2016 рік має стати роком започаткування україноцентричної гуманітарної політики.
У всі часи, а надто в часи історичних випробувань і змін, запорукою національної єдності та міцності держави є системна гуманітарна політика, здійснювана в освітній, мовно-культурній, інформаційній та конфесійній сферах, а також у царині історичної пам’яті.
Маємо усвідомлювати, що глибинна причина постійно провокованого ззовні суспільного напруження та тимчасових територіальних втрат, яких Україна зазнала внаслідок збройної агресії Російської Федерації, криється у тривалій відсутності в країні системної україноцентричної гуманітарної політики. Брак такої політики особливо відчувався в Криму, Донецькій та Луганській областях. Сепаратистські настрої зародились і мали вияв саме в тих регіонах, де місцева влада за пасивності центру практикувала вороже ставлення до всього українського, зневажала державний статус української мови, нехтувала мовно-культурними правами українців, сприяла просуванню російського інформаційного, ідеологічного, історичного та культурного продукту.
Сьогодні Росія веде проти України тотальну війну. Її остаточною метою є не анексія частин української території і не позбавлення українців права цивілізаційного вибору, а повне знищення українства та української державності як таких. Слід розуміти, що в разі відмови від підкорення України за допомогою збройної сили Росія і далі здійснюватиме гуманітарну агресію, спрямовану на руйнацію української ідентичності та державності, «мирними» засобами. Тому паралельно з проведенням економічних і політичних реформ та протидією воєнній агресії РФ чільну увагу слід приділяти загрозам у гуманітарній сфері. Сьогодні вони здаються матеріально невідчутними й непомітними, але за своєю природою є стратегічною загрозою № 1 та міною сповільненої дії під спорудою української державності. Без духовної незалежності від Росії Україна не може бути політично суверенною державою і претендувати на визнання її належності до євроатлантичного цивілізаційного простору.
Отже, пріоритетним завданням держави поряд зі створенням потужних збройних сил повинна стати системна розбудова сектору гуманітарної безпеки. Президент України має проголосити 2016-й роком започаткування україноцентричної гуманітарної політики та формування ефективних механізмів захисту гуманітарної безпеки держави, суспільства й громадян. Це є вимогою часу й української більшості, яка становить питому частину суспільства.
В умовах тривалої збройної та гуманітарної агресії Росії проти України президент України у співпраці з Кабінетом Міністрів має вжити заходів для надання політиці країни в гуманітарній сфері нової якості. З цією метою необхідно:
1. Внести зміни й доповнення до Стратегії національної безпеки України та Закону «Про основи національної безпеки України» в частині, що стосується гуманітарної безпеки держави, відповідно до наявних загроз і викликів.
2. Переглянути положення про Громадську гуманітарну раду при президентові України та сформувати її новий склад відповідно до сучасних вимог і потреб забезпечення національної безпеки держави.
3. Створити в системі органів виконавчої влади сектор забезпечення гуманітарної безпеки України.
4. Розробити й ухвалити закони України «Про концепцію гуманітарної політики України», «Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні», «Про освіту», «Про національне
культурне виробництво».
5. Розробити план дій щодо реалізації чинної Концепції державної мовної політики, затвердженої Указом президента України № 161 від 15 лютого 2010 року.
6. Прийняти урядову Програму розширення простору використання української мови як державної (мова освіти і науки, мова внутрішньої комунікації та державної служби).
7. Вжити термінових заходів, спрямованих на відновлення суверенітету України над національним інформаційним простором, зокрема через заборону поширення в Україні інтелектуального продукту, що пропагує великодержавний шовінізм, спотворює українську історію, культивує зневагу й ненависть до
українців та всього українського.
8. Забезпечити формування політики національної пам’яті з використанням не лише трагічних, а й героїчних подій
історії України.
9. Запровадити заходи для заохочення інвестиційної діяльності в інформаційній, культурній і науковій сферах, побудованої на основі принципу позитивної дискримінації та спрямованої на створення національного інформаційного, культурного та наукового продукту, розбудову відповідних інфраструктур і технологій.
10. Заборонити функціонування на території України громадських і політичних організацій, зокрема церковних, квазіцерковних, чия діяльність загрожує суверенітету країни, підриває її територіальну цілісність і спрямована на розпалювання міжетнічної та міжцерковної ворожнечі.
11. Запровадити на всіх рівнях освітньої системи елементи сучасної медіа-освіти з метою розвитку вміння учнів, студентів, учителів та викладачів протистояти маніпулятивним інформаційним технологіям.
12. Розробити програму популяризації України у світі, важливим складником якої є створення мережі Українських інститутів у пріоритетних столицях світу, що мають безпосередньо знайомити громадян інших краї з Україною, залучати їх до вивчення української культури, історії, мови.
Розробка Національної стратегії гуманітарної політики й створення сектору забезпечення гуманітарної безпеки є надзвичайно важливим і нагальним завданням. Для цього має бути сформована дієва й ефективна група фахівців: політиків, юристів, економістів, науковців, яка в короткі терміни якісно розробила б і подала б на розгляд Верховної Ради відповідні законопроекти. Такий підхід спрямований на консолідацію українського суспільства і створить законні та дієві інструменти спротиву антиукраїнським та антидержавним провокаціям і зазіханням на державність України.
Відсутність послідовної і системної україноцентричної гуманітарної політики прирікає Україну на гарантоване самознищення. Якщо нинішнє керівництво України цього не розуміє, то воно не може очолювати державу. Якщо ж керівництво свідомо відмовляється від здійснення україноцентричної гуманітарної політики, то воно чинить акт національної зради, який наражає українську націю на подальшу деградацію, торує шлях до втрати нею національної ідентичності, а отже, створює умови для ліквідації незалежної державності України та її зникнення з політичної карти світу як суб’єкта міжнародного права та геополітичної реальності.