У 2024-му одразу кілька українських фільмів потрапили до програм престижних світових фестивалів. З 26 січня до 4 лютого цього року відбуватиметься 47-й Ґетеборзький міжнародний кінофестиваль, де будуть представлені чотири наші стрічки.
У секції International Competition покажуть драму «Ти мене любиш?» режисерки Тоні Ноябрьової про дорослішання 17-річної Кіри, яке відбувається в Києві 1991 року, якраз на зламі епохи, коли розпадається СРСР. Кіра важко переживає розпад родини, крах ілюзій і зникнення однієї країни й появу іншої, і саме багатозначна тема незалежності, людської й державної, стає у фільмі дуже важливою. Режисерка фільму в інтерв’ю Vogue зазначала: «Я переконана, що особисте завжди набагато сильніше, ніж соціальне. І будь-яке соціальне ми сприймаємо через призму власного стану й особистого життя. Тому не буває подій у країні, які впливають на людину сильніше, ніж руйнування її родини. Такого просто не буває, це протиприродно. Час для мене — бекграунд. «Ти мене любиш?» — це не історія про дев’яності, вони стали лише декораціями, на тлі яких розгортається особиста драма. Розлучення батьків і пошук себе в просторі любові виходять на перший план».
У секції Voyage глядачів і журі очікують одразу три українські фільми.
«Фото на памʼять» (копродукція України, Німеччини й Франції) режисерки Ольги Черних. Це частково автобіографічна історія однієї родини (на прикладі трьох поколінь жінок) під час війни. Сюжет побудовано на спостереженнях режисерки за своєю сім’єю, яка вимушено переїхала з Донецька до Києва у 2014 році. Ольга Черних так коментує для LіRoom ідею свого кіно: «Коли розпочалася повномасштабна війна, я зрозуміла, що маю переосмислити візуально-емоційну форму фільму, знайти іншу кіномову. Мені важливо було передати відчуття втрати часу й простору, коли ми раптом опиняємося в стані, де минуле, сьогодення й майбутнє тісно пов’язані. Ця історія не про мою родину, вона про всіх нас».
«Дім за склом» режисера Тараса Дроня про архітекторку Вікторію, яка переживає непросту життєву ситуацію, коли її донька зникає зі своїм хлопцем. Його звинувачують у торгівлі наркотичними речовинами. Вікторія починає власне розслідування, намагаючись довести невинуватість доньки, щоб очистити свою репутацію й не втратити важливий проєкт. Режисер так говорить про свою стрічку для «Детектор Медіа»: «Для мене це не просто кіно, це певне моє дослідження взаємодії людини й суспільства. Фільм про вплив суспільних правил і канонів на розвиток індивідуальності, що призводить до перетворення людини в лідера або ж у вигнанця. Розслідування, яке розпочинає головна героїня, веде глибоко в підсвідомість і порушує складне питання людини: ким вона насправді є і яку ціну платить за своє самоствердження».
«Фотофобія» (копродукція України, Чехії та Словаччини) режисерів Івана Остроховського та Павола Пекарчика про 12-річного Нікі, який із сім’єю живе на станції харківського метро, де вони ховаються від війни. Страх денного світла, заявлений у назві, для сім’ї Нікі — це симптом часу, який асоціюється зі смертельною небезпекою, тому хлопцю не дозволяють виходити назовні. Іван Остроховський, один із режисерів стрічки, в ефірі програми «Культура на часі», яку транслюють на «Суспільному. Культура», розповів про те, як відбувалися знімання: «Коли ми приїхали на станцію метро в Харкові, там перебувало близько 1000 людей, і всі розповідали якусь трагічну історію для фільму. Проте ми показували дітей, бо вони мали зовсім інший настрій. Атмосфера була трохи депресивною, і не хотілося нагнітати її ще більше. Ми намагалися показати коротку історію, як 12-річний хлопчик зростає та знаходить себе в такий час. Звичайну історію життя під час війни».
З 15 до 25 лютого цього року відбуватиметься 74-й Берлінський міжнародний кінофестиваль, де будуть представлені 3 наші стрічки.
У програмі Forum візьмуть участь два наші фільми.
«Редакція» режисера Романа Бондарчука про його рідну Херсонщину. Герой фільму — молодий науковий співробітник природничого музею Юра, який у диких степах і лісах Півдня України намагається врятувати рідкісних тварин від знищення й шукає бабака степового. Натомість Юра стає свідком підпалу лісу й відносить фотографії підпалювачів і свою статтю до редакції місцевої газети. Там такі теми нікого не цікавлять. Зрештою, він продовжує боротьбу із місцевими чиновниками, залишаючись працювати в місцевій редакції. У пресрелізі режисер так коментує своє кіно: «Для всієї знімальної групи «Редакція» — більше, ніж просто фільм. Це особливий досвід, що випробовував межі наших можливостей і змінював наші життя. Монтуючи його, ми поверталися в рідні місця, багато з яких нині під окупацією, інші зруйновані, і спогад про них існує лише на екрані… Для нас це також можливість розповідати про Україну, нагадувати про потребу підтримки нашої боротьби на одному з найвпливовіших кінофестивалів світу. Тієї боротьби, у якій у грудні 2022 року, захищаючи Україну, героїчно загинув режисер монтажу Віктор Онисько, а в грудні 2023-го загинув актор, виконавець ролі Бджоляра Василь Кухарський».
«Мирні люди» (копродукція Канади, Франції та України) режисерки Світлани Карпович про мандри гарячими точками України й викривлену реальність телефонних дзвінків російських військових додому, які різко протиставлені брутальній реальності війни в Україні. Режисерка так розповідає для про ідею своєї стрічки: «Коли почалося повномасштабне вторгнення Росії, я була в Україні й незаплановано почала працювати місцевою продюсеркою з Al Jazeera English. Завдяки цій роботі я засвідчила російські воєнні злочини в різних регіонах України. Уночі після роботи я випрацювала звичку слухати «перехоплення» — дзвінки російських солдатів в Україні, які телефонували своїм сім’ям. Розбіжність між жорстокою реальністю, якою я жила вдень, і тим, що я чула вночі, — шокувала. У перехопленнях росіяни звучали по-людськи. Найболючіше було прийняти, чому люди вчиняють такі не по-людськи?».
І в програмі Panorama Dokumente буде наш фільм:
Фільм «Трішки чужа» режисерки Світлани Ліщінської, у якому вона вивчає колоніальний спадок поглядів, думок і мови, які нав’язувалися Радянським Союзом і зачепили родину Ліщінської. Режисерка, яка народилася в Маріуполі, обговорює ці теми з кількома поколіннями своєї сім’ї та досліджує родинні фото й документи. Вона так пояснює каналу «Громадське» задум своєї кінострічки: «Я знаю, що я не одна, що багато людей зі Сходу України мають схожу проблему. І справді хочу розпочати пошук самості для жителів русифікованої частини України, щоб Росія ніколи більше не змогла маніпулювати свідомістю населення. Я хочу знайти щось, до чого можна прикипіти, від чого можна відштовхнутися у своєму спротиві. Зрозуміти, які помилки ми мусимо виправити, що забути, що розбудувати».
Нагадаємо, що Берлінале — один із трьох найвідоміших кінофестивалів Європи (разом із Каннами і Венецією), який заснували 1951 року. Ґетеборзький кінофестиваль, що був уперше проведений 1979 року, — найбільший кінофорум у Скандинавії, який відіграє важливу роль в укладанні договорів у цій індустрії.