Українське студентство у добровільно-примусовому рабстві

Веселе студентське життя!.. Чимало спогадів про нього залишиться в дівчат, яким «пощастило» вступили до педагогічного училища міста Шахтарська на Донеччині. У цьо­­му навчальному закладі їм заборонено мати макіяж або довгі нігті. Якщо котрась із них одягне джинси, її можуть викликати на сцену перед викладачем та іншими студентами і дві години розказувати, яка вона «шльондра».

Ще недавно до тамтешнього гуртожитку не можна було повертатися пізніше ніж о 18:00. Холодну воду подавали двічі на день по дві години. А замість пар студентам доволі часто доводилося виходити на прибирання, причому не лише території училища, а й стихійного звалища та вельми небезпечної ділянки траси Донецьк – Ростов. «Другокурсниця розповідала, як її буквально «з’їли» за те, що вона помила підлогу й «неправильно» поклала ганчірку перед кабінетом, – поділився з Тижнем один із колишніх викладачів закладу. – Та й узагалі студенти замість пар виконували функцію трудового десанту. Кілька разів на рік можна влаштувати суботник. Але в Шахтарську це просто експлуатація дитячої праці».

Поганими умовами проживання та примусовою працею проблеми училища не обмежуються. «Постійний моральний тиск, побори, корупція, – описує будні студентів активіст профспілки «Пряма дія» Ілля Власюк. – Безліч фінансових зловживань. На території училища є підприємства, які належать заступникові директорки, тобто її чоловікові. Наприклад, столова зі спекулятивними цінами. Харчуватися в інших закладах не можна, як і приносити з собою їжу! Є на території й фітнес-клуб. Будувався він, щоправда, як спортзал для студенток, але працював як комерційна структура. Тепер, коли історія набула розголосу, він тимчасово зачинений…»

У результаті галасу навколо Шахтарська відбулися й інші зрушення. Гуляти мешканки гуртожитку тепер можуть «аж» до 19:00! Хоча, за словами свідків, у правилах внутрішнього розпорядку написано, що повертатися дозволено до 22:00. Крім того, тут провела позачергову перевірку санепідемстанція. Дійшли висновку, що стан житла не відповідає нормам. До 1 червня мають відремонтувати сантехніку, у вересні – зробити капітальний ремонт.

Через ситуацію в навчальному закладі відбулися вже дві акції протесту: одна в Шахтарську, друга біля стін Міносвіти. Представники останнього пообіцяли активістам, що запросять їх до складу комісії Державної інспекції навчальних закладів України, яка поїде до Шахтарська. Проте то був обман. Профспілчан не тільки не запросили, а й відмовилися пустити у приміщення училища для зустрічі з комісією, хоча саме вони й були ініціаторами її візиту. «Отже, ревізорам є що приховувати, – впевнені у «Прямій дії». – Результатом перевірки стане черговий адміні­стра­­тивно-бюрократичний консенсус».

«О, їде моя група підтрим­­ки!» – сказала директорка, коли до нас мала завітати Держінспекція, – розповідають викладачі. – У її складі була, наприклад, Тетяна Сідашева, начальник відділу управління освіти і науки Донецької ОДА. Вона вже була у групі, що проводила першу перевірку, після якої в Міносвіти визнали, що самі нічого не перевіряли й «віддали» це завдання Донецьку. І знову Сідашева у складі!»

Використовують студентів у Шахтарську і в електоральних потребах. «Під час останніх виборів наша молодь ходила голосувати, – зазначив колишній викладач училища в розмові з Тижнем. – Голосували за кого скажуть, по два чи три кола. Більше не розповім, бо організаторка цього вже звільнилася».

Подібне відбувається і в великих містах, зокрема в Донецьку. Як стверджують місцеві журналісти, 9 Травня студентів Донецького національного медичного університету змусили пов’язати георгіївські стрічки й відвідати святкові заходи. Також їм видавали прапори Партії регіонів. У столиці така відверта політична експлуатація молодих людей здійняла б більше галасу. Але й тут їх можуть відправити кудись за вказівкою згори, хоч і без політики.

