Україна на Олімпіаді-2024: не числом, а якістю

СвітСуспільство
23 Липня 2024, 11:09

26 липня в Парижі стартують 33-ті за ліком літні Олімпійські ігри. Для України вони стануть восьмими в історії в статусі незалежної учасниці. Кількісно українська команда буде найменшою за всі часи виступів — усього 142 атлети. Повномасштабна війна, безперечно, наклала свій відбиток і на розвиток олімпійських видів спорту, проте вона лиш посилила негативні тенденції, що спостерігалися в Україні й раніше.

Українські прапори замайоріли в Олімпійському селищі у Парижі. Фото тут і далі: facebook | olympicua

Досі найуспішнішою для держави була перша в її історії літня Олімпіада. На ній команду представляв кадровий потенціал, підготовлений ще за часів СРСР. В Атланті-1996 українці здобули 23 нагороди, з яких дев’ять — золоті, та посіли дев’яте місце в медальному заліку. Перевершити цей результат синьо-жовта команда могла в Пекіні-2008. У Піднебесній українці стояли на п’єдесталі 28 разів, але відразу шість з тих нагород були відібрані за підсумками допінгових скандалів. Поступовий спад у результатах української збірної почав простежуватися починаючи з Ігор-2012 у Лондоні, де нагород було 19, а золотих — п’ять. Що далі, то гірше: Ріо-де-Жанейро-2016 — 11 медалей і лише дві золотих; Токіо-2020 — 19 медалей і лише одне золото, здобуте борцем греко-римського стилю Жаном Беленюком. До японської столиці прибули змагатися лише 155 українських атлетів. Сьогодні це число знову зменшилося.

Війна, яка триває з 2014 року, має на спорт величезний вплив. Ще до повномасштабного вторгнення був анексований Кримський півострів, а Луганщину й Донеччину охопили бойові дії. Змоги тренуватися спортовці на Сході більше не мали, а разом з анексією Криму держава втратила не лише ключові для підготовки олімпійців бази в Алушті та Євпаторії, а й уже сформованих спортовців, які зреклися України, отримали російські паспорти й почали виступати за країну-агресора. Згадаймо майстра кульової стрільби Артура Айвазяна, який приніс Україні олімпійське золото Лондона-2012, а також подружжя Максима Оберемка й Ольги Маслівець — свого часу одних із найсильніших віндсерфінгістів світу.

З початком повномасштабного вторгнення лінією бойового зіткнення чи прифронтовими територіями стали вже Чернігівська, Сумська, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Херсонська та Миколаївська області. Про регулярні заняття спортом бодай на дитячо-юнацькому рівні там сьогодні мови бути не може. Чимало юних спортовців із цих регіонів змушені були відмовитися від мрій про професійну кар’єру взагалі. Більше пощастило лише тим, хто переїхав у віддаленіші від лінії фронту міста чи за кордон.

Проте проблеми з матеріально-технічною базою, умовами для тренувань, відсутністю залів, майданчиків і стадіонів Україна відчувала й до війни, яка розпочалася 2014-го. Збудовані ще за часів СРСР спортивні об’єкти морально застаріли, а нові з’являлися надто повільно й не компенсували потреб і запитів професійного та дитячо-юнацького спорту. Тепер, коли левова частка витрат з бюджетів спрямовані на військові потреби, проблеми масового спорту взагалі відсунули на узбіччя, а спорт професійний найперше підтримується на рівні національних збірних.

Не треба дивуватися, що кількість спортовців зменшується не лише на рівні олімпійської команди, а й на внутрішній арені. Окремі види, які ще донедавна були масовими й відзначалися високою конкуренцією, нині здають позиції, та на те є об’єктивні причини. Яскравий приклад — легкоатлетична спортивна ходьба серед чоловіків. У Парижі Україну в цьому виді програми представлятимуть Ігор Главан, Іван Банзерук і Сергій Світличний (у статусі запасного). Чемпіон Європи-2018 29-річний Мар’ян Закальницький, чотириразовий чемпіон України Іван Лосєв, чемпіон Всесвітньої універсіади-2015 Назар Коваленко, які могли скласти конкуренцію нинішнім олімпійцям і поборотися за місце в команді, нині боронять Україну в лавах Збройних Сил України.

