, так говорить про нього: «Ми хочемо нагадати світові, що війна в Україні триває, а її діти та вчителі платять надмірну ціну за можливість скористатися базовим людським правом — правом на освіту. Цей фільм має стати засобом привернення уваги до нашої боротьби. Я вірю в його потужний потенціал викликати емпатію та стати платформою для діалогу у творчих, академічних, правозахисних та політичних колах».
Мета фільму — не лише привернути увагу до викликів, з якими стикається українська освіта, але й зібрати кошти для відновлення шкіл, зруйнованих війною. За час повномасштабного вторгнення в Україні було пошкоджено близько 3000 закладів освіти, з яких 400 — повністю знищено. Кошти, зібрані під час масштабної міжнародної кампанії, дозволять відремонтувати та обладнати школи, щоб навчальний процес тривав попри війну.