Останні 5 років україно-угорські відносини нагадують американські гірки: спільні обіцянки дружби та співпраці в 2016-му вже за рік змінилися емоційними дебатами щодо нового українського закону про освіту. Зрештою ця суперечка переросла в глибокий двосторонній конфлікт про все на світі — мову, освіту, паспорти, автономію, гроші.
Поза сумнівом, наразі двосторонні відносини Києва й Будапешта перебувають у найнижчій точці свого розвитку, переживаючи, без перебільшення, історичну кризу з моменту встановлення дипломатичних відносин між двома суверенними державами на початку 1990-х.
Формально конфлікт між Києвом і Будапештом розпочався після того, як 5 вересня 2017 року ВРУ ухвалила новий закон про освіту. За задумом ініціаторів, він повинен був дати старт комплексній реформі освіти в Україні, що й сталося. Стаття 7 закону передбачала, що «мовою освітнього процесу в навчальних закладах є державна мова», тобто українська. А нацменшини, в тому числі угорська, збережуть право вчитися повністю рідною мовою до 4 класу включно, а вже з 5 класу мають поступово переходити на українську, однак певні предмети зможуть і надалі викладатися англійською чи однією з офіційних мов ЄС, якими є, власне, угорська, румунська, словацька, польська та інші. Але не російська.
Читайте також: Україна-Польща. Від історії до безпеки
Уже в новому законі про повну загальну середню освіту, ухваленому в січні 2020 року, ці мовні пропорції для нацменшин після 5 класу були уточнені. До 4 класу угорці повинні обов’язково вивчати українську, але всі інші предмети можуть і рідною; в 5 класі час викладання українською мовою має становити не менш ніж 20% усіх годин навчання і до 9 класу збільшитися до 40%, а в 10—11 класах навчання українською мовою має становити 60% загального часу, проте не предметів.
Угорці та офіційний Будапешт сприйняли цей закон як спробу асиміляції, атаку на ідентичність, порушення Києвом попередніх зобов’язань та звуження прав національної меншини. Всі спроби тодішньої міністерки освіти України Лілії Гриневич переконати, що мета якраз протилежна — через краще знання української мови розширити права і можливості для самореалізації дітей із сімей нацменшин в Україні, — не дали результату.
Сьогодні українсько-угорське протистояння охоплює всі найчутливіші питання двосторонніх відносин, а саме:
1) подвійне громадянство й роздача угорських паспортів етнічним угорцям України, що Будапешт активно робить на Закарпатті, починаючи з 2011 року. Станом на 2015 рік із 125 тис. громадян України, які подали заявку на угорський паспорт, 94 тис. його отримали, а це приблизно все доросле населення угорської громади в Україні, яка наразі налічує близько 120—130 тис. осіб;
2) фінансові вливання Будапешта в Закарпаття та його вплив у цьому прикордонному регіоні України. Так, за інформацією міністра МЗС Угорщини Пийтера Сійярто, за останні 6 років угорський уряд інвестував у Закарпатську область через різні програми понад €250 млн;
3) право угорської громади на автономію і яку саме, адже національно-культурна вже гарантована українським законодавством;
4) використання угорських символів у публічній сфері, зокрема прапорів на адмінбудівлях;
5) створення «угорського району» в Україні;
6) представництво угорської нацменшини у владі та перспективи відновлення так званого угорського виборчого округу, який діяв у межах Закарпаття під час парламентських виборів 1998 та 2002 років;
7) європейська та євроатлантична інтеграція України, адже відразу після ухвалення Києвом закону про освіту Будапешт пригрозив цей поступ заблокувати та, зокрема відтоді публічно говорить про угорське вето на комісію Україна–НАТО;
8) втручання офіційного Будапешта у вибори в Україні;
9) вплив РФ на політику Угорщини і роль російських спецслужб у розпалюванні українсько-угорського протистояння.
Читайте також: Александр Дулеба: «Інтересом Словаччини є українська територіальна цілісність»
В одному з нещодавніх номерів угорської газети Magyar Nemzet, яку зазвичай кладуть Віктору Орбану зранку до кави і в якій не з’являється невипадкових публікацій, ішлося про те, що зустріч лідерів України та Угорщини наразі знята з порядку денного Будапешта. Мовляв, усе через непоступливість Києва.
Водночас, інформує видання з посиланням на власне джерело в МЗС, Угорщина не планує відмовлятися від своїх претензій до сусіда та збирається порушити українське питання під час найближчого саміту, що планується на кінець весни або літо цього року.
І це вже не вперше Віктор Орбан використовує «українську карту» в своїх геополітичних цілях. До прикладу, угорський лідер скористався суперечкою з Києвом, щоб домогтися особистої зустрічі з Дональдом Трампом: США були модератором першої спроби вирішити освітній конфлікт між Україною та Угорщиною протягом 2018 року. Зрештою, Віктор Орбан свого домігся і в травні 2019-го все ж завітав у Білий Дім, де, за версією The New York Times, несамовито критикував Україну.