Могла б поборотися за місце на Олімпіаді й стрибунка у висоту Катерина Табашник. Їй 30 років, і 2023-го вона виграла бронзу чемпіонату Європи в приміщенні. Але після трагедії 18 серпня 2022-го, коли внаслідок влучання російської ракети в житловий будинок загинула мама Катерини, налаштовуватися на заняття спортом дівчині складно. Найперше — морально.

Зрештою, попри постійні хвилювання за своїх рідних і друзів, здоров’я, українці їдуть у Париж цілком конкурентними. Уряд подбав, щоб підготувалися українські олімпійці якнайкраще. Видатки на спорт у державному бюджеті-2024 зросли більше ніж удвічі — 7,5 мільярда гривень (проти 3,6 мільярда 2023-го). Більша частина цих коштів спрямована якраз на підготовку до Олімпіади й преміальні майбутнім призерам Ігор. Як порівняти з попередньою Олімпіадою в Токіо, призові для українців за золоту медаль залишаться незмінними в доларовому еквіваленті — 125 тисяч. Водночас виплати за срібло й бронзу виростуть — з $80 тисяч до $100 тисяч та з $55 тисяч до $80 тисяч відповідно.

Спортовців, здатних поборотися за нагороди, в українській команді немало. Аналітики Gracenot у традиційному передолімпійському прогнозі, який ґрунтується на результатах атлетів на останніх чемпіонатах і кубках світу, передбачають Україні 17 нагород різних ґатунків (дві золоті, п’ять срібних, десять бронзових) і 14-те місце в медальному заліку. Хоча реально кількість медалей може бути й вищою.

Традиційно найчисленнішою серед українців буде команда легкоатлетів. Їх виступатиме 25. Хоча проти попередніх Олімпіад легкоатлетична дружина зменшилася дуже суттєво, наприклад на Іграх у Токіо 2021-го представників королеви спорту було 44, а в Лондоні 2012-го — аж 78. Так чи інакше саме з легкою атлетикою пов’язані головні українські сподівання на золото. 22-річна стрибунка у висоту Ярослава Магучіх 2021 року на Олімпіаді в Токіо виграла бронзу, у міжолімпійському циклі стала чемпіонкою світу, дворазовою чемпіонкою Європи, а менше ніж місяць тому побила світовий рекорд. На етапі Діамантової ліги в Парижі Ярослава підкорила планку на висоті 2,10 метра й на один сантиметр перевищила досягнення, яке з 1987-го належало болгарці Стефці Костадіновій.

Стрибунка у висоту Ярослава Магучіх встановила світовий рекорд – першою у світі підкорила висоту 2.10м!

Основною суперницею Магучіх буде австралійка Нікола Оліслаґерс, яка 2024 року перемогла Ярославу на чемпіонаті світу в приміщенні. Правда, особистий рекорд Ніколи, як порівняти з українкою, скромніший — 2,02 метра. Також серед претенденток на нагороди в секторі для стрибків у висоту буде киянка Ірина Геращенко, яка на чемпіонаті світу 2022-го в Юджині (США) була четвертою, уперше підкоривши планку на висоті два метри, а 2024-го на чемпіонаті Європи здобула бронзу. Також здатна здивувати й поборотися після довгої паузи за медалі й срібна призерка чемпіонату світу 2017-го Юлія Левченко.

