Але ні більшість українських громадян, ні більшість міжнародної демократичної спільноти заявам і повідомленням офіційного Києва більше не вірить.
Пересічні українці щомісяця зменшують правлячій верхівці рейтинги, популярність реформ викликає доволі активний супротив на півдні та півночі, сході та заході України. Києвом прокотився автопробіг і протести освітян. Вчителі пікетували обласні та міські органи державної влади у кількох містах України, Донбас пручається пропонованим місцевою владою «освітнім інноваціям» у вигляді закриття середніх шкіл, в основному українських.
Євросоюз категорично вимагає від чинної влади не гальмувати демократичний розвиток України, здійснити антикорупційні реформи та виконати реформи, необхідні для підписання Угоди про асоціацію «Україна – ЄС». У США побільшало негативних для українських високопосадовців аналітичних та інформаційних матеріалів, і в очах працівників білого Дому образ України як держави, котра добровільно, зразково відмовилась від ядерної зброї та ядерних матеріалів, тьмяніє. Навіть у те, що екс-Президент Леонід Кучма відповість по справі Гонгадзе за усією суворістю закону, вперті «західники» не вірять.
Та і не до України тепер Заходу, якщо дивитись на реалії світової безпеки. Лівія перетворилась на чергову «гарячу точку», що спричинило розкол усередині Євросоюзу. Хтось підтримує військову кампанію, хтось ні, але так чи інакше, більшість депутатів Європейського парламенту рекомендують керівництву ЄС максимальну увагу приділити співпраці та підтримці демократичного розвитку у Середземноморському регіоні. А отже, сподівання Києва на поглиблення співпраці з ЄС через ініціативу «Східного партнерства» не виправдались: Євросоюз має інший вектор уваги, адже лівійська кампанія має не лише безпекову, міліарну, а й гуманітарну складову: Італія, Португалія, Іспанія вимагають від керівництва ЄС виділити кошти на управління міграційними потоками.
Другий напрямок безпеки, на якому акцентувались в ЄС, – ядерна енергетика. «Японський синдром», як його назвали цинічні журналісти, помножений на 25-ту річницю Чорнобильської катастрофи, змусив європейську спільноту переглянути старі нормативи ядерної безпеки, й провести моніторинг ситуації в атомній енергетиці. Не секрет, що ні Франція, ані Німеччина не можуть відмовитись від використання ядерної енергетики, тож перед ними стоїть проблема посилити рівень безпеки АЕС. У співпрацю з окремими європейськими державами у цій сфері активно долучились експерти МАГАТЕ. Звісно, що український – точніше, Чорнобильський – досвід вивчають як у країнах ЄС, так і в Японії та США. Але навряд чи якась з цих держав готова надати Україні допомогу у посиленні безпеки на її АЕС: різні типи реакторів – різні будівельні конструкції та стандарти – різні рівні економічного розвитку та енергетичної безпеки у цілому…
Тож у багатьох питаннях, пов’язаних з безпекою, євроінтеграцією, внутрішнім розвитком держави та суспільства, Україна залишається сам-на-сам. За відсутності довіри більшості населення до влади та її реформ, це серйозний регрес. Тим більше, що українці, які перебувають в Японії та Лівії, також засвідчили своє ставлення до України як держави: під загрозою радіаційного ураження, під бомбардуваннями, вони відмовляються повертатися в Україну.
І це – найстрашніший вирок для держави та тих, хто нею керує.