Українське “всупереч”

В перші дні після завершення Ігор блаженна усмішка не зникає з обличчя президента НОК України Сергія Бубки. Завоювавши 7 золотих, 5 срібних і 15 бронзових медалей на китайській землі, наші спортсмени побили власні досягнення Атланти-1996, Сіднея 2000 і Афін-2004, де вони незмінно брали по 23 нагороди. До того ж самопринижувальні прогнози чиновників на максимум 14 медалей олімпійці перекрили майже вдвічі.

 

 

Тепер тріумфатори мають отримати від держави обіцяні призові на суму 12 млн 650 тис. грн. Багато хто з них сподівається й на ключі від столичних квартир та інші вагомі подарунки. В неофіційному загальнокомандному заліку Україна зупинилася на почесній 11-й позначці та посіла 10-те місце в медальному заліку з-поміж 204-х країн-учасниць. За цими показниками значно випередили всіх господарі Ігор та американці.

 

Коли йдеться про китайців, причинами успіху найчастіше називають демографічний чинник, який сприяє широким можливостям наставницького вибору; працездатність спортсменів, тренування котрих часто тривають від шостої ранку до вечора; «радянську» систему підготовки змалечку; рідні стіни, шалену підтримку публіки й гігантські призові (зокрема, чемпіонські $1 млн). Американці вражають окремими унікумами, яких не бракує на жодній Олімпіаді: цього разу вісьмома золотими п’єдесталами відзначився плавець Майкл Фелпс. Плюс ідеальним балансом між індивідуальними та командними видами спорту. На тлі досягнень «розвинутих олімпійських держав» 27 пекінських медалей українців – героїчний здобуток, завойований не завдяки, а всупереч – всупереч розваленим тренувальним базам, відсутнім басейнам, катастрофічній плинності найкращих тренерів, вінтажному технічному забезпеченню та багаторічним обіцянкам функціонерів, що, мовляв, усе скоро зміниться на краще. «До Ігор у Лондоні 2012 року наші спортсмени готуватимуться в принципово нових умовах», – запевняє міністр у справах сім’ї, молоді та спорту Юрій Павленко, щойно повернувшись з інспекції Центральної школи олімпійського резерву та вдосталь намилувавшись порепаним асфальтом, бур’янами і проіржавілим парканом.

 

 

Яскраву перемогу в Піднебесній подарувала нам жіноча збірна з фехтування, що в командній першості з шаблі завоювала перше для нашої країни «золото». У принциповому поєдинку за «вихід до четвірки» (саме такою термінологією користуються у світі сучасних мушкетерів) наші дівчата в складі Галини Пундик, Ольги Харлан і Олени Хомрової в принциповому поєдинку переконливо обіграли росіянок, а за «вихід до двійки» узяли гору над американками. У фіналі на українок чекали китаянки, яким природно симпатизували судді. Про те, що арбітри іноді філігранно підігравали господарям, говорилося чимало. Та наші дівчата цей факт проігнорували і в ході поєдинку відіграли відставання в 10 очок. І у вирішальний момент Ольга Харлан виявилася на дві голови сильнішою за свою суперницю.

 

«Я просто щаслива, – не стримувала емоцій відразу після церемонії нагородження Ольга. – Коли я виходила останній раз на доріжку, взагалі ні про що не думала. Розуміла, що буде важко, тому постаралася просто розслабитися».

 

«Нас вже охрестили «вічно другими» – додає Олена Хомрова. – Та нам дуже хотілося позбавитися цього кліше. Тепер прагнутимемо довести, що успіх у Пекіні не випадок, а закономірність».

 

 

Чи не найкраще показали себе на Іграх-2008 українські снайпери, які поклали до вітчизняної скарбнички три золоті й одну срібну медалі. Харків’янин Віктор Рубан проявив себе в стрільбі з лука. Також влучно стріляли Артур Айвазян із Сімферополя (у положенні лежачи з рушниці, 50 м), Олександр Петрів зі Львова (з пістолета, 25 м) та Юрій Сухоруков (з трьох положень з рушниці, 50 м). «Я встановив у Пекіні свій особистий рекорд , – розповідав наступного дня після своєї перемоги кореспондентові Тижня Олександр Петрів. – Думаю, в останні кілька сезонів у мене різко підвищилися результати завдяки старій-новій зброї, яку «підігнав» для мене наш майстер Ніязі Ібрагімов. Цьому пістолетові радянського виробництва майже 30 років. Та попри свій вік, він вважається одним із найнадійніших. Ібрагімов додав ще кілька комплектуючих частин, дещо відрегулював, і у результаті в нього практично відсутня віддача. Я зміг обійти навіть триразового олімпійського чемпіона Ральфа Шумана. А в нього ж колосальний досвід – для німця це була вже шоста Олімпіада».

 

На радісній хвилі спортсмен уже й не згадує, що під час підготовки до змагань вирішив використовувати не ті набої, якими стрільців забезпечує держава і через які заклинює автоматичну зброю, а сучасні заряди, котрі купував власним коштом.

 

 

Сенсаційно виступила в семиборстві Наталія Добринська з Вінниці, обійшовши всіх своїх конкуренток. І хоча її тріумф виявився цілком неочікуваним, спортсменка запевнила кореспондента Тижня, що їхала до Китаю лише за медаллю найвищої проби: «Напередодні заключного виду програми я набагато випереджала своїх суперниць, тому в останній вправі – бігові на 800 метрів – особливо не напружувалася. Просто вирішила спокійно пробігтися, щоб отримати задоволення».

 

Та увага була прикута не до переможниці. Перед Пекіном усі наші надії в цій легкоатлетичній дисципліні були пов’язані з Людмилою Блонською (див. Тиждень №22, 2008). Після того, як броварчанка фінішувала другою, з’ясувалося, що її допінгпроба дала позитивний результат, і срібну медаль у Блонської відібрали. Найімовірніше, українку дискваліфікують довічно, адже вона вже відбула дворічне покарання через вживання заборонених препаратів у 2003–2005 роках. У тому, що вона використовувала при підготовці до змагань анаболічні стероїди, спортсменка звинувачує свого тренера й чоловіка Сергія Блонського. І додає, що він нерідко давав волю рукам. Останній, звісно, все заперечує. Це відкриття іншого – жорсткого обличчя «великого спорту» – може зацікавити хіба що кінематографістів, а не поціновувачів олімпійських рекордів. Але на тлі загального українського результату ситуація з Блонською є швидше ложкою дьогтю у неочікувано великій діжці меду. Тепер було б добре, щоб держава допомогла нашим атлетам гарно попрацювати над наступним «медозбором».