Три українці є реальними претендентами на олімпійські нагороди й у стрибках у висоту серед чоловіків. Для 36-річного Андрія Проценка нинішня Олімпіада буде четвертою в кар’єрі. У Ріо-де-Жанейро-2016 Андрій опинився за крок від п’єдесталу — четверте місце. Після початку повномасштабної війни Андрій тривалий час не міг вибратися з окупованого Херсона, а тренувався, використовуючи підручні матеріали — залізяччя, колеса тощо. Попри це, Проценко здобув у Юджині 2022-го першу в кар’єрі медаль чемпіонату світу — бронзову. Натомість 24-річний львів’янин Андрій Лавський здивував зовсім нещодавно, коли стрибнув на 2,29 метра й виграв срібло чемпіонату Європи в Римі. Бронзу тієї ж континентальної першості виграв Олег Дорощук з Кропивницького, ще одна українська надія.

Також серед легкоатлетів українці здатні поборотися за медалі ще в трьох видах. Марина Бех-Романчук, яка свого часу була срібною призеркою чемпіонату світу та посіла п’яте місце на Олімпіаді в Токіо в стрибках у довжину, у новому олімпійському циклі поступово перекваліфікувалася на потрійний стрибок. І вже досягла там певних успіхів, ставши чемпіонкою Європи-2022 і срібною призеркою чемпіонату світу 2023-го. В обох випадках українці підкорювали гросмейстерський рубіж у 15 метрів.

Звісно, перемогти світову лідерку Юлімар Рохас з Венесуели, яка 2022-го, стрибнувши на 15,74 метра, побила світовий рекорд іншої українки Інеси Кравець, Бех-Романчук буде складно, але за срібло чи бронзу вона поборотися може. Скороходка Людмила Оляновська ж натомість 2015-го була бронзовою призеркою чемпіонату світу, а 2024 року виграла таку ж медаль на першості Європи в Римі, запам’ятавшись там епічним фінішним ривком. Людмила випередила іспанку Лауру Ґарсію, яка впевнена в перемозі летіла до фінішу з національним стягом у руках. Молотобоєць Михайло Кохан на попередній Олімпіаді, бувши 20-річним, зупинився в кроці від п’єдесталу. Четверте місце в такому юному віці для силового виду легкої атлетики — неабиякий успіх. На чемпіонаті Європи 2024 року в Римі Михайло виграв бронзу. Він стабільно метає снаряд у межах 80 метрів. Такий результат дає змогу розраховувати на нагороди будь-яких змагань.

Дуже численною ще два десятиліття тому була олімпійська команда України з плавання. До того ж то була команда зірок: чотириразова олімпійська чемпіонка Яна Клочкова, чемпіон світу Денис Силантьєв, рекордсмени світу Олег Лісогор та Андрій Сердінов. Нині українських плавців на олімпіаді буде лише п’ятеро. Але майже всі конкурентні, здатні вигравати медалі найвищого ґатунку. Михайло Романчук на попередніх Іграх здобув дві нагороди: срібло на дистанції 1500 метрів вільним стилем і бронзу на 800-метрівці кролем. Тоді Михайло засмутився, що трохи не дотягнув до золота. У міжолімпійському циклі він оновив власний національний рекорд на дистанції 1500 метрів (14.36,10) і став на обох коронних дистанціях чемпіоном Європи. Золото на 800-метрівці спортовець здобув 2024 року в червні. Також на цьому чемпіонаті гучно заявив про себе 18-річний Олександр Желтяков. Юнак із Дніпра, який ще 2023 року виграв по два золота на юніорських чемпіонатах світу та Європи, нині здобув золото на 200-метрівці на спині з національним рекордом — 1.55,39. Цікаво, що навіть у найкращі для українського плавання роки дійсно топових спиністів Україна не мала. 22-річний донеччанин Владислав Бухов також переписав історію. У лютому 2024-го він приніс Україні перше за 17 років золото чемпіонату світу, перемігши на дистанції 50 метрів кролем. Тоді в Досі Владислав теж перевершив національний рекорд — 21,38 секунди.