Аналогічно, відчуваючи особливе ставлення Владіміра Путіна до українського питання, Віктор Орбан не раз розігрував цю саму карту з Москвою. Найкумедніший, але вкрай красномовний приклад: Угорщина до останнього зволікала з підписанням спільної заяви Північноатлантичної ради за підсумками візиту в Україну в жовтні 2019 року, бо одночасно в Будапешті проходив великий Євразійський форум за участю Владіміра Путіна. Щойно той поїхав, Угорщина відразу ж підписала заяву. Інакше кажучи, окрім клубка справді складних двосторонніх питань, в основі українсько-угорського протистояння лежать також особисті та геополітичні амбіції.
У таких обставинах нинішня ситуація у відносинах між Києвом і Будапештом бачиться закономірною: з одного боку, обидві сторони виснажені протистоянням, а з другого, не хочуть, а головне — не бачать, як вийти з цього глухого кута без втрат для себе. Тим паче, що всі попередні спроби провалилися.
Що ж залишається в такій ситуації Києву й Будапешту?
Варіант 1. Обидві сторони можуть зайняти вичікувальну позицію з надією, що все якось саме собою владнається або зміниться внутрішньополітична ситуація чи то в Україні, чи то в Угорщині. Інакше кажучи, чекати, поки що в одній із країн прийде до влади більш налаштована на компроміс особа.
Проте передумов до того, що Орбан втратить владу, наразі немає: його рейтинг досі високий. В Україні також дочасними виборами ні парламенту, ні тим паче президента поки що не пахне.
Читайте також: Ударні армії та інші атрибути російських намірів
Варіант 2. Можна сприймати цей затяжний конфлікт як нову реальність і нормальність і намагатися будувати українсько-угорські відносини в умовах його невирішеності в найближчому майбутньому. Це, власне, і відбувається останні три роки. Наприклад, хоч як дивно, до пандемії товарообіг між Україною та Угорщиною зростав найбільше якраз у пікові роки протистояння, а саме у 2017—2018 роки, і за даними Державної служби статистики України становив $2,48 млрд і $2,9 млрд відповідно. На неполітичному порядку денному відносин двох країн сьогодні чимало питань, які давно треба вирішити: угорський кредит розміром €50 млн на об’їзну дорогу навколо Берегова, відкриття нових КПП на кордоні, вирішення проблеми сміття в річці Тисі тощо.
Варіант 3. Київ і Будапешт могли б спробувати маленькими кроками вирішувати весь той список проблемних питань двосторонніх відносин, який накопичився за всі ці роки. Річ у тім, що це цілком підйомне завдання. Наприклад, стосовно закону про освіту можна використати досвід Боннсько-Копенгагенських декларацій 1955 року і спробувати на їхньому прикладі розвинути двомовну модель вивчення предметів, коли і угорська, і українська мови використовуватимуться паралельно для шкільного навчання. Це дозволяє чинна редакція закону про освіту і згадана вище стаття 7. І в такому вигляді система освіти може стати справді інтеграційним компонентом без усяких загроз асиміляції угорців.
Що стосується подвійного громадянства, то останніми роками дедалі частіше лунають заяви представників офіційної української влади, що це питання актуальне, причому не тільки в контексті україно-угорських відносин, а й загалом для країни, яка має велику діаспору і за останні роки втратила багато громадян, які емігрували за кордон. Понад те, новий закон про громадянство, один із проєктів якого вже навіть зареєстрований у парламенті, повинен також стати відповіддю на агресивну паспортизацію громадян України з боку Росії.
Читайте також: Молдова і Румунія. Незвідані партнери
Питання права на самоврядування угорців у місцях їх компактного проживання на Закарпатті органічно вирішується шляхом реформи децентралізації й перенесення величезної кількості повноважень на місця. Крім того, за підсумками адміністративної реформи в Україні, яка завершилася цього року, був збережений Берегівський район, де компактно проживають угорці, і незважаючи на всі побоювання та упередження, поки що не видно, де там може зародитися реальний сепаратизм.
Так само маленькими кроками може бути врегульований весь спектр проблемних питань двосторонніх відносин. Цей шлях, напевно, найскладніший, бо вимагає від обох сторін високого рівня довіри, багато енергії та терпіння, кваліфікованих фахівців, які бачитимуть більше користі від добросусідських відносин, ніж від конфлікту.
Однак, схоже, сьогодні це єдиний шлях, який дозволить нарешті вийти з глухого кута і почати будувати здорові україно-угорські відносини в контексті європейської та євроатлантичної інтеграції. Власне, цим самим шляхом свого часу відбувалося порозуміння в Європі між Польщею та Німеччиною, Угорщиною та Сербією, Данією та Німеччиною.