Початок нового футбольного сезону в Україні ознаменувався низкою скандалів, які можуть суттєво підмочити й без того не бездоганну репутацію країни, котра прийматиме футбольний чемпіонат Європи 2012 року. Контрольно-дисциплінарний комітет Федерації футболу України довів факт підкупу окремих гравців «Карпат» функціонерами «Металіста» в матчі чемпіонату країни дворічної давнини. Внаслідок цього різні терміни дискваліфікації, зокрема й довічні, отримали деякі фігуранти цієї справи, а з самих команд Львова та Харкова в турнірній таблиці поточного чемпіонату знято по 9 очок. На знак протесту проти такого рішення головний тренер «Металіста» і за сумісництвом національної збірної України Мирон Маркевич подав у відставку з поста головної команди країни та висунув звинувачення президентові Федерації футболу Григорію Суркісу у втручанні в справи національної команди.
Коли 1 лютого 2010 року виконком Федерації футболу України призначив головним тренером національної збірної Мирона Маркевича, його члени свідомо множили делікатні питання, які в нашому футболі прийнято називати «конфліктами інтересів». Мирон Богданович зголосився очолити національну збірну лише за умови поєднання роботи на цьому посту зі своїми обов’язками головного тренера харківського «Металіста». Подібну совкову практику світ завжди сприймав як рудиментарну, однак світлі спогади про Валерія Лобановського, який не один десяток років успішно поєднував роботу в київському «Динамо» та збірній СРСР, а згодом і України, змусили більшість уболівальників заплющити очі на можливі суперечності в роботі Маркевича. Це був перший за багато років тренер національної збірної, який повністю випадав із орбіти впливу президента ФФУ Григорія Суркіса. До того ж Мирон Богданович був лідером уболівальницьких симпатій у переліку вітчизняних претендентів на цю відповідальну посаду, тому дилеми, з якими мав боротися тренер збірної, відійшли на другий план. За відсутності належної фінансової мотивації для достойних кандидатів-іноземців на посаду головного тренера команди–господарки Євро-2012 не без скреготу зубами пішов на цей компроміс і сам чільник федерації.
Навіть Суркіс, котрому недоброзичливці перманентно дорікають його власним конфліктом інтересів, які він має у федерації, залишаючись номінально співвласником київського «Динамо», не міг передбачити настільки гострого скандалу з Мироном Маркевичем уже через півроку з дня його інавгурації в збірній. Маркевич вимагає звільнити його від обов’язків головного тренера національної команди через заяву на сайті харківського «Металіста». Цим він демонстративно підкреслив, що ввесь цей час був передусім тренером клубу, й контракт із його власником Олександром Ярославським для нього у стократ важливіший за обов’язок, узятий перед уболівальниками національної команди, й за папери, які Мирон Богданович підписував із ФФУ.
Маркевич залишався передусім тренером харківського «Металіста» й представляв інтереси Ярославського, коли влітку виступив проти збільшення ліміту на легіонерів у національному чемпіонаті. Він більше дбав про інтереси харківського клубу, ніж збірної, коли в товариському матчі головної команди країни більше навантажував гравців із клубу, котрий мав протистояти «Металісту» в чемпіонаті… Втім, у цій ситуації скандал уже перевершує рівень суперечностей, які Маркевич мав, виконуючи посадові обов’язки у збірній та клубі. Рішучість, із якою Мирон Богданович пішов на конфлікт із федерацією в надзвичайно делікатній для себе ситуації ставить суспільство перед дилемою – зарахувати Маркевича до авантюристів чи до лав небачених досі праведників, ладних вивести функціонерів ФФУ на чисту воду.
Навряд чи хтось повірить байці про те, що тренер не знав про підкуп гравців його колишньої команди у двобої з нинішньою. Безперечно й те, що нині довічно дискваліфікований гендиректор харківського клубу Євген Красников сплатив понад $100 тис. гонорару футболістам львівських «Карпат» не з власної кишені й не без відома президента ФК Олександра Ярославського. Тоді чому ж КДК ФФУ не покарав справжніх винуватців скандалу, а обмежився дисциплінарними санкціями до рядових фігурантів справи. Й чому справу, про яку у Федерації футболу знали давно, пустили в хід через два роки після того, як стався злочин? Чому мовчить дискваліфікований на рік президент «Карпат» Петро Димінський, котрий начебто не брав і не давав хабарів, а тому мав власні мотиви розслідувати підкуп гравців своєї команди? Поки український футбол не має відповідей на ці та багато інших запитань, чутки про неспортивний характер багатьох поєдинків внутрішнього чемпіонату лише посилюватимуться. Якщо ФФУ прагне справді очистити український футбол від корупції, то слідом за призначенням незаперечного авторитета П’єрлуїджі Коліни відповідальним за чистоту роботи суддівського корпусу Григорій Суркіс має зробити й інші кроки в напрямку прозорості та незаангажованості очолюваного ним органу. Наприклад, дати відповіді на вже поставлені запитання та провести серйозне розслідування щодо причетності двох титанів українського футбольного господарства Ріната Ахметова та Ігоря Коломойського до фінансування кількох команд прем’єр-ліги. Бо чутки про те, що донецький олігарх окрім «Шахтаря» повністю контролює «Зорю» та «Севастополь», а дніпропетровський окрім свого «Дніпра» має вплив ще й на «Кривбас» із «Арсеналом», невдовзі таки докотяться до УЄФА.