За час роботи «зернового коридору» Україні вдалося експортувати морем 32 млн т зерна й олії, свідчать дані Мінагрополітики. Водночас до початку повномасштабної війни через порти щомісяця перевозили 4–5 млн т українського збіжжя.
Термін дії зернової угоди закінчився 17 липня 2023 року. Росія відмовилася продовжувати реалізацію Чорноморської ініціативи, яку підписали в липні торік у Стамбулі разом з Україною, Туреччиною та ООН. Вона стосувалася розблокування портів і безпечного вивезення українського збіжжя. Щоправда, з початку дії угоди РФ усіляко саботувала будь-які домовленості між країнами.
«Ситуація з експортом українського зерна найперше залежить від сукупності зовнішніх факторів. Зокрема, Росія блокувала вивезення аграрної продукції навіть тоді, коли начебто діяли домовленості Чорноморської зернової угоди. Тому поки що питання з експортом аграрної продукції для України залишається нерозв’язаним», — пояснює економічний експерт Борис Кушнірук.
— Які наслідки зриву зернової угоди для України зокрема та світу загалом?
— У світі щонайменше зростає ціна на нафту. Крім того, здорожчання вартості аграрної продукції стимулює дестабілізація постачань зернової продукції. Я б не сказав, що у світі не вистачає зерна. Тут гостро стоїть питання логістичних витрат, тобто витрат на доставку збіжжя. Відповідно від цього нині найбільше страждатимуть бідні країни з великою кількістю населення. Найперше — країни Африки та Близького Сходу. Вони не мають значних доходів — того ж експортного виторгу. Водночас грошей на закупівлю аграрної продукції потрібно буде більше, ніж раніше.
Україні ж треба шукати нові маршрути експорту зернових. Щоправда, іншими шляхами, окрім портів, перевезти обсяги, які виробляє Україна, практично неможливо. (За даними Української зернової асоціації, довоєнного 2021 року вдалося зібрати 106 млн т зернових. 2022-го — 73,8 млн т. — Ред.) Це масштаби морських перевезень, а не потягів. Тому очевидно, що нині ми будемо намагатися налагодити процедуру вивезення зерна Чорним морем. Не без ризиків, звісно.
— Усе ж таки які є альтернативні маршрути, окрім моря, для продажу українського зерна? За яких умов вони будуть ефективними?
— Треба домовлятися з Євросоюзом про експорт української агропродукції або через Дунай, або потягами. Перший варіант проблемний, адже РФ постійно обстрілює Дунайські порти. Щоб запрацював другий варіант — потяги, — найперше варто розв’язати проблему транзиту зернової продукції через територію таких країн, як Польща, Словаччина, Румунія. Інакше, якщо збіжжя «осяде» на їхній території, у місцевих фермерів дійсно виникатимуть проблеми. Треба враховувати й те, що в Словаччини на виборах можуть перемогти сили, які будуть створювати великі додаткові проблеми Україні.
Крім того, ще одна перешкода ефективному перевезенню зерна — різна ширина залізничних колій в Україні та країнах ЄС. У нас досі залишається імперська ширина. На Заході ж колії вужчі. Питання можна розв’язати за допомогою зміни технологій. На це просто потрібен додатковий час. Водночас наголошую, що лише потягами транспортувати українське зерно нереально. Однозначно треба розв’язувати питання з транзитом морськими портами.
— У який спосіб розв’язувати питання експорту через Чорне море? Потрібна нова зернова угода? Наприклад, у вересні генсек НАТО Столтенберг і президент Туреччини Ердоган обговорювали можливість відновлення домовленостей. Це ж питання розглядали держсекретар США Ентоні Блінкен і генсек ООН Антоніу Гутерреш.
— Розв’язати питання з перевезенням зерна морем можна тільки силовим способом. Треба впровадити міжнародно-правовий механізм, щоб визначити, чи є море зоною бойових дій чи зоною вільної торгівлі. Якщо Росія обстрілює нашу портову систему й намагається блокувати будь-які постачання, то й ми маємо знищувати все, що йде в Новоросійський порт. Тобто або РФ не використовує Чорне море для війни й не ускладнює український експорт, або діє правило «око за око».
Насправді ж для Росії проблеми з перевезенням агропродукції з Новоросійська означають втрату можливості експорту морем. Важливо, що до 24 лютого 2022-го майже вся зернова продукція як Росії, так і України йшла морем. Водночас Україна була у вигіднішому становищі, адже наші порти розташовані ближче до Босфору. А тому вітчизняна зернова продукція завжди була дешевшою, ніж російська. На початку 2000-х РФ навіть пропонувала Україні створити зерновий ОПЕК. Основна мета — урівняти вартість зерна. Зрозуміло, що Україна не погодилася, адже наше зерно було більш конкурентним.
— Яка мета Росії тепер?
— Створити якомога більше проблем Україні. Зрозуміло, що для нас експортний виторг — це доходи в бюджет. Тому блокування діяльності аграрних підприємств створює проблеми насамперед державі Україні.
