Про це в інтерв’ю
«Тижню» розповів Дмитро Шерембей, директор департаменту комунікації, політики і
адвокації Всеукраїнської мережі ЛЖВ.
…Наприкінці 90-х держава опікувалась ВІЛ-позитивними
українцями приблизно так як і ув’язненими. Такі ж лікарні, таке ж лікування.
Тому хворі створили свою громадську організацію – ЛЖВ, аби захищати своє право
на життя. Добились міжнародного фінансування, аби самим закуповувати ліки, коли
держава «загубила» мільйони Глобального Фонду на невідомих рахунках.
«У нас не було виходу – або померти, або переконати
світову спільноту, що ці кошти будуть раціональніше використовуватись
громадськими організаціями. Це був прецедент в світі – коли гроші на боротьбу з
епідемією отримала не держава, а громадська організація».
Проте МОЗ не міг втратити свого шансу долучитися до використання
цих коштів. Система МОЗу створила такі умови, за яких жоден конкурент улюблених
фірм-постачальників міністерства не міг спокійно ввозити ліки до України.
Однак все вийшло як завжди. Будь яка монополія призводить
до погіршення якості послуг і підвищення цін. Так вийшло і з державним контролем
за постачанням ліків. На початку минулої осені Мінздоров мав закупити ліки для
хворих на СНІД. Зазвичай лікування одного хворого коштує $350-400 на рік.
Треба було знайти близько 130 млн грн. для закупівлі. Але гроші у Мінздоров
з’явились тільки в четвертому кварталі. Знайомі
з державним бюджетуванням розуміють, що це означає – через бюрократичні
процедури гроші банально не встигають освоїти і їх забирають назад в казну. Саме
ці ігри фактично підписали смертельний вирок хворим українцям, впевнений Дмитро
Шерембей.
– Що трапилось?
– По суті, Україна сьогодні знаходиться на межі
стратегічної катастрофи, пов’язаної з тим, що перерветься десятирічна програма
лікування хворих. ВІЛ-позитивні люди, які проходять лікування, не можуть навіть
один раз пропустити прийом пігулки по схемі лікування.
Сьогодні в Україні на лікуванні 20 тисяч людей. Вони не є
провайдерами вірусу імунодефіциту. Пігулки роблять з їх організмом таку річ, що
вони не можуть далі передавати вірус. Це найкращий метод профілактики. Якщо 31
січня їм не будуть видані пігулки, то вже 7 лютого будь-які ліки, навіть
найзолотіші в світі таблетки, можна буде спустити в унітаз. Бо цім людям після
пропуску одного (!) прийому пігулок вже не можна буде приймати їх знову.
Оскільки в них виробляється резистентність до препаратів і вірус швидко мутує. Отже
один неправильний крок анулює всю десятирічну роботу по лікуванню. І цей крок
вже зроблено.
– Чому ви кажете,
що саме 31 січня вийде строк?
– Насправді строк скінчився вже у вересні, коли мали
відбутись поставки. Всі місцеві центри СНІДу доїдали зекономлені препарати, які
залишались від померлих, чи тих, хто переїхав. Я був у центрі у Кривому Розі
два місця тому. Вже тоді вони сказали, що «недоїдених» ліків лишилось до січня.
А у них двісті дітей на лікуванні. Я не знаю, як головлікар буде дивитись в очі
хворим, коли з’являться ліки. Бо вони ситуацію вже не врятують.
– Чому так?
– Існує планування закупівель препаратів. Мінздоров чітко
розуміє з яким захворюванням воно має справу. Але в черговий раз ми потрапили в
ситуацію, коли всі строки були пропущені і пігулки не були завезені в Україну.
Тут є кілька складових: гроші, погано організований
процес, і корупційні домовленості, які впливають на всі процеси.
У цій схемі немає винних, але є потерпілі. Це пацієнти.
Бо Мінздоров все звалить на постачальника, він – на виробника, той – на
бюрократичні процедури. Так вже влаштована тендерна система України, що в ній
ніколи немає винних.