Натомість у боксі в Україні сьогодні спостерігається кризова ситуація. Поки нагорі триває боротьба, чия Федерація легітимна, у суто спортивному аспекті Україна помітно здала позиції. Наші боксери здобули лише три олімпійських ліцензії, до того ж реальним претендентом на медаль є тільки Олександр Хижняк (до 80 кілограмів). Олександр, якому сьогодні 28, спробує зробити те, що йому через власну легковажність не вдалося 2021 року в Токіо. На попередню Олімпіаду він їхав, не знаючи гіркоти поразок чотири роки. За цей час він устиг виграти чемпіонати світу, Європи та Європейські ігри. З олімпійським золотом колекція була б повною і наступним кроком був би перехід у професіонали. Проте, маючи в перших двох раундах абсолютну перевагу над бразильцем Ебертом Консейсау у фінальному бою, у третьому українець надто захопився атакою, пропустив лівий боковий та опинився на помості — нокаут, а разом з ним прикре срібло замість омріяного золота.

22 липня 2024 року на головну світову мультиспортивну подію чотириріччя – Ігри XXXIII Олімпіади, вирушила національна збірна команди України з боксу: Айдер Абдураімов, Дмитро Ловчинський та Олександр Хижняк.

Спробує поповнити колекцію нагород і 33-річний борець вільного стилю Жан Беленюк (до 87 кілограмів). Олімпійський чемпіон Токіо-2020, дворазовий чемпіон світу й триразовий чемпіон Європи, Жан у міжолімпійському циклі більше сконцентрувався на діяльності народного депутата, ніж на спорті. Через те його досягнення протягом останніх трьох років — бронза чемпіонатів світу та Європи — не вражають. Утім, згадуючи, як раціонально й прагматично Беленюк, маючи травмоване плече, провів олімпійський турнір у Токіо, можна не сумніватися, що він здатен поборотися за золото й сьогодні. Так само як здатен повторити олімпійський шлях трирічної давнини інший греко-римлянин Парвіз Насібов (до 67 кілограмів). У Токіо срібло молодого борця було сенсаційним. Нині і він сам, і тренерський штаб концентруються на одній меті — боротьбі за золото.

У жіночій боротьбі реальними претендентками на медалі будуть Оксана Лівач (до 50 кілограмів), Аліна Акобія (Грушина) (до 57 кілограмів) та особливо бронзова призерка попередньої Олімпіади Ірина Коляденко (до 62 кілограмів). У міжолімпійському циклі Ірина двічі виграла чемпіонати Європи, здобула бронзу чемпіонату світу й тепер хоче розвинути олімпійський успіх.

Натомість українська вільна боротьба переживає глибоку кризу. Колись один з найбільш медалеємких олімпійських видів нині скотився майже до низів. На попередній Олімпіаді Україна мала лише двох представників, які припинили боротьбу після перших же сутичок. У Париж-2024 взагалі не кваліфікувався жоден борець. Три ліцензії українці отримали останньої миті, після того як від участі в Олімпіаді відлучили представників країни-агресора. Зрештою, є підстави сподіватися, що цей шанс окремі українці зможуть матеріалізувати. Великі сподівання на представника вагової категорії до 79 кілограмів Василя Михайлова, який у міжолімпійському циклі двічі був бронзовим призером чемпіонату світу й вигравав чемпіонат Європи-2023.

З досі нереалізованою мрією про індивідуальне золото їде на свою п’яту Олімпіаду 33-річна шаблістка Ольга Харлан. За плечима Ольги вже є чотири олімпійських нагороди — командні золото й срібло Пекіна-2008 та Ріо-2016, дві індивідуальних бронзи в Лондоні-2012 і в Ріо-2016. Харлан — шестиразова чемпіонка світу й восьмиразова чемпіонка Європи. У її колекції трофеїв бракує лише індивідуальної олімпійської звитяги. Хоча на медаль у команді шанси українських шаблісток теж традиційно високі. Узагалі ж українське фехтування в Парижі матиме найменше представництво в історії. Якщо серед жінок на Ігри пробилися лише шаблістки й шпажистки, то чоловіки вперше за часи виступів України на Олімпіадах не мають представників узагалі.

