Юрби звідусіль оточили восьмибаштову тюрму, і залога інвалідів ладна була здатись, та в напрузі пролунали безладні постріли. Повстанці настромили голову коменданта на спис і на місці зруйнованої фортеці влаштували майдан танців. Незабаром зляканий король схвалив кокарду єдності нації: білий колір монархії між синьо-червоних барв Парижу, на гербі якого срібний кораблик має девіз: „Хитається, але не тоне”. Муштрована пруська армія відступила при Вальмі, бо французи не втекли, а крізь канонаду лунало: „Хай живе нація!”. Йоган Вольфґанґ Ґете ввечері писав, що бачить нову главу історії. Посол Сполучених Штатів у Парижі, автор Декларації незалежності Томас Джеферсон відчув її відлуння у французькій Декларації прав людини і громадянина: „Люди народжуються і залишаються вільними і рівними в правах”.
На Тріумфальній Арці постать летючої Перемоги веде волонтерів, а під нею перший Вічний вогонь Незнаного вояка. Париж рясніє назвами мостів і станцій метро на честь битв, а маленька вуличка носить ім’я непідкупного Максиміліана Робесп’єра, що в маячні терору проти „ворогів народу” знищив друзів і загинув. Під статуєю його соратника і жертви Жоржа Дантона на бульварі Сен-Жермен закарбовано слова, що після хлібу народ найбільш потребує знань, та заклик до сміливості, яка врятує країну. Напередодні страти на пропозицію втекти він відповів, що неможливо нести батьківщину на підошвах черевиків, і на ешафоті сказав катові показати натовпові відтяту голову, що варта того. Вожді в чварах занапастили ідеал. В Парижі на Майдані Згоди стояла ґільотина, на якій сконали догматики-космополіти, що мріяли нести свободу людству на багнетах. Всі революції нищили власних дітей, зазнавали поразок, але не минулися марно. Після диктатури, реставрації гнилого режиму, ошуканства і зневіри нащадки вчилися з помилок. Історія суворо карає невігласів за нехтування нею.
Третя Республіка 1889 року влаштувала Всесвітню виставку з Ейфелевою вежею. Гасла свободи, рівності й братерства оздобили всі установи, навіть в’язниці. Минуло ще сто років; і французи замислились, чого коштує свобода. Відтоді Національне свято не зветься Днем Бастилії, хоча Марсельєза „в день слави кличе синів вітчизни до лав на опір тиранії”. Щороку парад на Єлисейських полях з кіннотою драгунів у кірасах, юнаками і дівчатами в мундирах славетних академій, трикутками і шпагами, Іноземним легіоном і бронетехнікою 14 липня надихає патріотів різного етнічного походження і кольору шкіри, яких гуртує спільна культура. Міністерство культури і франкофонії не вадить регіональним говіркам, але дбає насамперед про захист державної мови. Міністерство внутрішніх справ і децентралізації в місцевій самоврядності зміцнює національну єдність. В Страсбурзі, де колись точилося стільки виснажливих війн, Рада Європи координує гуманітарну оствіту і викладання історії в сполуці власної гідності й толерантності: „І чужого навчайтесь і свого не цурайтесь”.
В Європі все поруч. В абатстві Сен-Жермен поховано короля Речі Посполитої Яна Казимира за барельєфом битви при Берестечку. Польські леґіони воювали за Францію. На барикаді Комуни загинув Ярослав Домбровський з Житомира. Франція озброїла Польщу на захист від Росії. На розі вулиці Расіна і бульвару Сен-Мішель вбито беззбройного Симона Петлюру, якого боялась Москва. На антифашистській маніфестації в Парижі захворів і помер Нестор Махно. Біля греко-католицької церкви св.Володимира на бульварі Сен-Жермен з погруддя бурмоситься Тарас Шевченко: „Борітесь і поборете, вам Бог помагає”. Поруч на мітингу в липні 2012 р. українці та французи підписували протест проти ґвалтування мови Верховною зрадою. Вирішено пікетувати посольство з вимогою відкинути закон ганебної дискримінації. З громадою поспілкувався посол з прав людини Франсуа Зімере, який відвідує Україну і засуджує сваволю політичних ув’язнень. На запитання, чому варто любити її батьківщину, парижанка відповіла: „Parcequec’estlaFrance (Тому, що це Франція)”.