«Добридень!» – вітається українською Кім Сук Вон. А якою ж іще? Цей жвавий невисокого зросту іноземець – викладач провідного київського вишу. Переклав своєю мовою майже весь «Кобзар». Тож українську розуміє добре, щоправда, сам розмовляє зі східним акцентом. На жарти про пиріжки із собачатиною не зважає. Французи їдять жаб, українці – свиней, китайці – змій… Кухня народів світу – нескінченний привід для взаємного гумору. Та, щоб жартувати, треба знати мову один одного. От, власне, цим і займається у Києві корейський професор.
Корейська від Ющенка
Готувався візит Віктора Ющенка до Республіки Корея. В МЗС шукали перекладача. Корея давно має фахівців із російської, однак президентові України не випадає на офіційному рівні розмовляти мовою третьої країни. Тож українські дипломати запропонували дворівневий переклад: з української – на англійську, далі – на корейську. Але корейці подзвонили професорові Кіму…
Він написав листа своїй учениці Олені Щегель, котра саме продовжувала студіювати корейську після навчання у Києві вже в докторантурі в Сеулі: мовляв, Олено, треба трохи попрацювати. Дівчина спочатку знітилася від такої пропозиції, та вчитель наполіг: не бійся, у тебе чудово вдається синхронний переклад. Отож у грудні 2006-го відбулася зустріч президентів двох країн, спілкування яких уможливила пані Щегель.
Чи складна корейська мова? «Ні, – вважає студентка–кореїстка другого курсу КНУ Марія Іхсанова. – Таки простіша, ніж китайська або японська, оскільки не має ієрогліфів. А для європейців корейська навіть легша за російську».
.jpg)
«Біла» зарплата за знання мови – $3600
Ми – у кабінеті кореєзнавства КНУ, обладнаному комп’ютерами й аудіотехнікою. Провідні корейські фірми, представлені в Україні, допомагали університетові на спонсорських засадах.
Їхня безкорисливість швидко винагороджується: випускники йдуть працювати у ті ж таки представництва фірм в Україні, що постачають нам праски чи ноутбуки. Ба, таких кадрів усе ще не вистачає – настільки стрімко приходять на наші ринки підприємства Країни Ранкової Свіжості.
«Приємно розуміти: скільки слів ти вивчиш – на стільки побільшає твоя вартість на ринку праці», – каже Марія. «Зараз збираємося на стажування в Сеул на півроку», – додає її однокурсниця Юлія Дряпаченко. Вона мріє працювати на якійсь корейській фірмі тут, в Україні. «Але можна десь у Голландії», – посміхається дівчина, бо ще й непогано знає англійську, а в Європі корейців також чимало.
Прагматика таки впливає на вибір студентів. Усі впевнені, що знайдуть гарну роботу з платнею мінімум на $800 щомісячно, а за 2–3 роки отримуватимуть до $ 3600, і професор Кім, знайомий із топ-менеджерами фірм-замовників, підтверджує цю впевненість. Та ще й додає, що уся ця платня – «по-білому».
Вишиване кімоно
Ще до приїзду Кіма в Україні мешкали 25 тис. українських корейців, більшість із яких не знали рідної мови. Олена Гогай – етнічна кореянка з Херсонщини. Українською розмовляє вільно. При цьому каже, що батьки навчили її лише кільком словам історичної Батьківщини: «вода», «рис» –і все.
Ще одна студентка – красуня східної зовнішності Людмила Кім – попереджує: «Я народилася в Україні, жила в Голій Пристані». Тобто вона не родичка професорові, просто в обох досить поширене корейське прізвище.
Студентка Анастасія Налімова саме збирається на стажування в Сеул. «На початку перспектива далекої поїздки лякала. Але коли кілька наших побували там, розповіли – і я теж захотіла». А Денис Антіпов з Івано-Франківська перед стажуванням налаштований цілком оптимістично: «Минулого літа я вже літав до друзів у Корею, тож мені нескладно там буде. Вчу також китайську, вже маю багато зв’язків у цих країнах». Українські студенти, які стажуються в Сеулі, одержують тамтешню непогану стипендію – $300 на місяць.
Корейську викладають в КНУ вже 10 років, за цей час випустили 46 фахівців-кореїстів. Усі вдало працевлаштовані. Лише одна корпорація LG нараховує в Україні 300 співробітників, і більше 80% з них – наші громадяни.
Ми зустрілися з одним із потенційних роботодавців для нинішніх українських студентів – главою представництва компанії LG Рю Те Ханом у його київському офісі, що в бізнес-центрі «Бельведер». У кабінеті пана Рю лежить гетьманська булава, на стіні висить карта світу, фотографії його дітей. «У середньому частка ринку побутової електроніки й техніки з маркою LG становить у вашій країні 20%», – каже він.
Згадаємо ще інші корейські фірми, й тоді не дуже здивує висновок експертів, що кожна третя українська сім’я користується якимось господарським приладом «Мейд ін Корея». Тож стає зрозуміло, чому з цього року набір на корейський переклад в університеті планують збільшити вдвічі.
