Будь-які паралелі між становищем в Україні та Білорусі доволі відносні, та навіть умовні, проте певні закономірності є.
По-перше, коли виникає потреба в реформах, їх необхідно якомога швидше проводити. Будь-яке затягування нагадує ситуацію, коли хворобу не виліковують, а заганяють всередину, й із певного часу вже треба застосовувати не терапевтичні засоби, а скальпель хірурга. А це значно небезпечніше й надто боляче. І тут ситуація в Україні перегукується з білоруською. Наша влада реформи, які вже давно на часі, лише декларує або займається їхньою профанацією.
По-друге. Для проведення реформ потрібна тверда політична воля. Слід іти проти течії, долаючи дуже потужний спротив і саботаж чиновництва й усіх тих, хто може чимало втратити від втілення таких змін. І щодалі реформування затягується, то цей спротив міцнішає, і перебороти його стає дедалі важче.
По-третє. Реформи потребують ресурсів – не лише фінансових, а й організаційних, кадрових тощо. А з цим завжди проблема, попри те, що всім відомі способи її вирішення.
По-четверте. І це найголовніше. Потрібна чітка й апробована ідеологія реформування. Це умова, необхідна для успішного втілення реформ, а попередніх трьох для цього достатньо. І лише поєднання цих чотирьох факторів забезпечить успіх. Випадіння хоча б одного з них зруйнує всю конструкцію.
Детальніше про передумови виникнення соціальної кризи у Білорусі читайте у статті Юрія Райхеля «Білоруський приклад».
Нагадаємо, у травні Нацбанк Білорусі відпустив валютний курс на готівковому ринку у вільне плавання, дозволивши девальвацію в обмінних пунктах слідом за міжбанківським ринком.
Раніше голова Белстату, голова Ради з розвитку підприємництва в Білорусі Володимир Зіновський повідомив, що через проблеми на фінансово-валютному ринку близько 600 тисяч працівників реального сектору економіки призупинили свою діяльність.
Водночас, Білорусь веде переговори з Росією про отримання кредиту в обсязі понад 6 млрд доларів.