Завдяки рекордному урожаю зернових та олійних, а також сприятливій кон’юнктурі на світових ринках український агросектор минулого року знову вирвався у лідери. Створений у галузі ВВП майже на $700 млн перевищив аналогічні показники в обробній промисловості та й серед усіх решти галузей української економіки, поступившись за цим показником лише торгівлі. З точки зору загальних перспектив розвитку країни донедавна це лише підкреслювало відставання та занепад обробної промисловості.
Однак в умовах нинішнього російського вторгнення це створило певний додатковий запас міцності для економіки. Адже сфера послуг у низці регіонів була значною мірою паралізована через обстріли, комендантські години та виїзду значної частини населення. А промислові, причому дедалі більше не лише військові, підприємства усе частіше ставали об’єктом російських ударів. Не кажучи уже про те, що 7 регіонів (Луганська, Донецька, Харківська, Запорізька, Херсонська, Сумська та Чернігівська), де продовжують залишатися російські війська та ведуться найбільш активні бойові дії, минулого року припадало 30% від загальних обсягів промислового виробництва України. Причому понад 20% – на Запорізьку та підконтрольну частину Донецької області.
Водночас, на Херсонську, Запорізьку, Харківську, Донецьку та Луганську області минулого року припадала значно менша частка – лише 18,2% усього сільськогосподарського виробництва, зокрема 10% реалізованої худоби та птиці, 13% виробленого в країні молока і 17% яєць. При цьому сільськогосподарські угіддя та більш територіально розосереджене (порівняно із промисловістю) тваринництво навіть в цих регіонах менш постраждали від бойових дій. Зокрема, на Харківщині, як заявили 31 березня у ОДА, весняну посівну в регіоні розраховують провести на 60-80% від запланованих до війни площ. Не кажучи уже про те, що озимина восени була засіяна на усіх запланованих для цього площах і за оцінками експертів цьогоріч добре перезимувала. У результаті спад а агросекторі поки що значно менший, аніж в економіці загалом.
Сировинна пастка
Попри певні труднощі із постачанням паливно-мастильних матеріалів, добрив чи насіння, ці виклики за оцінками аграріїв та посадовців наразі досить успішно долаються. А найбільшу проблему цьогоріч вочевидь створюватимуть проблеми зі збутом, особливо сировинної рослинницької продукції. Позаяк до російської агресії на продовольчу продукцію припадало понад 40% експортної виручки, а наразі в українських аграріїв на складах досі залишається невивезеної продукції для експорту на $8 млрд, проблема видається досить серйозною для ослабленої війною української економіки.
Уже з перших днів російської агресії колись основний маршрут продажу основних експортних продуктів українського сільського господарства був заблокований діями російських ВМС. На засіданні Ради Безпеки ООН перша заступниця держсекретаря США Венді Шерман заявляла про те, що росіяни блокують у чорноморському регіоні 94 цивільних судна, призначених для перевезення зерна та іншого продовольства. Принаймні одне із зафрахтованих для експорту продовольства суден було розбомблене. Не кажучи уже про чисельні протикорабельні міни в прилеглій до українських портів акваторії.
За прогнозами експертів повноцінний експорт продовольчої продукції через морські порти України навіть за умови закінчення бойових дій відразу відновити не вдасться. Відтак наразі під питанням не лише збут потенційного урожаю цього року, але й не вивезених десятків мільйонів тон, що залишилися із минулорічного. Адже може виявитись, що збіжжя, особливо після збору нового урожаю, просто буде ніде зберігати уже найближчої зими.
Читайте також: Росія — ЄС: кінець епохи «енергетичної взаємозалежності»
Минулого року Україна зібрала рекордний урожай зерна та олійних. У вазі після доробки він, за даними Держстату, по зернових сягнув 85,7 млн (у 2020 – 64,9 млн т), по олійних – 22,8 млн т (у 2020 – 18,5 млн т). Проте, як свідчать оперативні дані Мінагрополітики, які припинили оновлюватися 24 лютого, з початку 2021/2022 маркетингового року (починається в липні) експорт зернових склав 43 млн т і був на 1,7 млн т меншим, аніж за увесь 2020/2021 маркетинговий рік.
Хоч перший заступник міністра аграрної політики та продовольства України Тарас Висоцький і повідомив, що держава розпочала уже викуп в аграріїв зерна та інших продовольчих запасів. А за словами прем'єр-міністра Дениса Шмигаля уряд викупить запаси продовольства в обсягах річного споживання країною. Проте усе це кардинально не здатне зарадити ситуації. Позаяк Україна наразі пожинає плоди надмірної залежності від експортоорієнтованої сировинної монокультури в агросекторі, які часто просто не можуть бути в наявних обсягах бути використвані в країні за нинішньої структури виробництва та споживання.
