Український Центр громадянських свобод спільно з російською правозахисною організацією «Меморіал» та білоруським правозахисником Алєсєм Бяляцкім стали лауреатами цьогорічної Нобелівської премії миру.
В Україні рішення спричинило критику, але не через діяльність чи репутацію самих лауреатів, а через символізм присудження спільної премії у момент війни між Україною та Росією, у якій на боці Кремля фактично бере участь і Білорусь.
«Присуджуючи Нобелівську премію миру за 2022 рік Алєсю Бяляцкому, «Меморіалу» та Центру громадянських свобод, Норвезький Нобелівський комітет хоче відзначити трьох видатних борців за права людини, демократію та мирне співіснування в сусідніх країнах Білорусі, Росії та Україні», – йдеться у заяві Нобелівського комітету.
Суперечки щодо доречності такої риторики і світогляду Нобелівського комітету дещо затьмарили питання про те, якими справами відомі лауреати.
У заяві Нобелівського комітету українській організації присвячено два абзаци:
«Центр громадянських свобод був заснований у Києві в 2007 році з метою просування прав людини та демократії в Україні. Центр зайняв позицію зміцнення українського громадянського суспільства та тиску на владу, щоб зробити Україну повноцінною демократією. Щоб розвинути Україну в правову державу, Центр громадянських свобод активно виступає за приєднання України до Міжнародного кримінального суду.
Після вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року Центр громадянських свобод бере участь у виявленні та документуванні військових злочинів Росії проти українського цивільного населення. У співпраці з міжнародними партнерами центр відіграє новаторську роль у притягненні винних до відповідальності за скоєні злочини».
ЦГС у публічній площині передусім асоціюється з її незмінною главою Олександрою Матвійчук. Вона – найчастіший речник для преси. ЦГС і Матвійчук стали широковідомі після початку Революції гідності та старту ініціативи «Євромайдан SOS». Тактика силовиків для придушення протестів передбачала велику кількість незаконних затримань і неправосудних рішень про обмеження свободи людей. Через «Євромайдан SOS» таких людей намагалися розшукати і забезпечити їм правову допомогу. Координував ініціативу саме ЦГС.
Проте організація займалася приверненням уваги до проблем, спричинених діями українських силовиків і до подій Майдану. Наприклад, ще за півроку до революції привертали увагу до появи силовиків без розпізнавальних знаків на акціях протесту. Згодом така незаконна практика призведе до труднощів з ідетифікацією конкретних винуватців у насильстві проти учасників революції.
Після захоплення Росією Криму і частини Донбасу організація стала відома передусім приверненням уваги до проблеми політв’язнів, утримуваних Кремлем. Зокрема, кримських політв’язнів, доля яких нечасто потрапляла у поле зору медіа та політиків. Було започатковано кілька кампаній. Детально про них Матвійчук розповідала в інтерв’ю за посиланням нижче:
Олександра Матвійчук: «Ніхто не знає, як затягти Росію в переговори про звільнення політв’язнів»
До речі, нагородження ЦГС Нобелівською премією миру по суті також є свідченням і визнанням недолугості політики західних країн стосовно Росії у попередні роки. «Часто доводиться чути, що ключ до звільнення (бранців – Ред.) в Путіна. Насправді в нього незаконно утримувані люди. А ключ до їх звільнення в Заходу», – писала Матвійчук у колонці ще в 2017-му.
Після початку широкомасштабної агресії ЦГС працює над документуванням злочинів агресора в Україні. Сама Матвійчук після присудження Нобелівської пресії зробила таку заяву:
«Зараз говорять армії, тому що раніше голоси правозахисників у нашому регіоні не було чути. Можливо, нас слухали на Комітеті ООН з прав людини, але точно не в тих залах, де приймаються рішення людьми при владі.
Якщо ми не хочемо жити у світі, де правила визначає той, хто має більш потужний військовий потенціал, а не верховенство права, такий стан речей належить змінити.
І я маю сказати три речі.
1. ООН та держави-учасниці мають провести реформу міжнародного миру та безпеки, щоб створити гарантії для всіх країн та їхніх громадян незалежно від їхньої участі чи неучасті у військових блоках чи військової потужності. Росія має бути виключена із Ради безпеки ООН за систематичні порушення статуту ООН.
2. ООН та держави-учасниці мають вирішити проблему «прогалини у відповідальності» та забезпечити шанс на справедливість сотням тисяч жертв воєнних злочинів. Без цього стійкий мир у нашому регіоні неможливий. Потрібно створити міжнародний трибунал та притягнути Путіна, Лукашенко та інших воєнних злочинців до відповідальності.
3. Весь мій 20 річний досвід боротьби за свободу та права людини переконливо говорить, що звичайні люди мають набагато більший вплив, ніж вони собі думають. Масова мобілізація звичайних людей у різних країнах світу та їхній спільний голос можуть змінити світову історію швидше, ніж інтервенція ООН».
Якщо узагальнити, то діяльність ЦГС завжди була сконцентрована на виявленні та ліквідації «прогалин» у правовій системі, які створюють можливості для насильства. Це не завжди завершувалося успіхом. Наприклад ЦГС протягом п’яти років лобіював законопрект 2689 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо імплементації норм міжнародного кримінального та гуманітарного права». Простіше – закон «про воєнних злочинців». Парламент зрештою ухвалив його в травні 2021-го. Однак він досі не підписаний президентом. Детальніше про практику відкладання законів «у кошик» можете прочитати в іншому тексті Тижня.
Можливо, про суть своєї роботи краще розкаже сама Матвійчук. Тому в якості бонусу її колонка, датована вереснем 2021-го: Що таке пам’ятати