Українське ІТ: не програвити майбутнього

Новий гаджет Petcube дає змогу стежити за домашнім улюбленцем, говорити до нього через мобільну програму й забавляти його лазерним промінчиком, коли ви не вдома. «У майбутньому, – каже голос із маленького стильного куба в якісній англомовній рекламі, – я житиму і в притулках для бездомних тварин, а ти зможеш бавитися з ними, залишаючись удома, щоб вони не почувалися покинутими». Програма у величезному європейському банку автоматизує оцінку ризиків і процес прийняття рішення про видачу кредиту. Одна зі спільних рис цих новинок – українські розробники.

ІТ-сектор в Україні більшість людей (особливо ті, хто в ньому безпосередньо не працює) асоціює з технологічним майбутнім, стильними офісами, де народжуються Apple і Facebook, та великими доходами. Нічого дивного, адже зарплата в найбільших ІТ-компаніях країни коливається від $500–600 у початківців до $3,5–4 тис. у досвідчених спеціалістів та проект-менеджерів, і це зовсім не межа. Вони пропонують хороші умови роботи, а ще можливість виїхати працювати за кордон – останнім часом дедалі частіше. Оскільки такі компанії є переважно або представництвами західних, або працюють із західними клієнтами, доходи у валюті на тлі девальвації гривні роблять їх стабільнішими в очах працівників і більш конкурентоспроможними на міжнародному рівні. Але чи здатні вони бути локомотивом української економіки? І чи перетворить такий бізнес Україну принаймні на регіонального лідера в плані новітніх технологій та розробок у найближчому майбутньому?

Талант на експорт

Аутсорсингові ІТ-компанії створюють послуги для клієнтів, часто величезних міжнародних концернів, розробляючи рішення або цілі проекти на їхнє замовлення й під їхні потреби. Від 2007 року Україна є одним із лідерів експорту програмного забезпечення. У звіті Американської торговельної палати «Україна: огляд економіки 2015» керівний партнер компанії AVentu­res Capital Євген Сисоєв прогнозує зростання експорту ПЗ від $2 млрд у 2013-му до $4 млрд у 2016-му. За підрахунками профільного ресурсу DOU.ua, кількість персоналу в топ 25 представництв ІТ-компаній в Україні загалом збільшилася на 34,9% в серпні 2012 року порівняно з аналогічним місяцем 2011-го, на 17,9% на серпень 2013-го порівняно із серпнем 2012-го (багато хто пояснює сповільнення тим, що за попереднього уряду бізнесмени та ІТ-спеціалісти не бачили в Україні перспектив, а тому помалу втікали), а від серп­­ня 2013-го до липня 2014-го, навіть попри нестабільну ситуацію в країні, на 15,8%. Хоча від серпня 2013 року до липня 2014-го вакансій поменшало на 17%. Однак проблема в тому, що від аутсорсингу в Україні переважно осідає зарплата й залишається досвід працівників (останнє не факт, бо вони масово виїжджають). Адже головні офіси в них на Заході, а отже, й більшість податків, як і плоди інтелектуальних розробок, залишаються там. Тобто ситуація частково схожа на китайську. У КНР розміщене виробництво більшості світових компаній, однак патенти, вартість бренда й додана вартість продукту, як і репутація у випадку успіху, осідають у західної компанії-власника, а не в підрядчика з Піднебесної.

Читайте також: Майдан. Головне слово незалежної України

Тим часом український ринок розвинений дуже слабо. За даними аналітичної компанії IDC, обсяг вітчизняних професійних ІТ-послуг у 2013 році ді­йшов до $320 млн (порівняйте із зазначеним вище обсягом послуг на експорт), а внутрішній ІТ-ринок, за попередніми оцінками, зменшився за 2014 рік на 40–50% порівняно із приростом на рівні 20–35% на ринку аутсорсингу. Це зумовлено, зокрема, тим, що ні у приватному секторі через проблеми в економіці, ні в державному немає запиту й готовності платити за високотехнологічні розробки та продукти. «Технології, що їх застосовують на розвинених фінансових ринках, далеко випередили вітчизняні, – розповідає Максим Приц, керівник проектів у «БІТ Продакшн», що розробляє програмний продукт для учасників фондового ринку в Україні. – Але коли в нашій економіці активно втілюватимуться реформи, національні фінансові ринки стануть більш ліквідними й інтегрованими в міжнародні. Коли динамічніше розвиватиметься регульований (біржовий) ринок – і не лише фондовий, будуть запитані й українські ІТ-розробники. Вони зараз цілком здатні задовольнити потреби внутрішнього фінансового ринку. Але розробка ПЗ, як і будь-яка інша діяльність, вимагає серйозних видатків. І, оскільки з огляду на особливості національного ринку така робота відбувається переважно на замовлення, необхідно, щоб у клієнтів було добре фінансове становище». До прикладу, оновлення торгової системи Singapore Exchange, яка нині є лідером за швидкістю обробки заявок, у 2010–2011 роках коштувало $250 млн. Але біржі розширюють перспективи й продуктивність своїх торгових систем у міру зростання ліквідності й відповідно до глобальної конкуренції. Адже, коли можливості платформи суттєво переважають потреби ринку, це призводить просто до необґрунтованого збільшення видатків біржі та брокерів. «ІТ-індустрія є важливим незалежним економічним фактором, який може стимулювати інші сектори: вона стала особливо невід’ємною у «візитній картці» Німеччини – автомобільній галузі», – каже Ральф Гауптер, голова правління філії Microsoft у ФРН, в одному зі своїх інтерв’ю. Водночас очевидно, що автомобільна індустрія Німеччини мала спершу створити попит на ІТ-послуги, які її вдосконалили б, і змогла їх адекватно оплатити. За словами Гауптера, ІТ не тільки створює економічне зростання, а й може вирішувати соціальні проблеми: забезпечувати більш рівні можливості через, наприклад, індивідуальне навчання; оптимізувати баланс роботи й дозвілля завдяки гнучкому режиму роботи, що не потребує присутності в офісі; спрощувати надто складні адміністративні процеси або стимулювати якісно краще медичне обслуговування. Але для цього ІТ-тех­нології слід як використовувати, так і просувати, вважає Гауптер.