Схема завжди була одна, прізвища постачальників не
змінювались, виробники одній й ті ж. Я думаю СБУ володіє інформацією про
кількість грошей, вкрадених за ці роки. Але всі опубліковані звіти про корупцію
у цій сфері благополучно хороняться і забуваються.
За десять років праці в цій організації я вже стомився
задавати питання – хто винен? Це вже нецікаво. Сьогодні я хочу, аби чиновники
зробили заяву – скільки людей має померти, щоб вони наїлись грошей і почали
нормально працювати?!
Вже все одно, скільки вони вкрадуть і хто яку дачу побудує.
Проблема в тому, що у чиновницьких ігриськ є конкретні жертви – це люди. Це
чиїсь діти, батьки, годувальники. Вони помирають. Такі експерименти над
українцями – це вже не просто страшна помилка. Я думаю, це цілеспрямоване і свідоме збагачення конкретних людей через смерть
інших.
Фінансування клініки «Феофанія», де лікуються високопосадовці,
за останні три роки сягнуло 700 мільйонів гривень. На всю програму по ВІЛ/СНІДу
держава не витратила стільки. Я не знаю, якими золотими кремами там мажуть
депутатів. Але коли мова йде про життя людей то справа проста. Усі депутати
мають ходити в районні лікарні, а в «Феофанії» треба зробити лікарню для людей
з захворюваннями, що межують зі смертю – онкохворі, ВІЛ/СНІД, цукровий діабет і
тому подібне. Тоді ці люди побачать, що держава повернулась до них обличчям, а
не тім місцем, яким зазвичай поверталась.
Отже, з жовтня ми
говоримо про те, що Україна на межі переривання широкомасштабного лікування
СНІДу. Нас ніхто не чує. У відповідь на наші публічні заяви – до нашої
організації прислали прокуратуру. Без пояснень, без нічого – просто йде
тотальна перевірка, причому в усіх містах України. Слідчі не в Мінздраві сидять
і не перевіряють чому помре стільки людей, а сидять в тих організаціях, які
намагаються боротись за життя українців.
Наша організація закуповує такі ж таблетки як і держава,
проводить такі ж тендери, ввозить їх для хворих своєчасно і дешево вже п’ять
років. І ми зараз шукаємо варіанти, як це зробити. Але існує процес, який
займає шість тижнів, і він прив’язаний до законодавства України. це і тендерні
процедури, і митні кордони (бо ліки ж фізично за кордоном), і питання
сертифікації в Україні Мінздоровом. Причому шість тижнів, це якщо кожен
чиновник своєчасно все підпише, ніхто нічого не стопорне, не буде звичайного
дурдому. А потім ще й треба ж розвести ліки по сотні місцевих центрів СНІДу і
там роздати хворим.
І ми бачимо, що заради цієї поставки, заради цих 20 000
ніхто не хоче ламати існуючу схему наживи.
– Державні органи
звертаються до вас за допомогою?
– Так, Центр СНІДу вже дзвонив, запитували чи є у нас
можливості компенсувати нестачу ліків. Але ж чому вони не зробили цього
раніше?! Місяць тому у них була вся інформація з регіональних центрів про
наявність ліків. Треба було у свій час подумати головою та почати вирішувати
проблему.
– Отже виходу
немає?
Виходу немає. Ось що роблять зараз лікарі. Це приїхав наш
представник з Черкас і він привіз ось цю таблетку. Двом тисячам хворих на СНІД
дітям не купили препарат і тому вони беруть форму для дорослих і ножичком
ділять на три частини. З медичної точки зору – це шизофренія. Бо це високоточні
препарати. Їх треба приймати у дуже точному дозуванні. Виробник для того їх і
випускає у таблетках визначеної маси, щоб можна було точно розрахувати. А що
можна розрахувати, коли таблетки колються ножем на якісь частини?
Я розумію, що лікарі є заручниками ситуації і намагаються
від безсилля зробити хоч щось. Але дітей лікують найбільш високоточними
препаратами. І якщо у дитини виробляється резистентність, якщо вірус стає
стійким, то не існує можливості замінити ліки. У світі просто не існує аналогу.