Також разюче мало числом представників України й у ще одному зазвичай медальному виді — кульовій стрільбі. Наших спортовців там буде лише п’ятеро — четверо чоловіків і легендарна Олена Костевич. Для 39-річної олімпійської чемпіонки Афін-2004 нинішня Олімпіада буде шостою в кар’єрі. На попередніх вона, крім золота 20-річної давнини, здобула три бронзи. Буде Олена серед фаворитів змагань пістолетниць і в Парижі. І у двох індивідуальних видах, і в міксті, де вона виступатиме з Павлом Коростильовим. А взагалі ж занепад української кульової стрільби, у якій розігрується 13 комплектів нагород і де наша держава ще донедавна мала претендентів на медалі майже в кожному виді, показовий. Показовий навіть не з огляду на розвиток виду спорту. Десятиліттями наші стрільці повторювали мантру про відсутність сучасного тиру для підготовки, але, попри успішність спортовців, ніхто цієї проблеми не вирішував. У принципі, тепер зрозуміло чому. До рівня Олімпіад і міжнародних змагань добираються одиниці, а основна маса стрільців потім формує якісний резерв Збройних Сил України. Люди, які системно руйнували українську армію до початку війни 2014 року, це добре розуміли.

У дзюдо наших учасників теж небагато — двоє чоловіків і троє жінок. Щоправда, троє з них є реальними претендентами на медалі. Особливо це стосується Дарини Білодід, яка нині представляє вагову категорію до 57 кілограмів, а свого часу була непереможною, ставши наймолодшою в історії чемпіонкою світу в найлегшій вазі. Та з дорослішанням утримувати вагу Дарині ставало дедалі важче, і через те на попередній Олімпіаді вона не дотягла до вершини, здобувши лише бронзу. Змінивши категорію, Білодід уже не вважається беззаперечною лідеркою. Але золото нещодавнього чемпіонату Європи дає надію, що прима нашого дзюдо буде боротися за найвищі місця. Так само як здатні поборотися за медалі чемпіон Європи-2022 Богдан Ядов (до 66 кілограмів) і юна зірка Єлизавета Литвиненко (до 78 кілограмів), яка 2022 року сенсаційно виборола бронзу чемпіонату світу.

Також нагороди чи навіть нагород очікуємо від 18-річного стрибуна у воду Олексія Середи. Свого часу 14-річним він став наймолодшим чемпіоном Європи. На попередній Олімпіаді Олексій у свої 15 посів шості місця як в індивідуальних стрибках з десятиметрової вишки, так і в синхронних — у дуеті з Олегом Сербіним. За три наступних роки Середа подорослішав, здобув чотири медалі чемпіонатів світу, виграв ще одне золото чемпіонату Європи й став дворазовим чемпіоном Європейських ігор-2023. Безперечно, у Парижі Олексій буде претендентом на медаль і сам, і в дуеті з Кирилом Болюхом.

Великі медальні перспективи має і наша топова каноїстка Людмила Лузан. У Токіо 2021 року вона здобула дві нагороди — срібло й бронзу. У Парижі Людмила знову боротиметься за золото і сама, і в парному екіпажі з Анастасією Рибачок. Традиційними фаворитками українки будуть і в перегонах четвірок парних в академічному веслуванні. Тим паче склад нашого квартету вельми титулований. Торік Євгенія Довгодько, Катерина Дудченко, Дарина Верхогляд на чолі з олімпійською чемпіонкою Лондона-2012 Анастасією Коженковою стали чемпіонками Європи в словенському Бледі й нині спробують розвинути успіх на олімпійській воді.