.jpg)
Їздив «Таврією», а не «ДЕУ»
Як професор Кім опинився у нас? «У Сеулі я спочатку вивчав російську мову. Мені сподобалася повість Льва Толстого «Козаки», – згадує професор. – Я зацікавився: хто ж це такі? Потім у нас відкрилася кафедра україністики. От завдяки такому інтересові до козаків я «вийшов» на Тараса Шевченка».
У 1997 році, коли Кім закінчував навчання в сеульському університеті іноземних мов «Хангук», Азією прокотилася жорстка фінансова криза. Наслідок – безробіття. Науковий керівник порадив Кімові діяти нестандартно, «понад бар’єри»: перестрибнувши Росію, приземлитися в ще західнішій Україні. Недарма «Хан- гук» декларує, що «виховує вільних від забобонів і марновірств професіоналів, які мають широкий світогляд». Кім приїхав у Київ аспірантом.
Його керівник, професор КНУ ім. Т. Шевченка Наталя Василівна Костенко, старанному учневі не могла нарадітися. Кім захистив дисертацію й залишився працювати в університеті. Професор невисокого зросту, жвавий. Колись він зручно почувався в тіснуватій таврії. Це було його перше авто, придбане у Європі. Корейцеві здавалося, що цей вибір правильний. І він дуже здивувався, коли побачив, що у нас їздять чим завгодно, лише не українськими горбокониками.
«Президент Кореї їздить корейським авто, президент США – американським, президент Німеччини – німецьким… У Сеулі автомобілів вітчизняного виробництва – 99%, – міркує Кім. – Мені здається, що коли всі українці їздитимуть іномарками (особливо представники влади), то автомобілебудування тут швидко закінчиться»
Тепер, відкинувши всілякі патріотичні міркування, Кім кермує своїм «Рено». Запитую, чи радіє він, що народним автомобілем замість «Таврії» нині стало «ДЕУ»? Що відчуває пан професор – власну провину чи гордість за стрімку «кореїзацію» українського автопрому? Кім посміхається: «Двигун там все одно запорізький. Хай люди самі обирають, що їм краще за ціною та якістю».
Йому в нас подобаються: зелені сквери, Кобзар, музиканти класич- ного ґатунку. «Я у захваті від Романа Кофмана», – зізнається професор. Складні думки Кім Сук Вон передає, застосовуючи також російську й ан- глійську мови. Його діти знають українську краще за батька, бо вони змалку вчаться в Києві, наразі – в американській християнській школі. Син вже мріє вступати до КНУ ім. Т. Шевченка на юридичний факультет.
«Мою доньку звуть Є, а от сина я назвав У, що означає «Україна», – всміхається корейський професор. Мабуть, жартує, бо це ім’я в Кореї досить-таки розповсюджене, та все ж таки це приємний жарт.
Відпочивати родина професора любить цілком в українському стилі – на Азовському морі, бо там «дешево й гарно».
Досвід наших реформ – для Північної Кореї
З Кім Сук Воном я познайомився, коли довідався, що він переклав корейською Шевченкових «Гайдамак». І свій переклад кривавого епосу присвятив найдорожчому, що має – своїй родині.
Кім пояснює мені художні особливості своєї трансляції. Полонізми він відтворив латинськими буквами. Довелося поламати голову над просторіччями, лайливими словами… Ми разом гортаємо інші книжки, які показує Кім. На обкладинці однієї з них – драконові язики полум’я, що нагадують червоний корпус університету Шевченка. Це – перша ластівка корейської літератури в Україні, збірка перекладів «Кольоровий вітер».
У передмові професор зазначає, що ця книга – дебют його студентів. Так, знайомство Кореї та України тільки-но починається. А водно- час, як зазвичай буває, це пізнання самих себе. «Думаю, не так швидко, але дві Кореї – комуністична Північна й капіталістична Південна – об’єднаються. Тому нині ми вивчаємо досвід модернізаційних реформ Китаю, Росії, Бразилії, Індії. Я пропоную співвітчизникам уважніше придивлятися й до України», – каже Кім.
Корейці – терплячі й працелюбні. Вони вже довели, що не бояться вкладати кошти в Україну, що прагнуть взаєморозуміння.
Дружньо ставляться до нас на рівні державних відносин, бізнесу, культури. Їх не надто лякає наша нестабільність і політичні скандали, бо в самих два президенти сиділи за корупцію. Амбасадор Республіки Корея минулоріч висловив ініціативу взяти в довготермінову оренду якісь не надто впорядковані наші території, 5–10 тис. га. За це Сеул обіцяє «виділити додаткові інвестиції і використовувати передові технології у різних сферах сільськогосподарського виробництва».
Корейці добре пам’ятають, що ще в середині ХХ ст. їхня країна була бідною. Але вона взяла курс на зовнішній розвиток, на експорт товарів і послуг, і це виявилося корисною «національною ідеєю». Яку, власне, продовжує втілювати професор Кім Сук Вон – і вона імпонує його українським учням.
[655]
Любов
Чонг Хо Сінг
Над берегом річки
сходить місяць-молодик.
Чути, як плине косяк лососів.
Один п’яний мандрівник
лежить ниць на березі річки.
Один лосось гаряче нереститься
на його грудях,
і тихо вмирає.