Це страшні слова, але мати повинна знати чим закінчується така хвороба за
відсутності препарату. У дитини просто немає шансу.
– То залишається
одне – скинути ліки на парашутах з літаків над місцевими центрами СНІДу?
Не знаю. Але ось що скажу. Коли виникла загроза зриву
Євро-2012, то звідкись взявся бетон, люди, будівництво швидко пожвавилось. Там
оперативно знайшли купу мільярдів. Коли для Януковича захотіли збудувати
вертолітну площадку – знову все зробили швидко.
Фактично переривання буде в будь-якому випадку, але… зараз
винні в ситуації, що склалася, можуть принаймні зменшити кількість людей, яким
доведеться перервати лікування. Все, що потрібно зробити МОЗ – це пролобіювати в
Кабміні спрощену систему дозволу на поставку антиретровірусної терапії в
Україну хоча б на два місяці без додаткового маркування. Я не думаю, що хворому
принципово, коли в нього немає взагалі пігулок – якою мовою буде написана
інструкція – все, що йому потрібно – це
терапія, аби вижити. По-друге, МОЗ повинно домовитись з Укрвакциною, щоб
препарати, які зараз знаходяться в черзі лабораторії, пройшли перевірку
позачергово і максимально оперативно поступили в СНІД-центри. Це знову ж таки
зменшить кількість людей, в яких буде переривання лікування.
Катастрофа неминуча, але, щоб запобігти такій ситуації
надалі, треба, щоб МОЗ не заперечував існування проблем, а спільними зусиллями
вирішувати їх. Ще одним принциповим моментом є здійснення МОЗом платежів за
ліки на наступний рік у 2 кварталі поточного року. На склади препарати повинні бути доставленими за
4 місяці до їх видачі.
– Є якась реакція
нового міністра охорони здоров’я Іллі Ємця?
– На сьогоднішній день (24 січня – «Тиждень») він
мовчить.
– Попередній
міністр Зиновій Митник теж мовчав?
– Він намагався щось казати, але сьогодні він вже у
відставці, тому немає сенсу за нього говорити. Є новий міністр, який має чітко
розуміти, що місія Мінздраву – зберігати здоров’я та життя людей, а не
піклуватись за кар’єрний ріст. Ця відповідальність вимірюється просто – життям
людей.
– Можете назвати органи,
які відповідальні за сьогоднішню ситуацію?
– Ключова персона – це міністр. Другий орган – це
держслужба по протидії СНІДу, керована Анатолієм Федьком, що прийшов з новим
міністром. Третій – це тендерний комітет МОЗу.
Вони всі мали своєчасно зібрати дані про кількість
необхідних препаратів, розмістити замолвення на ліки і поставити їх. І все це
треба було зробити своєчасно. А відповідальність між ними розпорошена. Бо замовлення
формують одні, кошти у інших, у третіх своя бюрократія. І хто несе
відповідальність врешті решт – невідомо.
Є ще один аспект. «Експерименти» з лікуванням СНІДу
відкинули Південно-Африканську республіку на десятиліття назад. Місцевим мінздоровом
опікувались люди, які не хотіли бачити цю проблему. І ситуація стала
невиправною – вони пролетіли точку неповернення. В ПАР є міста, де з ста тисяч
населення 70 тисяч хворі на СНІД. Діти доживають до п’яти років максимум,
дорослі – до тридцяти. Все що зараз там можуть зробити – перерозподіляють
пігулки від померлих до ще живих.
Інший сценарій – європейський. Там досить оперативно
локалізували проблему, не дали хворобі можливості розростись. Україна знає, чим
закінчили в Африці, і чим в Європі. Тому у нашої держави існує вибір. Але
сьогоднішні дії говорять про те, що вибір робиться не на користь Європи. І не
треба думати, що СНІД це проблема наркоманів. Вже давно найчастіше вірус
передається статевим шляхом, який не має стосунку до наркоманів. Отже сьогодні
всі активісти статевого життя знаходять у полі ризику, як на мінному полі. Я
думаю, ще два-три роки таких необдуманих рішень, і ми будемо вчити своїх дітей
жити в умовах пандемії, як в Африці.