20 років тому Іван Данко в фільмі «Червона спека» повідомив, що він навчався в київській школі міліції. Через 20 років після появи в прокаті цей бойовик сприймається в комедійному контексті. Але тоді було інакше. В СРСР – перебудова, замість «холодної війни» – відчутне потепління стосунків між супердержавами. Американці за посередництва улюбленої десятої музи піднімають ідеологічну завісу й чи не вперше розмежовують героїв і за національним принципом.
Персонаж Арнольда Шварценегера з прізвищем, в якому одночасно зустрілися алюзії на «Стару Ізерґіль» Максіма Ґорького та натяк на українство, хоча й запевняє, що він – людина радянська, часто згадує Київ, де він учився правоохоронній справі й набував навичок водіння автобуса. Затятим злочинцем сценаристи фільму чомусь зробили грузина. Та важливо інше: на кіномапі з’явилися небачені дотепер території, котрі в мистецькому просторі заявили про себе як про самостійні одиниці раніше, ніж у політичному.
УКРАЇНСЬКІ БАНДИТИ – НЕ РОСІЙСЬКІ
На початку 1990-х спроби ідентифікації України в світовому кінематографі нагадували перші кроки немовляти. Якщо російський стандарт – «водка», ікра, вушанки, ведмеді, «Калінка-малінка», то за нашою країною шаблони ще не закріпилися, й вона сприймалася як terra incognita. Екзотичну місцину потрібно було розвідати, щоби вдаватися до аналізу ментальності та звичок її населення.
Дуже прислужилися польовим дослідженням із кінематографічного українознавства представники діаспори. Про наших емігрантських повпредів під час зворушливої промови після відправки у В’єтнам згадує герой Мела Гібсона («Ми були солдатами»). Характерний нюанс, який досі був не стільки неможливим, як просто зайвим.
Для картини «Моє життя» із Ніколь Кідман і Майклом Кітоном у головних ролях чиказькі українці допомагали відтворювати народні звичаї. Аби грамотно відзняти епізоди з традиційним весіллям, автори фільму перебрали сім українських храмів у Місті Вітрів, доки не зупинилися на церкві Святого Миколая. Достовірність стрічці також забезпечували місцевий ансамбль народного танцю та хореограф Петро Єфименко.
Найвідчутнішим у голлівудській продукції зразка 2000-х став вододіл між російською й українською мафіями. Принципово їх розрізняти – ознака гарного смаку. «Збройний барон» оповідає про торговця зброєю Юрія Орлова (Ніколас Кейдж), чиї батьки емігрували до США ще за радянських часів саме з української республіки. У фільмі Девіда Кроненберга «Вада на експорт» підкреслено, що герой Віго Мортенсена – російський емігрант Ніколай – звертається саме до української повії. Хай як це анекдотично виглядає на наш погляд, але, здається, тільки тоді західний глядач переконався, що Україна, наче в рекламі снікерсів, «усе таки існує».
НАШІ БРЕНДИ – СПОРТ І МАГІЯ
Лави схильних до криміналу кінематографічних українців останнім часом органічно поповнили наші заробітчани – найширшого спектру професій. Джузеппе Торнаторе на сюжеті про колишню шльондру, яка зуміла вибратися з сексуального рабства, й піднятися кар’єрними сходами аж до няньки в родині заможних італійців, побудував фільм «Незнайомка». Гастарбайтерам усієї України присвятив стрічку «Олена» чех Ярослав Брабець. А найкумедніший образ гувернантки-заробітчанки трапився в серіалі «Секс і місто». Домогосподарка рудої Міранди – набожна й консервативна Магда, котра постійно повчає американську феміністку, як виховувати дитину й слідкувати за порядком у хаті. Шаблон її поведінки настільки не подібний до рис нашого національного характеру й так нагадує наші ж уявлення про порядну польську пані, що закрадається підозра – автори серіалу наплутали.
Ще один вкорінений у свідомості іноземців фаховий український бренд – спортсмени. Найбільше прислужився батьківщині на екрані молодший Кличко. В німецькій картині «Красунчик» на прохання свого друга, режисера Тіля Швайгера, Володя «одружився» з популярною німецькою співачкою й акторкою Івон Каттерфельд. Яскравим вкрапленням стала його епізодична роль у найвідомішій стрічці Стівена Содерберга «11 друзів Оушена».