Проте Україна за рівнем розвитку ІТ дуже відстає від країн навіть Східної Європи та СНД, хоча інфраструктура майбутньо­­го здебільшого визначатиметься обсягом інвестицій у комп’ю­те­­ри, мережі мобільного зв’язку, інтернет-інфраструктуру та інші канали передачі інформації. Якщо порівняти витрати ІТ на особу (скільки одна людина мо­же дозволити собі видати на інформаційні потреби: комп’ютер, інтернет, різні робочі програми, онлайн-навчання тощо) в Україні з іншими державами, то в нас вони, за даними IDC, становлять $53, а там значно більше: $90 – у Білорусі, $108 – у Казахстані, $278 – у Польщі, $522 – у Чехії. Збільшаться витрати (і відповідно попит) на ІТ тоді, коли пожвавиться економіка.

Розробники Skwibl – сервісу, який спрощує спілкування між дизайнерами і клієнтами – виходили зі своїм творінням спочатку на київський акселератор Eastlabs, а коли мали на руках функціональну бета-версію, поїхали до Австралії для розширення бази користувачів і бізнес-мережі через тамтешню програ­му-акселератор ANZ Innovyz START. «Участь у програмі мала величезну користь з огля­­ду на обсяг австралійського рин­­ку та популярність на ньому дизайну й технологій», – розповідає Тетяна Протасова з коман­­ди, що розробляла сервіс. Базовий сервіс безплатний, але додаткові інструменти вже будуть доступні за платну місячну підписку. Питання про те, чи стануть українці зараз платити за сам сервіс або ж його додаткові інструменти (через брак грошей і культури споживання інтелектуального продукту), риторичне.

Через війну, політичну й економічну нестабільність аутсорсингові компанії масово виводять офіси з України в сусідні спокійні держави, зумовлюючи цим серйозний відплив людей. «Мабуть, за останній рік четверо з моєї команди (нас було п’я­те­ро) виїхали. Двоє – до Польщі  й по одному до Німеччини та Канади. Вони прибувають туди не на пусте місце: для них створюють абсолютно комфортні умови проживання й роботи від першого дня переселення», – розповідає Олексій, який працює в ІТ-галузі вже кільканадцять років. Їдуть ті, хто вже має доволі потужний багаж знань і досвіду.

Читайте також: Страсті по Академії

Тим часом чути багато розмов про зниження кваліфікації ІТ-спеціалістів за останні роки. Коли інформаційна лихоманка тільки починалася, працювати туди ішли фахівці із прикладної математики та схожих наук. «Такі спеціалісти мають добре поставлене мислення, логіку й технічний підхід, – коментує Ігор Лущик із компанії Datamart Llc. – А зараз уже спостерігається великий рух людей з іншими кваліфікаціями. Це не завжди добре, бо робити якісь не дуже складні речі відразу можуть усі й дуже багато компаній,  особливо в аутсорсі, користуються цим, наймають таких людей». Але вони стають «вузькими спеціалістами», і зрештою це позначається на якості роботи, а про створення інноваційних продуктів говорити взагалі годі. «Тому в нас починається невеликий прогин у цьому питанні. Що далі, то більшим він буде», – додає Ігор.
Та навіть за цих умов аутсорсингові компанії дуже важливі для України, бо все-таки створюють робочі місця, дають людям знання та досвід і яке-не-яке відчуття стабільності.