Зокрема, у розрізі окремих культур обсяги експорту та запасів уже зараз вкрай нерівномірні. Наприклад пшениці на 23 лютого було експортовано майже 18 млн т або на 1,3 млн т більше, аніж у 2020/2021 м.р при тому, що урожай (32,1 млн т) на 7,2 млн т перевищив показник попереднього року. Ячменю – понад 5,6 млн т (на 1,4 млн т більше), при тому, що було зібрано 9,4 млн т – тобто всього на 1,7 млн т більше, аніж торік. Тобто запаси досі не вивезеної пшениці та особливо ячменю, які традиційно широко використовуються для внутрішніх потреб, не такі й великі порівняно із попередніми роками. Хоч наразі й суттєво перевищують середні показники на відповідну дату за попередні роки. І, скажімо, по пшениці у разі відсутності експорту були б достатніми для потреб внутрішнього споживання мало не до кінця 2023 року. Навіть за умови, якщо ані в цьому, ані в наступному році взагалі не буде зібрано жодної тони цієї культури.
З запасом на території країни й інших зернових, які використовуються або можуть використовуватися для харчування населення. Так торік гречки було зібрано 106 млн кг (у 2020-ому – 97,6 млн кг, у 2019 – 85 млн кг), жита – 594 млн кг (у 2020 – 457 млн кг, 2019 – 335 млн кг), зернобобових (головним чином горох) – 681 млн кг (у 2020 – 600 млн кг, у 2019 – 710 млн кг). Окрім того, з початку маркетингового року також різко зменшився експорт борошна. Якщо у 2020/2021 маркетинговому році експортовано було майже 127 млн кг, то до початку російського вторгнення у поточному маркетинговому році – лише 68 млн кг. При цьому обсяги його виробництва на початку 2022 року не поступалися, а то й перевищували показники аналогічних місяців 2021-го. А на початок лютого лише на складах підприємств перебувало 67,1 млн кг борошна, а місячні обсяги його виробництва сягали 97,7 млн кг – на 6% більше, аніж у цей же час торік.
Водночас кукурудзи, яку збирають, а відтак і починають вивозити найпізніше, відвантажили не повних 19 млн т – майже на 4,1 млн менше, аніж у 2020/2021 м.р. Хоча саме по цій культурі внутрішнє споживання в країні становить незначну частку. І навряд чи може бути суттєво розширене в осяжній перспективі. Вона завжди належала до переважно експортоорієнтованих продуктів поряд із соняшниковою олією, ріпаком та соєю. Які також на 70-90% від вирощених обсягів продавалися на зовнішні ринки. Враховуючи рекордний минулорічний урожай, який на 11,6 млн перевищив попередній (41,9 млн т проти 30,3 млн т у 2020-ому), запаси кукурудзи нині складають принаймні трирічну внутрішню потребу в цій культурі навіть за довоєнних обсягів споживання. Аналогічна проблема й із соняшником. На початок березня у безпечних і відносно безпечних з точки зору бойових дій областях його залишки становили понад 4 млн т. Виходячи з темпу березневих обсягів експорту в 112 тис т олії, щоб вивезти продукт, який можна отримати із таких запасів насіння потрібен час до літа 2023 року. Навіть без нових посівів соняшника.
Читайте також: Як уникнути евтаназії української економіки
Оскільки дані Державної митної служби за березень досі не опубліковані, наразі можна використовувати лише узагальнену інформацію оприлюднену днями керівництвом Мінекономіки. Вона свідчить, що протягом березня Україна експортувала ще 1,1 млн т кукурудзи, 0,3 млн т пшениці. Це, за даними відомства, приблизно в 4 рази менше, аніж у лютому. При цьому як свідчать заяви заступника міністра агрополітики Тараса Висоцького експорт відбувався альтернативними морю маршрутами до країн ЄС: залізницею, річковим транспортом Дунаєм та навіть автотранспортом. Проте пропускна спроможність цих маршрутів надзвичайно обмежена і за оцінками галузевих експертів навряд чи може бути розширена навіть близько до можливостей морського транспорту.
Залізничним транспортом перевозять до 20-30 тис. т зерна на день. Для порівняння: через порти зазвичай проходило близько 150 тис. т, а в окремі місяці і більше. За словами голови правління «Укрзалізниці» стаціонарні термінали на західних кордонах потребуватимуть принаймні року часу. Однак інша проблема полягає в тому, що порти в Європі не готові прийняти такий об'єм зерна на експорт, а споживачі ЄС збільшити споживання. Проблеми виникають через необхідність перевантаження агропродукції на кордоні через різну ширину колій та загальну обмеженість пропускної спроможності таких маршрутів через конкуренцію як з іншими вантажами з/в ЄС та пасажирським транспортом. Дунайські порти також наразі також мають обмежену спроможність, оскільки немає достатньої кількості барж, причалів та терміналів.