Зацікавлення Україною режисерів фільмів жахів і трилерів обмежене Чорнобильською зоною та фольклорними елементами. В анімаційному творінні Тіма Бартона «Труп нареченої» до царства мертвих можна потрапити лише прочитавши українське закляття, а у «Внутрішній імперії» Девіда Лінча аналогічне замовляння – серйозний магічний інструмент. Постановники кількох частин зомбі-горору «Повернення живих мерців» Еллорі Елкаєм і продюсер Анатоль Фрадіс нещодавно вирішили зняти черговий сиквел у Чорнобилі, якщо отримають дозвіл від Міністерства екології. Свого часу це вдалося творцям трилера «Годзілла» – вони зафільмували крупний план зруйнованого ядерного реактора.
ОДЕСИТ СПІЛБЕРГ
Наразі іноземні режисери, актори, продюсери вже не соромляться згадувати свої родинні історії, пов’язані з Україною. Першість за цим показником поки належить Стівену Спілбергу, чиї бабусі та дідусі обох ліній виявилися родом з Одеси. З його легкої руки у «Війні світів» інопланетна інтервенція розпочинається із землетрусів в Україні, а в «Мюнхені» фігурує колоритний гуцул.
Данину власному походженню Спілберг віддав і в пригодницькому екшні «Індіана Джонс та Королівство кришталевого черепа». Персонаж Кейт Бланшетт – шпигунка, тричі герой соціалістичної праці, уродженка Східної України Ірина Спалько носить зачіску каре, сірий комбінезон з написом СРСР і рапіру. Український дубляж увиразнив образ фатальної красуні відчутним «геканням».
Екранізація роману Джонатана Сафрана Фоєра – єдиний сучасний голлівудський кінопроект, цілком заснований на українській темі. Герой Елайджі Вуда в фільмі «Все освітлено» шукає жінку, яка врятувала його діда від смерті під час Другої світової війни. Щоб не пити валідол, нам цю стрічку не варто сприймати серйозно, бо кількість «ляпів» у витворі Ліва Шрайбера просто кричуща. Напіврозвалені хати, бабуся, яка боїться автомобілів, бо ніколи на них не їздила, суцільний антисемітизм, необізнаність щодо вегетаріанства, звалища індустріальних відходів – такою зображена Україна, яку знімали в Чехії. Інший персонаж – одесит Алекс Перчов, роль якого зіграв фронтмен Gogol Bordello Євген Гудзь, чомусь цілий рік ходить у шапці.
«Я був в Україні, там холодно, всі ходять зі зброєю та пахнуть борщем», – говорить один із героїв американського фільму «Лезо слави». Лекало, яким міряють українців у західному кінематографі, поки таке. Але воно підлягає корекції – було б кому цей трафарет заперечити. Принаймні, на екрані.
[1009]
КІНООГЛЯД
Екранна Україна
.jpg)
ЄЖИ ГОФМАН«УКРАЇНА» (2007)
За словами режисера, на створення документального проекту з чотирьох частин його надихнула книга експрезидента Леоніда Кучми, точніше, її назва – «Україна – не Росія». Гофман реконструював історію нашої батьківщини від давнини до Помаранчевої революції. Зйомки стрічки відбувалися по всій Україні. Для створення сюжету автор використовував першоджерела і включив до творчої групи поляків та українців. Стрічкою вже зацікавилися прокатники Канади, США, Франції та Німеччини. «Я ніколи не роблю того, що мене не хвилює. У фільмі про Україну – моє серце», – зізнався режисер під час презентації фільму.
КІНООГЛЯД ОЛЄҐ РЯСКОВ«СЛУГА ГОСУДАРЄВ» (2007)
У картині йдеться про події Північної війни початку ХVIII ст. Двоє французьких дворян позбавлені милості Людовіка XIV через те, що порушують заборону на дуель. Тому одного відправляють «спостерігачем» до Швеції, іншого – до Росії. Якщо більш точно – то до «Західної України», де, на думку творців фільму, розташована Полтава, котру взяв у облогу шведський король Карл XII. Полтавська битва в цьому фільмі відбувається на невеличкій галявині, а гетьман Мазепа тут взагалі відсутній. Про нього згадують лише один раз і в досить передбачуваному контексті: «Мазепа-то к Карлу подался, сучий хвост!».