У гонитві за інноваціями

«Продуктові компанії» – це ті, що створюють інноваційні технології та продукти. Вони й мали б стати локомотивом технологічного прогресу. Зараз в Україні море стартапів, але небагато з них стають успішними. Ті, що вже вийшли на ринок із якимсь новим продуктом, здебільшого мають головні офіси в США. Там і платять податки. Проблема в тому, що більшість цих стартапів мають орієнтуватися на серйозні цілі, тож і зосереджуються на західному ринку. А якщо стартап хоче, щоб із ним працювали представники західного ринку, легше головний офіс мати у США чи Німеччині, наприклад, ніж в Україні чи Росії. Доки ж наш внутрішній ринок не матиме достатньо великого потенціалу, доки компанія не зможе працювати у своєму регіоні або доки тут не буде створено привабливіших за чужі умов для стартапів і розробок, ІТ-фірми шукатимуть можливості базуватися деінде.

За словами представників «продуктових» компаній, аутсорс пропонує людям гроші й стабільність, тож туди йдуть заробляти. Їхні фірми натомість пропонують простір для креативу, розвитку, синергії різних сфер. Наприклад, ідея Petcube виникла в розробника, коли сусіди сварилися через його собаку, який гасав квартирою, голосно гавкав і псував меблі, поки господаря не було вдома. Коли з’явився лазерний промінчик і голос господаря з нього, домашній улюбленець угамувався.

Але для розвитку стартапів потрібен окрім, природно, рин­­ку привабливий інвестиційний клімат, у який ішли б венчурні інвестори, тобто люди, готові вкладати в ризиковані проекти, яких іще не існує на ринку (тож невідомо, вистрелять вони чи дадуть осічку). Крім того, необхідний захист інтелектуальної власності – наразі більшість «продуктових» компаній не бачить жодних інструментів захисту своїх розробок в Україні, тому реєструє патенти на Заході. Коли інтелектуальна власність буде захищена, а вітчизняні суди здобудуть довіру й доведуть влас­­ну ефективність, таким компаніям працювати в нас буде комфорт­­но. Інший момент – оскільки українські девелопери працюють удома, вони випадають із контексту Заходу, а саме на його ринок як на найбільш розвинений і купівельно спроможний вони орієнтуються. Тим часом програмісти, які працюють у Кремнієвій долині, перебувають на місці й бачать, що буде потрібно не просто на цей момент, а в майбутньому. І коли воно настає, вже мають готовий продукт – так коментував процес Роман Хміль із Global­Logic, однієї із провідних аутсорсингових компаній в Україні, під час дебатів між аутсорсерами та «продуктовиками» в Київській школі економіки.

Читайте також: Майдан через вибори

Дуже важливим чинником, який показує реальний рівень розвитку галузі та бізнесу загалом у країні, є R&D-центри, чи, як їх звикли називати в нас, центри НДДКР (науково-дослідної та дослідно-конструкторської ро­­боти). Ми майже не ведемо реально великих інноваційних проектів у царині IT. Навіть як­що виходити з того, що в України наразі немає великих коштів для капітальних наукових вкладень, варто вивчити іноземний досвід залучення наукового капіталу. Для порівнян­­ня: в Ізраїлі діє понад 20 таких науко­­во-дослідних центрів тіль­­ки в галузі IT, відкритих монстрами на кшталт Microsoft, Cisco, IBM, Intel. І проблема тут не тільки в ринку, а в недолугій державній політиці, адже інвестиції, і насамперед наукового характеру, ніколи не прийдуть у країну, де їм невигідно працювати. В Ізраїлі діє окрема урядова програма із заохочення відкриття науково-дослідних центрів, де передбачені значні податкові знижки, урядові гарантії та можливість промоції винаходів у країні за державний рахунок. У США, які є безумовним лідером у цій царині, бізнес починає пошук майбутніх співробітників та дослідників іще з перших курсів. Це робиться через фінансування R&D-центрів при університетах, які допомагають виловлювати перспективних студентів (вони отримують гранти на свої розробки). Інший варіант – великі щорічні тематичні конференції на кшталт R&D-конференції Массачусетського технологічного інституту, в якій бере участь понад 200 компаній. Водночас університети зацікавлені запрошувати читати лекції фахівців із бізнесу. Так вони підвищують рівень освітніх послуг та власний престиж. Ця модель дає США змогу утримувати технологічне лідерство і в царині IT, і в науковій діяльності загалом. Якщо Україна справді хоче зробити високі технології локомотивом економіки, нам варто нарешті вкладати або гроші, або зусилля, а краще й те, й інше в наукомісткі речі, які здатні мати значний довготривалий ефект. А поки що аутсорсингові компанії тут здебільшого переманюють хороших викладачів із технічних вишів до себе на роботу, і ті, звісно, йдуть, бо зарплату в університеті й ІТ-компанії не порівняти. Відтак учити чи мотивувати нові покоління українських креативних технарів нікому.

В огляді української економіки від Американської торговельної палати виділені три основні виклики для ІТ-індустрії: війна на Сході, нестача кваліфікованих спеціалістів та корупція, що відлякує нових інвесторів. Якщо вирішити першу проблему справді непросто, то решта – питання політичного бажання і стратегії.