Українське майбутнє?

Політика
26 Березня 2011, 13:50
У 12 регіонах Російської Федерації відбулися місцеві вибори. Згідно з поперед­німи даними, очолювана прем’єром Путіним «Единая Россия» відповідно до результатів голосувань за партійними списками і в мажоритарних округах здобуде 375 із 546 місць у регіональних парламентах – понад дві третини всіх мандатів. У КПРФ буде 71 мандат, у «Справедливой России» – 46, у ЛДПР – 33, у «Патриотов России» – 10. Самовисуванці матимуть 11 депутатських місць.
 
Нинішня Україна, на думку її очільників, має в усьому копіювати старшу сестру. Досвід російських виборів змушує уважніше придивитися до того, що може нас очікувати, якщо політичні процеси цілком і остаточно відбуватимуться в бажаному для кланово-олігархічного режиму річищі.
 
«Правильне» законодавство 
 
Російська система вже стала звичною для переважної частини виборців. Вони можуть критикувати партію влади, але без особливого тиску віддаватимуть за неї голоси, оскільки «легальна опозиція», допущена до перегонів, не видається надійною силою, здатною керувати державою. Тож за них голосують як за критиків влади, але більшість людей підтримують саме владу як запоруку стабільності, як силу, без якої стане ще гірше, ніж тепер. 
 
А тому на цих виборах уже немає потреби в масовому використанні адмінресурсу чи «коригуванні» результатів голосування. І навіть те, що в семи регіонах «Единую Россию» підтримали менше ніж 50% виборців, а в двох – менш як 40%, не завадило їй упевнено перемогти, спираючись, крім усього іншого, на відповідно влаштовану електоральну систему, яка відверто грає на користь політичних «грандів» (прохідний бар’єр на регіональних виборах – 7% голосів; ті, хто набрав від 5% до 7%, проводять одного депутата).
 
Такий високий прохідний бар’єр, зокрема, паралізує активність значної частини виборців і дає змогу за допомогою поперед­ніх соціологічних опитувань маніпулювати суспільними настроями. 
 
Маніпуляція суспільними настроями
 
Адже достатньо один раз «відкоригувати» соціологічні дані, щоби згідно з ними реальна опозиція не мала жодних шансів на успіх, і почнеться своєрідна ланцюгова реакція, посилена підконтрольними владі ЗМІ (передусім телебаченням): наступне опитування покаже нижчий рейтинг опозиціонерів, потім ще нижчий… 
 
І справді, зростатиме пасивність потенційного електорату радикальної опозиції (мовляв, не дотягують наші до прохідного бар’єра), а певна його частина переходитиме до «легальних опозиціонерів» (хай хоч ці критикують владу). Такі думки стократ повторять у ЗМІ, тож і «рихтувати» підсумки голосування, за винятком якихось нестандартних ситуацій, не доведеться, відповідно й спостерігачі з Ради Європи та Євросоюзу, як на цих російських виборах, будуть задоволені – цілком демократично, без істотних порушень партія влади здобуде абсолютну перемогу, а справжня опозиція вкотре програє.
 
Але головне – у свідомості більшості росіян міцно закріпилася теза, що альтернативи владній політсилі та її центральним і регіональним лідерам немає. Тому традиційно значною є кількість тих, хто ухиляється від участі в голосуванні: за офіційними даними, у різних регіонах РФ вона становить від 42% до 63%. Реально цей відсоток може бути навіть більший – саме за рахунок ухильників найлегше малювати «справну цифру» голосів за партію влади.
 