.jpg)
ДЖУЗЕППЕ ТОРНАТОРЕ«НЕЗНАЙОМКА» (2006)
Соціальна драма, в якій роль колишньої повії Ірини Ярошенко зіграла пітерська актриса Ксєнія Раппопорт. Пройшовши «Крим і Рим», наша екранна співвітчизниця втікає від жорстокого сутенера до провінційного містечка на півночі Італії, де влаштовується доглядати маленьку дівчинку. Українські колискові, які співає дитині Ірина, вигадала сама акторка, попередньо проконсультувавшись з українцями зі Санкт-Петербурга. Режисер розповів, що за об’єкт дослідження обрав українську жінку, оскільки багато читав у пресі про європейський ринок проституції, а наших звабниць там удосталь.
.jpg)
АДАМ БЕРНШТАЙН
«30 ПОТРЯСІНЬ» (2006)
Популярний американський серіал. Команду сценаристів розважального телешоу очолює дивакуватий бос (Алек Болдуїн). Аби додати видовищу перцю, він запрошує до співпраці нову зірку – знаного, але напівбожевільного коміка (Трейсі Морган). Зрештою ця компанія перетворює підготовку передач на бедлам. В одній із серій начальник намагається схилити актора прорекламувати зіпсовану партію тайванських печей, переконуючи того, що в США їх продати не реально, а десь в Україні – цілком. На що знаменитість, яка вміє грошики рахувати, відповідає: тільки не в Україні, бо в нього там є нерухомість на березі Дніпра.
.jpg)
ТІМ БАРТОН
«ТРУП НАРЕЧЕНОЇ» (2005)
Після невдалої репетиції шлюбної церемонії герой цієї анімаційної стрічки юнак Віктор потрапляє до підземної країни мерців – царства несподівано веселого й яскравого. Режисер розповів, що за основу взяв сюжет із російської казки, щоправда, не уточнив, із якої саме. Тепер росіяни розв’язують задачку: чи то зі «Світлани» Жуковского, чи то з «Казки про мертву царівну» Пушкіна, водночас згадуючи гоголівського «Вія». На цьому Бартон не зупинився, заінтригувавши глядачів українським замовлянням, яке дозволяє людині безболісно перетворитися на привида й подорожувати між світами мертвих і живих.
.jpg)
ЕНДРЮ НІККОЛ
«ЗБРОЙНИЙ БАРОН» (2005)
Кримінальна драма про торговця зброєю. Батьки братів Орлових, старшого Юрія (Ніколас Кейдж) та молодшого Віталія (Джаред Лето), емігрували до США з України й відкрили на Брайтон-Біч ресторанчик. Проте Юрій не задовольняється кулінарним майбутнім, а хоче швидких і великих грошей, які можуть дати, зокрема, оборудки із озброєнням. У фільмі є чимало цікавих кадрів: Віталій викладає з кокаїну на столику обриси української мапи; коли на телеекрані показують Горбачова, Юрій цілує колишнього генсека в лисину, прикладаючись губами до телевізора. Англійську мову героїв рясно прикрашено російськими матюками.
.jpg)
РОЛАНД ЕММЕРІХ«ГОДЗІЛЛА» (1998)
Американська версія страшилки про японське чудовисько. Годзілла – фантастична тварина, гігантський мутант і водночас символ руйнацій, до яких призводить використання атомної зброї. В японців потвора виникає внаслідок ядерного бомбардування Хіросіми та Нагасакі. Американці ж для вірогідності мусили заслати головного героя фільму (Метью Бродерік), який працює над мутаціями дощових хробаків, до Чорнобиля. В стрічці використано вражаючі спецефекти та масштабні декорації, проте одна з найпереконливіших картинок – крупний план реактора, який розвалюється, наче організм безнадійно хворої людини.