Торік РФ намагалася продавати крадене українське зерно. Цьогоріч це не актуально, адже на окупованих територіях ідуть активні бойові дії. Насправді ж аграрна продукція не має національності: властивості зерна приблизно однакові. Безперечно, на технологічному рівні можна визначити походження збіжжя. Але ті, хто купував крадене зерно в Росії, заплющували очі, удавали, що купують російську продукцію. Це цинізм бізнесу на крові.
— Кому, крім Росії, вигідний зрив зернової угоди?
— Здивувала поведінка Туреччини. Вона зайняла куди більш проросійську позицію. Вважав, що країна дотримуватиметься жорсткої позиції сили. Загалом як поводилася раніше. Туреччина може створити величезні проблеми Росії та відвадити країну від блокування зернової угоди, адже саме вона контролює Босфор. Тому зрозуміти логіку Ердогана важко. Треба враховувати або внутрішні особливості політики, або навіть можливість особистої образи президента на когось з українських можновладців. Проблема всіх авторитарних диктаторських режимів — політика залежить не від інтересів країни як такої, а від особистих інтересів лідера.
— У травні цьогоріч Єврокомісія заборонила експорт українського збіжжя в Болгарію, Угорщину, Польщу, Словаччину та Румунію за наполяганням цих країн. У червні заборону продовжили до 15 вересня. Країни наполягають на забороні до кінця року. У чому причина такої поведінки сусідніх країн?
— Насамперед це пов’язано з помилками українських урядовців та Єврокомісії. Про те, що проблема є, було відомо ще взимку цього року. Уже тоді треба було максимально працювати з Єврокомісією щодо фінансування транзиту агропродукції територіями сусідніх країн. Якби постачання транзитом проходили й розходилися далі по країнах Європи, не було б цієї історії. Вона значною мірою є наслідком того, що агропродукцію транспортувати потягами дорого. Тому її продають якомога ближче від кордонів України. Тобто зерно «осідає» в сусідніх країнах, тій же Польщі. Для місцевих аграріїв це стає проблемою. Їхня продукція падає в ціні через велику пропозицію на ринку. Сподіваюся, що в Польщі після виборів ситуація стабілізується.
— Тобто це питання більше політичного, а не економічного характеру?
— Безперечно, економіка й політика взаємопов’язані. Політика — це фактично відображення економіки. Звісно, є фактор, пов’язаний з виборами. Але й він показує, що аграрії, які є об’єктивно значною частиною електорату, можуть бути незадоволені.
— Чи може конфлікт через постачання українського зерна перерости в торговельну війну з європейськими сусідами?
— Усе питання в ціні на аграрну продукцію, не більше. Україна з погляду масштабів та кліматичних умов значно краща для вирощування великих обсягів аграрної продукції. Тому ціна тут буде завжди нижча. Для тих же поляків це не вигідно. Необмежений доступ української продукції до їхніх ринків негативно позначиться на «кишенях» місцевих аграріїв. Я не без іронії дивлюся на всі розповіді про те, як Україна вступатиме в Євросоюз. Аграрії всіх країн ЄС будуть блокувати цей процес. Щойно Україна ввійде в єдиний ринок, там можна буде поховати аграрку половини країн, що входять до складу Євросоюзу.
— Чи можемо ми втратити підтримку сусідніх держав у війні? Який вихід?
— Однозначно Україні поводитися зухвало в цій ситуації не варто. На нинішньому етапі наша влада має дипломатичним шляхом шукати розв’язання ситуації, яка склалася. Щоб далі не роздмухувати скандал. Треба обговорювати механізм фінансування Євросоюзом витрат на транзит української агропродукції в країни Європи. Також шукати механізм, як аграрна продукція буде розподілена по країнах Євросоюзу.
— Якими будуть наслідки для України, якщо не розв’язати питання зернового коридору та європейського експорту?
— Якщо не вдасться розв’язати питання експорту агропродукції, безперечно, виграє Росія. Це однозначно створить проблеми для України та Євросоюзу. Варто шукати механізми розв’язання проблеми. Тому наголошую, що важливим є посилення тиску на Чорному морі. Треба показати, що будь-які спроби блокування нашої продукції зіштовхнуться з блокуванням перевезень російською стороною.
— Хто в Україні зазнає найбільших збитків?
— Беззаперечно, аграрії. Вони й нині не на найкращих позиціях, адже експорт в умовах війни виходить значно дорожчим. Особливо якщо зерно транспортують потягами. Ціна витрат однозначно зростає. До того ж ви не маєте змоги безпечно експортувати. Цьогоріч, до речі, маємо гарний урожай практично за всіма позиціями. Навіть з урахуванням тимчасової втрати окупованих територій тієї ж Херсонщини, Запоріжжя. Аграрна продукція вродила напрочуд гарно, але дівати її немає куди. Відповідно, це вже призвело до зниження ціни на українське збіжжя.