Міністр аграрної політики та продовольства України Микола Сольський нещодавно провів переговори із мінтрансу Румунії щодо відправлення вантажів через румунський морський порт Констанца. Однак через нього йде насамперед румунський агроекспорт, тож наскільки значним може бути транзит української агросировини і як її значні обсяги доставляти туди залишається відкритим питанням. Окрім того, зберігаються й загрози російських атак на транспортні засоби, якими здійснюється експорт. Для вирішення цієї проблеми уряд 30 березня видав розпорядження про відшкодування власникам пошкоджених морських суден та рухомого залізничного складу збитків у разі перебування таких суден в акваторії українських портів у Дунайському регіоні; власникам та/або операторам рухомого складу, допущеного до обігу залізницями колії 1435 міліметрів, — у разі перебування такого рухомого складу на території України.
Нема злого, щоб на добре не вийшло?
Постачання за межі ЄС сухопутний маршрут різко здорожчує логістику, а відтак знижує конкурентоздатність української продукції та ціну, за яку вона може бути реалізована. Сировинна продукція із низькою доданою вартістю надзвичайно чутлива до витрат на логістику. Доки існував безперешкодний доступ до морських портів на українському узбережжі та помірні тарифи як на залізничний транспорт у межах країни, так і за перевалку в портах, це приносило виробникам та трейдерам сировинної продукції чималі доходи. Однак переорієнтація відповідних товаропотоків на значно дорожчі європейські залізниці та порти, зростання транспортного плеча, особливо в постачанні до споживачів у Середземноморському регіоні та басейні Індійського океану болюче вдарить по рентабельності сировинних секторів українського сільського господарства. До певної міри це може бути компенсоване зростання цін на світових ринках через проблеми із постачанням зерна та олії як із самої України, так і з Росії та інших чорноморських держав. Однак чи перекриє таке зростання цін збільшення транспортних витрат та здорожчання палива й добрив, наразі неочевидно.
З іншого боку, логістичні проблеми із експортом сировинної сільськогосподарської продукції з України, як не дивно можуть також посприяти розвитку несировинних галузей вітчизняного агросектору. Виявитися вимушеним стимулом для розвитку галузей із глибшою переробкою та більшою доданою вартістю в середині країни. Наприклад з другої половини 2020-го року і аж до початку 2022-го в Україні спостерігалися ножиці цін між вартістю кормів для худоби, які активно вивозилися закордон та готовою тваринницькою продукцією, яка реалізовувалася переважно на внутрішньому ринку. В результаті на тлі експортних рекордів по зерну й олії, сої чи ріпаку, тривав затяжний спад виробництва по більшості тваринницької продукції, яка при цьому ставала усе менш доступною для українців. Страждали також, особливо ще й після подорожчання енергоносіїв в другій половині 2021-го року й переробники в харчовій промисловості.
Читайте також: Як російська агресія провокує глобальну продовольчу кризу
Тож в умовах, коли логістичні проблеми із вивезенням рослинницької сировини будуть виконувати своєрідну роль експортних мит на сировинну продукцію, її переробники та виробники тваринницької продукції отримають цінову перевагу у її придбанні на внутрішньому ринку. З огляду на воєнний час та зменшення внутрішнього споживання через виїзд майже 4 млн споживачів в інші країни наразі передчасно прогнозувати бум у галузях АПК, які працюють на внутрішній ринок. Однак збільшення розриву між світовими та внутрішніми цінами на зерно та олійні з високою ймовірністю принаймні пом’якшить проблеми виробників продовольчої продукції із більшою глибиною переробки. При затягуванні проблем із експортом через порти Чорного моря не можна виключати й зміну структури посівів в Україні в бік збільшення виробництва тих культур, яких потребуватиме українське тваринництво. Врешті потреба додаткових транспортно-логістичних потужностей для переорієнтації експортних потоків ймовірно сприятиме додатковій інвестиційній активності в цій сфері навіть в умовах війни.
Українські споживачі ймовірно також матимуть можливість принаймні певний час сплачувати за харчові продукти внутрішнього виробництва, які й в довоєнний час становили до 40-50% їх витрат, значно менше, аніж за цінами світового ринку, які встановилися в Україні перед війною. Водночас самі виробники агропродукції не виключено компенсують значну частину втрат від такого вимушеного «логістичного мита» за рахунок того, що у світі ціни на більшість продовольчих товарів будуть значно вищими, аніж до початку російської інтервенції.