Традиційно міцними є українські позиції також у спортивній гімнастиці. Особливу увагу варто звернути на 20-річного Іллю Ковтуна, який був непереможним на юнацькому рівні, а 2024 року виграв відразу три золота на чемпіонаті Європи в італійському Ріміні. Ілля здатен піднятися на вершину як в індивідуальних видах, так і в абсолютній першості. Щодо командної, то склад української збірної достатньо рівний для того, щоб вести боротьбу за медалі. На Євро в Ріміні українці виграли золото. У складі команди є такі титуловані гімнасти, як олімпійський призер Лондона-2012 Ігор Радівілов, для якого ця Олімпіада — четверта в кар’єрі, Назар Чепурний і, звісно, Олег Верняєв (30-річний олімпійський чемпіон Ріо-2016 відбув дискваліфікацію, пов’язану з порушенням антидопінгового законодавства, і повертається на Ігри після восьмирічної паузи).

У тенісі Україна матиме найбільше представництво в історії. Найбільше та найякісніше. У жіночій сітці українок буде відразу чотири: Еліна Світоліна, Марта Костюк, Даяна Ястремська й Ангеліна Калініна. За певних розкладів за нагороди здатна поборотися кожна з них. Хоча особлива увага, звісно, буде прикута до Еліни Світоліної, багаторічної представниці першої десятки світового рейтингу, яка 2021 року в Токіо виграла бронзу, у міжолімпійському циклі народила дитину, а нині поступово знову рухається вгору й перебуває в поточному рейтингу WTA на 30-й позиції.

Також можна очікувати на нагороди в змаганнях дуетів в артистичному плаванні, де Україну представлятимуть сестри Владислава й Марія Алексіїви, і у важкій атлетиці, де виступає одна учасниця — Каміла Конотоп, яка виступає в категорії до 59 кг — переможниця трьох останніх чемпіонатів Європи.

А стартує Олімпіада традиційно за два дні до офіційного відкриття турнірами з ігрових видів спорту. Уперше в історії Україна буде представлена в змаганнях з футболу. Вони, звісно, мають свою специфіку й за престижністю поступаються мундіалям та Євро. В олімпійських турнірах команди формуються гравцями, віком до 23 років, з можливістю ввести до складу трьох гравців старшого віку. Збірна Аргентини, наприклад, скористалася цією нагодою і підсилила склад чинними чемпіонами світу Ніколасом Отаменді, Хуліаном Альваресом і воротарем Хіронімо Руллі, які за два тижні до старту Ігор в Парижі допомогли своїй країні виграти Копа Амеріка — американський аналог Євро. Дуже багато топових гравців є в складі збірної Марокко.

Футболісти олімпійської збірної України активно готуються до Ігор-2024 у Франції

Натомість Україна везе на історичні Ігри дуже посередній склад. І нехай воротарів Трубіна й Луніна, оборонця Миколенка та хавбека Мудрика не відпустили їхні закордонні клуби. Гірше те, що гравців, яких жадав бачити в заявці тренер Руслан Ротань, не повідпускали не тільки провідні клуби України — київське «Динамо» і донецький «Шахтар», а й доволі молодий колектив «Рух» з Винників. Ще один оборонець Ілля Забарний, який грає за англійський «Брайтон», відмовився грати сам. Бо він, мовляв, мусить відновити сили після провального для України Євро напередодні клубного сезону в англійській Прем’єр-лізі. Ситуація вийшла справді ганебна. Люди, які під час війни, на відміну від більшості українського населення чоловічої статі, завдяки грі у футбол мають змогу виїжджати за кордон та уникати мобілізації, відмовляються представляти державу на головному спортивному старті чотириріччя через власні містечкові амбіції.

Так чи інакше, а грати треба. Суперниками українців за груповим турніром, окрім уже згадуваних збірних Аргентини й Марокко, будуть представники Іраку. У чвертьфінал виходять дві найкращих команди кожної групи. Сподіваємося, той склад України, який поїхав до Парижа, зможе здивувати себе й суперників.

Як і зможе реалізувати свій істинний потенціал уся наша команда загалом.