Попереду в цієї нової нації дуже непростий період. Адже лише безнадійно наївні можуть сподіватися, що режим Владіміра Путіна найближчими роками дасть Україні спокій. Російський президент зазнав поразки в Україні, і дуже малоймовірно, що він піде на черговий виток ескалації бойових дій, бо це призведе до посилення економічних санкцій з боку Європейського Союзу. Однак його режим, поза сумнівом, докладе всіх можливих зусиль, щоб якомога більше ускладнити життя України.
І, попри все, немає такої сили на планеті, яка змогла б похитнути рішучість України в прагненні фундаментально змінити хід своєї історії. Кажучи це, я не намагаюся потішити українських читачів або якось підлеститися до всіх, хто захоче прочитати слова, написані литовським колумністом напередодні Нового року. Просто занадто багато крові пролилося на Євромайдані й занадто велику жертву принесено в Східній Україні, щоб зараз держава могла ставити під сумнів курс свого розвитку.
Судячи з тих процесів, що відбувалися в країнах Балтії останні кілька десятків років, я можу прогнозувати повернення України до родини європейських народів. Звісно, Україна багато в чому відрізняється від країн Балтії, надто коли йдеться про темпи проведення реформ, які проклали балтійцям шлях до Європейського Союзу й НАТО, зокрема про консолідацію політичних класів у питанні приєднання до західних блоків та альянсів. Однак Україна зможе зробити все це не пізніше ніж за п’ять років.
Читайте також: Поколінню барикад
Чому? Тому що її процвітання, безпека, спокійне та надійне майбутнє в інтересах не лише українців, а й ЄС і загалом Заходу. Понад те, наважуся припустити, що зближення України з Євросоюзом і прийняття до нього можуть стати ключем до стабільності в Європі. І філантропія чи сентиментальність — це останнє, у що я повірив би, коли йдеться про політику та міжнародні відносини. Тут мають значення лише інтереси й аж ніяк не прихильність, любов чи ненависть.
Після окупації й анексії Криму Росією, а також вторгнення її на Схід України Східне партнерство як програма згасає на очах. На початку вона, схоже, була німецьким компромісом після російського вторгнення в Грузію 2008 року, а після російсько-української війни, вочевидь, зайшла в глухий кут.
По-перше, ніхто не вірить, що коли провадити послідовну, узгоджену та консолідовану політику ЄС, то Україну доречно порівнювати з Вірменією, так само як Грузію — з Білоруссю. Азербайджан не потребує членства в ЄС, та й Вірменія не прагне цього. Випадок Білорусі, здається, ще складніший: ситуація в цій країні зовсім інша. Проте в тому немає нічого трагічного. Ми можемо розпрощатися зі Східним партнерством, а от з Україною та Грузією — ні.
По-друге, на відміну від цинічності політичного класу в Західній Європі чи хвилі прикрого популізму в Центральній Європі в Україні зберігся один із найцінніших для довгострокової політики елементів, а саме сприятливий альянс терпіння та ідеалізму.
Нині у Франції, Великій Британії та Нідерландах, щоб виграти парламентські вибори чи будь-яку місцеву політичну гру, доводиться кепкувати з Євросоюзу й критикувати його. Натомість в Україні ситуація інакша: впевненість у собі, терплячість, ідеалізм і проєвропейські настрої — схоже, що за реформами та політичними програмами в цій країні стоять саме названі фактори.
Не варто обманюватися: ЄС переживає екзистенційну кризу. Це глибока криза самої суті його існування, а не структурна чи інституційна. Не варто й казати, що Європейський Союз стикається з такою проблемою вже не вперше. І з жодної з попередніх криз не виходив меншим чи обрубаним. Якщо дивитися на саму природу ЄС, то зрозуміло, що він може виграти епічну битву з власними комплексами й страхами тільки як масштабніше утворення. А до цього може привести лише його розширення.
Читайте також: До крові, на жаль, звикають
Євросоюз відчайдушно потребує України, так само як Україна — Євросоюзу. Безвізовий режим для України й Грузії з 2016 року — проривне рішення, якого ми всі чекаємо від Єврокомісії, — може стати одним із найсерйозніших доказів того, що ЄС не збирається відштовхувати Україну. Новачки не схильні до цинізму, на відміну від ветеранів, що можуть собі дозволити відшмагати чи пристрелити коней, які вірно їм служили.
Країни Балтії вже свого часу зробили європейському проекту ін’єкцію оптимізму. Те саме колись вчинили всі країни Центральної Європи, що тепер налаштовані не менш цинічно, як їхні західноєвропейські партнери. Сьогодні ж настала черга України — її щирість та оптимізм повинні зцілити ЄС.
Що сталося зі світом? Україна народилася заново.