Українські громадяни вже давно звикли до того, що мешкають у бідній країні, яка за рівнем життя посідає останні місця серед країн Європи. Бідність України сприймається як щось належне й логічне. Здається, люди змирилися зі своїм становищем, тож ніхто вже не переймається питанням, яке було таким популярним у перші роки незалежності: а як так вийшло, що країна, маючи такий економічний потенціал, абсолютно його не використовує?
Розглянемо найбільш наочний приклад — вітчизняні надра. За словами віце-прем’єра Володимира Кістіона, Україна має близько 600 млрд кубометрів доведених запасів газу, але держава розробляє лише 3,5% із них. Причому цифра 600 млрд — не остаточна. За іншими підрахунками, на території країни може залягати близько 1 трлн запасів газу та ще близько 200 млн тонн нафти, які потенційно можна добувати. Доведено, що за обсягами розвіданих запасів блакитного палива наша країна перебуває на третьому місці в Європі після Норвегії та Нідерландів.
Картина вражаюча. Маючи такі ресурси, Україна давно могла б не тільки повністю забезпечувати себе паливом власного видобутку, а й навіть стати експортером вуглеводнів та потіснити з європейського ринку Росію. На перший погляд звучить, наче фантастика, але всього лише 40–50 років тому Україна видобувала і газу, і нафти в кілька разів більше, ніж тепер. У середині 1970-х щорічно викачувалося з надр понад 60 млрд кубометрів газу — приблизно втричі більше, ніж сьогодні. Як же так вийшло, що ми втратили ці позиції? Адже запаси блакитного палива, які має країна, цілком дають змогу досягти порівнянного рівня видобутку. Нехай радянський рекорд у 67 млрд кубометрів за рік нам і не скориться, але ж виробити за рік 40–45 млрд — завдання цілком реальне. У такому разі можна буде не тільки повністю покрити свої власні потреби, а й відправляти на експорт 20–30 млрд кубометрів палива на рік.
Читайте також: Гроші зі сміття
Що означають для країни ці цифри? Звернемося до статистики. Минулого року Україна імпортувала нафти та нафтопродуктів майже на $5 млрд! Ще близько $3 млрд на рік ми витрачаємо на закупівлю імпортного газу. У сумі це колосальні гроші, які могли б залишатися в Україні, якби ми навчилися користуватися власними ресурсами.
Наскільки важливо для нашої країни зберегти ці гроші, пояснювати зайве. Останнім часом на слуху важка ситуація з фінансами: Україна не може прожити без кредитів. У 2019–2021 роках нам щорічно доведеться повертати $7 млрд державного боргу, однак власних сил на те, щоб покрити ці витрати, як визнають політики, країна не має. Доводиться влазити в нові борги, щоб повертати старі, а це призводить до ще глибшого занурення в боргову яму. І це при тому, що всі необхідні ресурси для покриття цих витрат у нас є! Тільки на експорті до ЄС власних вуглеводнів держава могла б заробляти $5–6 млрд на рік. Принаймні клянчити $1,5 млрд кожні півроку точно не довелося б.
Що ми маємо натомість? Тисячі законсервованих свердловин і десятки перспективних родовищ, які ніхто не розробляє. Спецдозволи на розробку газу опинилися в руках корумпованих політиків та сумнівних компаній, про власників яких сьогодні нічого невідомо. Деякі родовища були віддані незрозумілим фірмам через договори спільної діяльності — такі документи вважаються однією з основних корупційних схем у сфері видобутку блакитного палива. У такий спосіб отримували ресурси у своє розпорядження компанії, пов’язані з Олександром Онищенком та Юрієм Іванющенком.
Читайте також: Битва за Нафтогаз
Багато сумнівних компаній узагалі не ведуть жодних робіт на родовищах. Чого варта тільки одна скандальна фірма «Голден Деррік», яка 2011 року на позаконкурсній основі придбала понад два десятки спеціальних дозволів на користування надрами. На той момент інтереси цієї компанії лобіював екс-міністр палива і енергетики Едуард Ставицький, який 2014-го втік з України й зараз перебуває в Ізраїлі. Нині «Голден Деррік» змінила назву на East Europe Petroleum. 67% цієї компанії належить офшору Hartlog Limited, що пов’язаний із російським олігархом Павлом Фуксом. Тепер громадянин РФ за фактом контролює десятки українських родовищ, але нинішня влада не вважає це проблемою й не зробила нічого, щоб повернути вкрадені в держави надра.
