Конкретні цифрові показники засвідчують, на чому тримається чинна влада і які шляхи розвитку вона пропонує країні.
Але спершу трохи теорії.
Як зазначають політологічні словники, «поліцейська держава» – це поняття, яке використовується для позначення політичного режиму або соціально-політичного ладу, за якого влада жорстко (в тому числі за допомогою залякування та прямих репресій) прагне контролювати соціальне, економічне і політичне життя громадян. У поліцейській державі законодавча, виконавча і судова влади слабо або суто формально розділені; така держава обов’язково має ті чи інші ознаки тоталітаризму або авторитаризму. Звісна річ, влада таких держав не називає їх «поліцейськими»: це поняття вирисовують як відверті противники чинних режимів, так і незалежні аналітики.
Однією з типових поліцейських держав сьогодні вважається Росія. Справа не тільки в репресіях проти опозиції, у жорсткому контролі за мас-медіа, у повністю залежній від влади реалізації конституційного права на масові акції протесту; справа ще й у тому, що на тлі руйнівних армійських «реформ» у Росії відбулося значне збільшення чисельності різних силових структур, націлених на боротьбу із «внутрішнім ворогом», з власним народом. Загальна чисельність співробітників різних силових структур (поліція, ФСБ, внутрішні війська та інші формування), за різними оцінками (реальна чисельність їх не оприлюднена, що також є ознакою недемократичної держави), сягає 2,5 млн. осіб. А це більше, ніж удвічі перевищує штат Міністерства оборони РФ…
Читайте також: "Беркут" на пташиних правах
І хоча в Україні влада «регіоналів» поки що не змогла вирішальним чином «запресувати» мас-медіа, політичну опозицію і громадянське суспільство, але в розбудові інфраструктури поліцейської держави досягнуті серйозні успіхи. Як і кожен киянин, я за останній місяць не раз бачив оснащення «Беркуту» і внутрішніх військ. На нього не жаліють коштів, воно сучасне, його значною мірою закуповують за кордоном. А Збройні Сили мають техніку, якій 20-30-40 років; на нові танки українського виробництва немає коштів. На морі залишився один лише фрегат – «Гетьман Сагайдачний»; два придатних для використання фрегати порізано на металобрухт. Крейсер «Україна» іржавіє у Миколаєві у майже добудованому вигляді, але його, схоже, от-от за безцінь забере Росія (чи не символічно: Росія купила за копійки «Україну»…). А тим часом інтереси України вимагають постійної присутності хоча б по одному кораблю у районах морського піратства біля берегів Нігерії та Сомалі. Але ж хіба «Сагайдачний» може роздвоїтись? А однотипного з ним «Байду Вишневецького» порізали недобудованим ще за часів Кучми, коли й проявилася тенденція до побудови в Україні поліцейської держави. Така тенденція все посилюється і посилюється: станом на сьогодні спецпідрозділи МВС та СБУ чисельно лише в півтора рази менші за Сухопутні війська ЗСУ. Якщо ж відбудуться заплановані владою на два наступних роки скорочення Збройних Сил, то «Беркути», «Тигри» й «Альфи» чисельно зрівняються з Сухопутними військами, а за реальною вогневою потужністю випередять їх: нехай армія має сотні танків, бойових машин піхоти та вертольотів, але ж коли для них фактично відсутнє пальне і постійно зриваються плани бойової підготовки, таке військо мало чого варте.
Читайте також: Страх і ненависть у Врадіївці
І не тільки у пальному та бойовій підготовці справа, хоча і в них також.
Як зауважив полковник-танкіст у відставці Андрій Куліш, «на відміну від «Беркутів», солдати й офіцери Збройних Сил отримують в 2 рази меншу зарплатню, ніж міліція – буквально мізерні копійки… На відміну від „Беркутів”, вони самі купують собі обмундирування (якби ви знали, як це соромно кожному військовому!)… Платня жалюгідна, жити ніде; та що там! – «бєрци» доводиться купувати своїм коштом, забираючи 300 гривень у власної родини…». Інакше кажучи, немає не тільки пального для танків та вертольотів, а й нормального харчування для військовиків, яким належить бути сильними і витривалими. А що ж ми бачимо у проекті Держбюджету-2014? Видатки на Збройні Сили там скорочені майже на мільярд гривень, натомість витрати на МВС збільшені на 2,2 мільярди; загалом на репресивні структури – МВС, ГПУ, СБУ, УДО – заплановано витратити 25 млрд гривень (стільки ж, скільки на освіту та науку), а на Збройні Сили – тільки 14,55 млрд гривень. І не забуваймо, що силовики отримують «преміальні» ще й із різного роду загадкових позабюджетних фонді. Якщо це не легалізована владою корупція, то що ж це тоді? І якщо витрати на репресивні структури наразі істотно зростають на тлі скорочення видатків на медицину і на забезпечення діяльності посольств за кордоном, то якою все більше і більше стає Українська держава? А водночас, отримуючи постійну ідеологічну обробку в стилі «ви захищаєте владу і задля цього маєте виконувати всі її накази», чи не перетворюються «беркути» та «тигри» на свого роду новітніх поліцаїв, прислужників окупантів країни, громадянами якої ці поліцаї номінально є?
Читайте також: Бої без правил
Утім, хіба це дивно? Хіба у повоєнні роки на донбаські копальні масово не відправляли колишніх поліцаїв спокутувати гріхи перед радянською владою? І хіба почерк краснодонської поліції, яка скидала молодогвардійців живими у шахтні шурфи, не відтворився у 1990-ті, коли новоявлені «бізнесмени» те саме робили один з одним? Вижили найсильніші і найаморальніші – наразі вони й намагаються доформувати в Україні поліцейську державу, остаточно перетворивши силові структури з правоохоронних на владоохоронні органи.