Інакше кажучи, незадоволених чимало, але владі гарантований успіх на виборах будь-якого масштабу. Як зазначає відомий російський соціолог Ольґа Кріштановская, «протестний настрій наявний, але каналів для його поширення не існує, немає партії, здатної ці настрої об’єднати». І справді, не КПРФ ж є цією політсилою! Хоча влада, використовуючи ЗМІ, вміло підштовхує незадоволених до голосування саме за неї, стаючи, таким чином, в очах європейців рятівником Росії від комуністичної загрози. КПРФ в низці регіонів РФ набрала понад 20% голосів, а в Нижньогородській області – майже 30%. Успішно вона виступила у великих містах, де зберігся промисловий потенціал і де можна звернутися до робітництва: Калінінграді, Твері, Кірові, Нижньому Новгороді. Але перемогла все одно «Единая Россия».
 
Понад те, інші політичні сили, представлені сьогодні в Держдумі, влада поставила в таку ситуацію, що вони вже тривалий час балансують на межі проходження до парламенту. Це робить їх абсолютно лояльними (попри періодичні ескапади, майстром яких є передусім лідер ЛДПР Жириновський). Адже спромогтися привернути на свій бік 15–17% виборців (що певною мірою убезпечує від фальсифікацій) вони не спроможні, а 8–10% – це саме той результат, який дуже легко «відкоригувати», збільшивши за рахунок абсентеїстів кількість учасників волевиявлення і приписавши їхні голоси навіть не партії влади, а явно непрохідним політичним групам.
 
Тиск і залякування
 
Хоча, звичайно, подекуди застосовуються й класичні методи. Взірцевою в цьому сенсі стала Тамбовська область. На виборах до обласної думи «Единая Россия» набрала 65,1% голосів, КПРФ – 18,24%, ЛДПР – 7,31%, «Справедливая Россия» – 5,75%. При цьому активно голосування відбувалося за межами виборчих дільниць. За офіційною статистикою, таким чином здійснила своє волевиявлення п’ята частина тамбовського електорату, а єдинороси досягли найкращих результатів саме в тих округах, де найбільше голосували вдома. У деяких районах таких виборців було понад половина. Звісно, цю технологію в Москві чи Пітері не застосуєш, а ось у тамбовській глибинці, де колись більшовики труїли селян-повстанців газом, можна й не те «закрутити», бо ймовірність приїзду західних спостерігачів мізерна.
 
Що робити з популярними й опозиційно налаштованими громадськими діячами, які мають шанси стати депутатами в мажоритарних округах, показує цинічне пресування екологічної активістки з підмосковних Хімок Євґєнії Чіріковой. Спершу через органи опіки їй погрожували позбавленням батьківських прав. Коли зробити це не вдалося, почалися «наїзди» на фірму «ЕЗОП», співвласником якої є Чірікова. Компанія працює в галузі високих технологій з 1992 року, раніше проблем не мала. 
 
Якщо Чірікова та подібні їй і витримають тиск, на них чекатимуть відпрацьовані вже впродовж кількох виборчих кампаній зачіпки. Одного доктора наук зняли з перегонів, бо він не вказав, що він є ще й професором (неповна інформація), а іншого – за те, що зазначив професорське звання (зайва).
 
Можна зауважити: нехай усі ЗМІ, а особливо телебачення, перебувають під цілковитим контролем влади, бізнес не рветься допомагати опозиційним політичним силам, але ж є інтернет, який виявився ефективним засобом мобілізації громадян в арабських державах! Звичайно, все­світня павутина – це сила, але тільки ФСБ, на відміну від спецслужб авторитарних арабських режимів, уже давно правильно її оцінила й активно використовує. Ще з початку 2000-х в інтернеті успішно діють спеціальні бригади, які намагаються дискредитувати всі добрі починання і більш-менш пристойних політиків, інтелектуалів та громадських активістів. А що стосується дезінформації та провокації, то це воістину визначні майстри своєї справи.
 
Одне слово, у сучасній Росії вміють регулювати виборчу кампанію. А тому партія влади цілком спокійна напередодні грудневих парламентських перегонів. Вона переконана: «незруч­­них людей» у представницьких органах не буде. І соціологічні опитування поки що це підтверджують. Те саме може чекати і на Україну, адже Партія регіонів сумлінно вивчає досвід «суверенної демократії» по-російськи.