Функціонування і дистрибуцію української мови традиційно досліджують з двох перспектив: діалектологічної та соціолінгвістичної. Діалектологія зосереджується на регіональних внутрішньомовних відмінностях. Соціолінгвістика розглядає мову у ширшому позамовному суспільному контексті, застосовує цілий спектр соціологічних методик. За результатами діалектологічних досліджень територію країни ділять на різні діалекти, зони концентрації характерних мовних явищ, які, однак, не трактують як окремі мовні спільноти, тобто групи людей, що мають спільні норми та уявлення щодо мови.
Якщо розглядати представників окремих діалектів, як мовні спільноти, відразу виникає цілий ряд питань: яка чисельність спільнот, чи вони однорідні, з ким контактують і т.д. Щоб знайти відповіді на ці питання, знадобиться детальна і достовірна соціологічна інформація, яку може надати перепис населення.
На жаль, останній перепис в Україні проведено далекого 2001 року. З того часу встигло багато чого змінитися, у нас з’явилися окуповані території, відбулася як внутрішня так і зовнішня міграція та різноманітні демографічні зміни. За браком свіжішої інформації, доведеться проаналізувати ту, що є.
Читайте також: Мовностурбоване
За даними перепису 2001 р. українську мову вважають рідною 32,6 млн. респондентів (67,5 % населення України) . Усіх їх некоректно вважати носіями діалектів, оскільки в містах діалектні риси стираються через койнізацію. Обласні центри та великі міста завжди акумулюють в собі представників різних мов та діалектів, відповідно, утворюються нові мовні різновиди, або койне, які вирізняються на тлі діалектних ареалів. Тому від числа 32,6 млн. слід відняти мешканців міст з населенням понад 100 тис. осіб. В Україні таких міст є 54. За даними перепису в них проживає приблизно 10 460 000 осіб, які вважають своєю рідною мовою українську. Отже, у діалектному ареалі залишається близько 22 140 000 осіб (67,9 %) – див. Схему 1.1. Схема 1.2 показує загальну мовну стратифікацію всього населення країни за показником рідної мови.
Схема 1.1: Два основні ареали української мови.
Схема 1.2: Мовні ареали України.
Державна служба статистики України оприлюднила деталізовані дані Всеукраїнського перепису населення на інтернет-сторінці банку даних . У розділі «Національний склад населення, мовні ознаки, громадянство» опубліковано дані про рідну мову населення у всіх адміністративних районах України. Відповідно, щоб вирахувати приблизну кількість представників діалектів, слід накласти карту говорів на карту адміністративного поділу див. Схема 1.3.
Схема 1.3. Діалектний та адміністративний поділ України.
Отже, аби довідатися, скільки приблизно людей послуговується гуцульським діалектом, слід додати усіх респондентів, що вказали українську мову як рідну з Рахівського району Закарпатської області, Надвірнянського, Верховинського, Косівського, і половини Коломийського (а також Коломию і Косів) Івано-Франківської області і Путильського та половини Вижницького району Чернівецької області. Ми отримаємо суму: близько 467 000 осіб. Додатково можна вирахувати приблизну площу діалектних ареалів (додавши площу всіх районів ареалу) і густоту діалектного ареалу (поділивши кількість носіїв діалекту на площу). Ось результат по всіх діалектних ареалах:
Такий поділ не враховує зони перехідних говорів, а також невеличкі вкраплення інших діалектів, зокрема лемківських , тому числа приблизні. Також він базується на показниках рідної мови респондентів, а не мови, якою вони послуговуються найчастіше, і відображає не так точну картину мовного вжитку, як її ідеальну модель, оскільки не усі українці послуговуються нащодень рідною мовою. У наступному переписі до питань про рідну мову та компетенцію в інших мовах доцільно додати питання про мову щоденного вжитку.
Тепер розглянемо детальніше два основні ареали функціонування української мови: діалектний та міський.
Читайте також: Донбас по-українськи: очі бояться, а вуста говорять?
У діалектному ареалі показники вживання української мови значно вищі, ніж у міському, оскільки за російською мовою усе ще зберігається стереотип «престижної міської мови», прищеплений у радянський період. Окрім того, населення сіл та малих містечок не настільки русифіковане. Схема 1.4 показує, що українська мова як рідна домінує у більшості адміністративних районів країни, навіть у тих регіонах, які стереотипно вважають російськомовними. Виняток становлять: АР Крим, південь Одеської, Запорізької, Донецької та Луганської області, північні райони Сумської, а також південні райони Закарпатської та Чернівецької областей. У цих регіонах українські діалекти активно контактують з іншими мовами (російською, угорською, румунською, болгарською, гагаузькою та кримськотатарською). Результат мовних контактів заслуговує на окреме дослідження.
Схема 1.4 Адміністративні райони України та відсоток мешканців, які вважають українську мову рідною.