Найчастіше держава сама собі й устромляє палиці в колеса. Наприклад, у Полтавській області обласна рада блокує видачу ліцензій державній компанії «Укргазвидобування». Депутати не дали дозволу щодо проведення робіт на 15 нафтогазових ділянках, на яких, за даними компанії, за рік можна виробити близько 1 млрд кубів газу. Схожа ситуація і в Харківській області, де проти видобутку виступають місцеві політики та активісти екологічних організацій. Чи можна за такого безладу, коли ніхто не думає про національні інтереси, сподіватися, що держава зможе розв’язати таке масштабне завдання як досягнення енергонезалежності та відродження нафтовидобувної й газодобувної галузей? Звичайно ж ні.
Дуже дивно, що нинішнє керівництво України, з одного боку, демонструє успіхи якраз у нафтогазовій галузі, де вперше в історії незалежності вдалося скинути ярмо російського «Газпрому», але з іншого боку — абсолютно безпорадне в питаннях освоєння природних родовищ. Здавалося б, політична й економічна кон’юнктура для цього зараз найоптимальніша. Але за чотири роки ситуація з надрами практично не змінилася. У підсумку Україна, навіть попри ряд перемог на газовому «фронті», усе одно щороку платить мільярди на закупівлю ресурсу, який маємо в надлишку, водночас власний видобуток зростає дуже повільно. Замість того щоб створювати робочі місця в Україні, платити гроші нашим громадянам, інвестувати в розвідку та видобуток своїх корисних копалин, ми щороку віддаємо гроші в скарбниці інших держав. Чи варто після цього дивуватися, що в країни хронічно не вистачає фінансів, а бюджет має гостру потребу в кредитах МВФ?
Читайте також: Маленькі кроки. Енергетична співпраця України з ЄС
За найскромнішими підрахунками, розробка діючих вітчизняних родовищ дасть змогу Україні заробити близько $10 млрд на рік. А це близько 25% цьогорічного бюджету! Збільшення надходжень, зростання ВВП, нові робочі місця — це той позитивний ефект, який країна може відчути вже найближчим часом, якщо почне по-справжньому розвивати нафтогазову галузь. Що ж потрібно, щоб ці плани втілилися в життя? Не так уже й багато. Головне — політична воля змінювати ситуацію. Як відомо, качати газ — справа неважка. З нею справляються навіть відсталі держави.
Почати слід із ревізії родовищ та спецдозволів на їх розроблення. Усі сумнівні дозволи, видані компаніям, які не проводять відповідних робіт, повинні бути анульовані, а родовища повернені в держвласність. Подальший продаж їх треба здійснювати тільки через відкриті аукціони, як це практикується в цивілізованих європейських державах. Давно вже слід прийняти національну програму з інтенсивної розробки родовищ нафти й газу. Скласти чіткий графік робіт і дотримуватися його. Для прискорення процесу внести необхідні зміни в законодавство, щоб зняти бюрократичні перепони, які заважають нафтогазовій галузі розробляти нові ділянки, а також забезпечити кращі умови для інвесторів. Усе це абсолютно реальні, посильні завдання. Самою природою українському народові були даровані великі багатства, які тепер просто лежать у нас під ногами. Усе, що нам потрібно, так цеп підняти їх.
Звичайно, ті $8–10 млрд, які країна може потенційно заробити найближчим часом, не дуже великі гроші. Їх не вистачить, щоб сталося диво й ми перетворилися на Норвегію чи Швейцарію. Але навіть ця сума за правильного підходу зможе істотно поліпшити якість життя українців. Нове обладнання в лікарнях, підвищення пенсій та зарплат бюджетникам, відремонтовані дороги й мости — усе це ми могли б мати вже сьогодні, якби влада взялася до роботи чотири роки тому. Що вже казати про місцеві бюджети, які завдяки децентралізації зможуть отримати небачені кошти на розвиток громад. На жаль, багато часу вже згаяно. Але ніколи не пізно виправити помилки.
Слід розуміти, що ера вуглеводнів доживає останні десятиліття. Наступні покоління, найімовірніше, житимуть уже в іншому світі, де енергію даватимуть сонце й вітер, а машини їздитимуть не на бензині. Тому саме час приступити до повноцінної розробки тих запасів нафти й газу, які ми маємо. Швидше за все, у майбутньому рентабельність галузі істотно знизиться, отже, потрібно користуватися нагодою вже зараз.