В обов’язковому порядку

Минулого літа на НСК «Олімпійський» забажали перевірити, чи витримає стадіон великий натовп. «Як? Зігнати туди студентів, – розповідає активіст «Прямої дії» Сергій. – Були навіть представники таких малень­­ких вишів, як Інститут декора­тивно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука. Люди були змушені йти туди замість пар, то був централізований наказ згори. Студентам це не подобалось, але як вони можуть боротися? Звернулися до нас. Ми здійняли галас, влаштували скандал, намагали­­ся привернути увагу. Але це не допомогло».

«Були там люди з КПІ, з університету Шевченка, курсанти… І в різних вишах «запрошували» по-різному, – зауважує Ілля Власюк. – Наприклад, у КНУ на стіні висів наказ проректора: в обов’я­з­­­ковому порядку о такій-то години треба прийти туди-то. В інституті Бойчука нас запевняли, що все добровільно, але студенти свідчили: їх змусили. У КПІ казали: «Зараз ми підемо туди, а нам потім дадуть запрошення на відкриття стадіону». Їх і справді виділили, але втричі менше, ніж обіцяли».

Сходити кудись за запрошення (особливо якщо обіцянок було дотримано) – ще півбіди. Бувають й інші заохочувальні заходи. Тиждень довідався, що студенти Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури працюють у своєму виші двірниками. Із 15 опитаних 13 це полум’яно заперечили. Але два «винятки» видалися нам цікавими, оскільки схвальну відповідь вони доповнили однією й тією самою подробицею: прибирають вони за оцінки. «Дехто працює за оцінки, – засвідчив Денис. – Їм вчитися буде простіше, ставитимуться до них краще і бали підтягнуть». На запитання, як і хто це обіцяє молоді, майбутній художник зауважує: «Хто прошарений, той сам уже розуміє».

«Люди отримують за прибирання заліки, – розповів ще один студент академії Тигран. – Такий собі симбіоз жлобів-бюрократів та студентів-недостудентів… Це все йде згори, з деканату. А іноді останні й самі прямо просять – їм і пропонувати не треба. І взагалі давайте не називати їх студентами. Це «ті, хто за гроші іноді відвідує виш у надії отримати папірець».

Благодійні внески

Є певні нарікання і в людей, які навчаються в Києво-Могилян­ській академії. Тут кожен студент державної форми повинен відпрацювати 200 годин протягом року або сплатити еквівалентні цьому кошти – 1600 грн. Якщо не маєш грошей для «обов’я­зкового благодійного внеску», доведеться трудитися не на цікавій роботі, а на «чорній», свідчать могилянці. Адже більшість вакансій – «миття підлоги чи наклеювання бар-кодів на книжки в бібліотеці».

Проте побутує у виші й інший погляд на таку практику. Студентка Уляна нічого поганого у праці та внесках не бачить. «Просто у Могилянці є група студентів та викладачів, які там навчаються і викладають, але при цьому ведуть запеклу боротьбу з тамтешніми правилами, – впевнена дівчина. – «Викривають» речі, які для стороннього спостерігача перекручуються як бозна-що. Благодійний внесок або відпрацювання не впливає на диплом державного зразка чи навчання, а лише на видачу другого диплома – могилянського зразка. Ти отримуєш їх два під час випуску. Навіщо другий? Могилянка має репутацію у світі. Приходиш на роботу, даєш її диплом, а не стандартний державний – і все, ти крутий!» Уляна зауважує, що без відпрацювань у виші не могли б функціонувати п’ять бібліотек, безплатні інтернет-центри, кіноклуб і ще багато чого. Користь від цього отримує не адміністрація, а студенти.

Залік «на газоні»

«У КПІ є практика: якщо ти не відпрацював достатню кількість пар з фізкультури, то або відпрацьовуєш не за своїм розкладом, або йдеш «на газон». Працюєш там одну пару – зараховують чотири, – розповідає про альма-матер Ілля Власюк. – Так майже в кожному виші з не зовсім профільних предметів. Щоб отримати залік, якщо ти не ходив, треба щось пофарбувати або й просто фарби банку принести». «Взимку ми розгрібали сніг нав­коло спорткомплексу замість здачі нормативу з плавання», – засвідчує студентка КПІ Катерина. Є схожі історії й у КНУ імені Шевченка. «Якось у суботу прибирали листя біля біофаку. Прийшли цілим потоком, і кож­­на група відповідала за певну ділянку. Той, хто не з’явився, відпрацьовував у інший день. Але нам більше нічим не погрожували, та й викладачі робили це разом із нами», – розповідає майбутній біолог Ганна.