Кожне лютеровське (й інших реформаторів церкви) теологічне нововведення мало ґрунтовні наслідки не лише в церковному житті, а й позначалося на суспільстві загалом. Скажімо, один із головних постулатів провизнання Біблії єдиним головним джерелом віри змусив парафіян вивчати Святе Письмо. А це вимагало опанування грамоти. Майже одразу при всіх церквах почали відкриватись недільні школи. Протестантські країни швидко ліквідували у себе безграмотність як явище.
Інший аспект. Протестантські лідери розуміли потребу в більш якісній підготовці служителів церкви. Тому світ зазнав нової хвилі створення вищих навчальних закладів. За ініціативи Жана Кальвіна була відкрита Академія з підготовки пасторів (в майбутньому – Женевський університет). Пуританин Джон Гарвард заснував Гарвардський університет, пастор Джонатан Дикинсон – Принстонський, баптистська громада доклала рук до появи Браунського університету, пуритани-священики відкрили Єльський університет.
А принцип загального священства формував новий погляд на участь вірян у житті церковної громади, суспільстві. Прагнення принести плід у Царство Небесненадихало до насиченої роботи у своєму приході – місіонерської діяльності, соціальної робота, доброчинства. Протестантська традиція збору десятин (десятої частини прибутку на потреби церковного приходу) зі своїх членів навчала жертовності та меценатства.
Реформація католицької церкви у XVIстолітті – чудовий приклад стратегічного бачення у реформаторів, коли ніби незначна зміна у «правилах гри» тягнула за собою трансформації в інших галузях.
Українська опозиція, у свою чергу, демонструє лише здатність експлуатувати протестні настрої без жодної перспективи. Останнім часом соціальними мережами «гуляє» заклик підтримати акцію «Україна проти Януковича», яку розпочав «Фронт змін». Партійний сайт сповіщає про тисячі та навіть десятки тисяч розданих «антиянуковичівських листівок», зібрані підписи проти політики чинного президента. Що бачить людина, яка зайшла на сайт ініціативи? Перед її очима постає набір із десятка гасел і дві кнопки з соціальних мереж – Like(Facebook) і «Мне нравится» (Вконтакте). Перша назбирала трохи більше 7 тис. прихильників кампанії, а друга – 6,6 тис. І це весь інструментарій протидії. В чому полягає унікальність акції: щоб у «сто п’ятисотий» раз нагадати людям загальновідомі речі? Це лише дедалі більше поглиблює розчарування, апатію, відчуття безпомічності маленької людини перед великою державною машиною.
Свідомій людині не пропонуються якісно інші стандарти політики, управління державою та функціонування суспільства. Навмисно або через власну недалекоглядність відбувається надмірна персоніфікація зла. Тобто боротьбою з конкретними особами підміняють боротьбу зі збоченими принципами і цінностями, гіпертрофованими суспільними і політичними механізмами.
Чому ініціатори «України проти Януковича» не говорять про прозорі правила добору лідерів, що стануть біля керма держави, про створення соціальних ліфтів, запровадження стандартів ефективності функціонування громадсько-політичних та інших структур тощо.
Представники опозиції багато кажуть про те, що вчинки влади зіпсували міжнародний імідж та інвестиційну привабливість України. Це знову загальновідомо. Але як опозиційні лідери хочуть виправити ситуацію? Замінити «диктатора» Януковича на іншого політичного лідера? Вивіска зміниться, а суть проблеми – ні. Позаяк у всіх цивілізованих країнах вся інформацію про власність перебуває у відкритому доступі. Гарантом точності, достовірності даних є держава. Такий порядок створює прозорі умови для ведення бізнесу, захищає інвестора від неочікуваних судових процесів, захоплення майна, дає йому змогу йому без хабарів розвивати підприємницьку діяльність.
Чому «антиянуковичі» неспроможні правильно поставити діагноз (тобто визначити коріння проблем) та призначити правильне лікування (запропонувати комплексні реформи)?
Що заважає так званим реформаторам боротися з конкретними зловживаннями і змінювати правила гри, які кардинально вплинуть на всі сфери, замість безглуздої роздачі листівок та збором нікому не потрібних підписів?
Тому в мене є ще запитання: «У чому полягає фундаментальна різниця між двома «Я» (Януковичем і Яценюком)»?
На тлі загальнонаціональних протестних настроїв має з’явитися стратегічна програма корінного реформування України. А на виході отримуємо черговий самопіарний, приречений на провал, проект.