Наймонолітніші говори української мови: західнополіський, центральнополіський, бойківський, наддністрянський та волинський. Вони повністю домінують на своїх територіях. Найслабші позиції має степовий діалект південно-східного наріччя. Коли з’являться детальні статистичні дані, варто дослідити, як відобразилися на південно-східному наріччі анексія Криму та війна на Донбасі і активні контакти з іншими мовами.
Читайте також: Право плювати на Україну
Діалектні ареали також відрізняються за густотою – цей параметр показує ніскільки щільна мовна спільнота. В ареалах з більшою густотою мовні контакти всередині спільноти інтенсивніші. На Схемі 1.5 показано співвідношення кількісних показників та густини діалектних ареалів.
Схема 1.5 Кількість представників діалектів, наріч, та їхня густота.
Найвищу густоту мають діалекти південно-західного наріччя: наддністрянський діалект (92 людини на км²), середньозакарпатський (82 людини на км²), надсянський (72 людей на км²), покутсько-буковинський, бойківський та гуцульський (більше 60 людей на км²). Говорам південно-східного та північного наріч характерна значно нижча густота. І якщо північні діалекти монолітні і домінують на своїх територіях, то говорам південно-східного наріччя, зокрема степовому діалекту, характерне поєднання низької густоти з контактими з іншими мовними спільнотами, що може призводити до мовної ерозії.
Читайте також: Ї, Є, Я
У міському ареалі можна говорити про 54 різні мовні спільноти (міста, населення яких більше ста тисяч мешканців), на формування яких впливає цілий ряд факторів. По-перше, у них різна кількість мовців, для яких українська мова рідна. Тільки у Тернополі, Луцьку, Івано-Франківську та Рівному цей показник перевищує 90 %. У 16 містах (Києві, Львові, Білій Церкві, Хмельницькому, Олександрії, Полтаві, Вінниці, Житомирі, Кропивницькому, Чернівцях, Черкасах, Ужгороді, Сумах, Кременчуку, Чернігові, Кривому Розі) він коливається від 88 до 70%. Див. Схему 1.6.
Схема 1.6 Міста з населенням понад 100 тис. осіб і відсоток мешканців, які вважають українську мову рідною.
У містах дані про рідну мову часто не збігаються з реальною картиною мовного вжитку. Попри те, що 85 % населення Полтави і 77 % Сум назвали рідною українську, показники її вживання значно нижчі. За даними дослідження International Republican Institute за 2016 р. вони дорівнюють, відповідно 44 % та 31 % . У містах, де показники української мови як рідної нижчі за 30 %, є усі підстави вважати, що практика її вжитку зводиться до абсолютного мінімуму, тому говорити про поширення тут якогось українського койне нема підстав. До цієї групи належать 22 міста: Северодонецьк, Бахмут, Бердянськ, Мелітополь, Харцизьк, Алчевськ, Горлівка, Луганськ, Кадіївка, Довжанськ, Донецьк, Макіївка, Маріуполь, Хрустальний, Єнакієво, Ялта, Сорокине, Євпаторія, Феодосія, Севастополь, Сімферополь та Керч.
Стан українських койне інших 32 міст потребує детальних досліджень. Спираючись на дані International Republican Institute, можна говорити про койне 18 міст: Ужгорода, Львова, Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя, Луцька, Рівного, Хмельницького, Житомира, Вінниці, Києва, Черкас, Полтави, Сум, Кропивницького, Чернігова, Дніпра та Херсона, де вживання української коливається від 98 до 10 % . Однак ці дані спираються на досить малу вибірку (17 – 19 тис. респондентів) і концентрувалися тільки на обласних центрах.
Читайте також: Виберіть українську
На формування міських койне впливає як контакт з іншими мовами, так і койнізація різних діалектів української мови. Наприклад Луцьк, Рівне та Житомир знаходяться майже на межі північного та південно-західного наріч. У Івано-Франківській області проживають представники гуцульського, покутсько-буковинського, наддністірянського та бойківського діалектів, а також незначна кількість носіїв лемківського діалекту; певний відсоток з них переселяється до обласного центра Івано-Франківська, де твориться специфічне койне.
Міські койне також можуть впливати одне на одне, особливо якщо міста мають тісні контакти або знаходяться в одній агломерації.
Запропонований ареальний поділ української мови дозволить простежити динаміку кількості представників різних діалектів та міських койне, якщо застосувати аналогічну методику до результатів наступних переписів. Використовуючи цей поділ, можна адекватніше досліджувати лінгвістичні явища (діалектні та соціолектні) у різних мовних спільнотах, реальніше оцінювати поширеність вживання української мови і випрацьовувати зважену мовну політику.
Саме такий ареальний поділ (а не адміністративний) видається доцільнішим для створення мовного законодавства, яке би враховувало регіональні особливості, потреби носіїв мов національних меншин та допомогло б захистити різноманіття українських діалектів.