28-29 березня вперше за останні сім років міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба відвідав з офіційним візитом Індію. Повномасштабне вторгнення Росії до України стало певним випробуванням для українсько-індійських відносин. Традиційний нейтралітет, багаторівневі налагоджені взаємини з Росією (або ж мовою двосторонніх документів цих країн «особливо привілейоване стратегічне партнерство») вплинули на позицію Індії в російсько-українській війні. Нью-Делі намагався не формулювати чітких повідомлень. Таку позицію Індії активно критикували на Заході, а партнери країни в регіоні, як-от Японія, намагалися впливати на неї. Утім, на перший погляд, це не приносило разючих змін. У голосуваннях за українські резолюції в ООН Індія утримувалася впродовж усього періоду повномасштабного вторгнення. Єдиний виняток — прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 26 квітня 2023 року резолюція «Співпраця між ООН та Радою Європи», де в тексті є засудження російської агресії проти України, утім у цілому вона стосується іншого питання. До всього цього ще слід додати купівлю російської нафти, яку Москва пропонувала Нью-Делі зі значною знижкою, тож з боку Києва неодноразово можна було почути доволі різкі заяви.
Водночас якщо придивитися більш уважно, то за загальною картиною видно чимало змін як у підходах Нью-Делі до відносин з РФ, так і у відносинах безпосередньо з Україною. Київ також останнім часом обрав менш узагальнену політику двосторонніх відносин з одним із найвпливовіших гравців Глобального Півдня. Візит міністра закордонних справ Дмитра Кулеби до Індії минулого тижня ще раз це засвідчив.
2024-й — рік Індії?
«Мій перший дзвінок у 2024 році був із Субраманьямом Джайшанкаром (міністром закордонних справ Індії. — Ред.) щодо українсько-індійських відносин», — написав 3 січня 2024 року у своєму твіттері Дмитро Кулеба. Як рік розпочнеш, так його й проведеш. Уже менш ніж за два місяці заступниця Кулеби Ірина Боровець полетіла до Індії, де першою серед українських високопосадовців взяла участь у впливовому форумі Raisina Dialogue, а до того Україна вперше стала країною-партнером впливового глобального інвестиційного форуму Vibrant Gujarat Global Summit, тож візит міністра став певним підсиленням цих змін.
За два роки повномасштабного вторгнення в Індії змінилося сприйняття України та причин російсько-української війни. «Війна в Україні стала поштовхом до розмов, яких раніше не було, як на глобальному, так і на двосторонньому рівнях», — каже в коментарі Тижню Свасті Рао, асоційована дослідниця в Центрі вивчення Європи та Євразії Інституту оборонних досліджень та аналізу імені Маногара Паррікара в Нью-Делі — провідного індійського аналітичного центру, що працює під егідою Міністерства оборони.
«Весь світ спостерігає за тим, як Росія веде війну, яка мала тривати лише пʼять-сім днів. Світова спільнота бачила події в Бучі, безперервні обстріли українського цивільного населення та те, як Росія не в змозі впоратися із посиленням атак на свій Чорноморський флот. Показово, що вона не може знищити Україну, незважаючи на свою чисельну перевагу і більшу кількість озброєння, у той час, коли в Україні закінчуються боєприпаси. Тому відбулися певні зміни у сприйнятті. До цього усього додаються затримки поставок решти систем S-400 до Індії [у 2018-му році Індія підписала та оплатила контракт на постачання пʼяти систем S-400 з Росії, однак Москва затримує поставки — Ред.] та неможливістю переходу на систему розрахунків рупія-рубль. Існує також фактор мілітаризації Європи в цілому і вплив безпрецедентного зближення Росії з Китаєм. Все це призвело до того, що індійський погляд нині має набагато більше нюансів, ніж раніше», — каже дослідниця.
Читайте також: Харш В. Пант: «В Індії збільшується проблема Китаю, і ця проблема невіддільна від того, як Індія підходить до багатьох питань сьогодні»
Так само змінився й український підхід, зокрема у відносинах з країнами Глобального Півдня, які з різних причин не можуть чи не згодні беззаперечно ставати на сторону України і водночас не хочуть бути спільниками Росії. Попри те що, здавалося б, агресія Росії та її геноцидний характер геть недвозначний для українців, для країн Глобального Півдня це не так. Саме тому презентована президентом Володимиром Зеленським у 2022 році формула миру з десяти пунктів дає їм змогу їм вибирати ті напрями підтримки, які будуть для цих країн політично безпечними, а Україні зі свого боку — залучати більше партнерів. В одному інтервʼю, яке міністр закордонних справ Дмитро Кулеба дав, перебуваючи в Індії, він, зокрема, підкреслює цей політичний підхід. Десять пунктів формули миру він порівнює з меню: «Ми розробили це меню, і я навмисно використовую слово “меню”, щоб будь-яка країна світу могла вибрати, що їй до вподоби. Наприклад, ви хочете працювати над обміном полоненими, але не хочете працювати над притягненням російського керівництва до відповідальності за воєнні злочини, скоєні в Україні, і це нормально. Тоді ви просто підписуєтесь під одним-двома-трьома пунктами, які вам подобаються, але не втручаєтесь у те, що вважаєте політично чутливим для себе», — заявив Кулеба в інтервʼю індійському каналу NDTV.
Слід зазначити, що представники Індії брали участь у всіх зустрічах щодо української формули миру. Аджит Кумар Довал, радник з національної безпеки премʼєр-міністра Нарендри Моді, на постійному звʼязку з керівником Офісу президента України Андрієм Єрмаком. Востаннє вони спілкувались у березні, незадовго до візиту українського міністра, а впродовж минулого року такі телефонні дзвінки відбувалися фактично щомісяця.
Росія — Індія: чи жива ще «дружба-дості»?
З 2000-го й до початку повномасштабного вторгнення щороку відбувалися зустрічі лідерів Росії та Індії. Якщо проаналізувати аналітичні матеріали індійських авторів, то вони щоразу роблять наголос на тривалій — «історичній» — співпраці двох країн, вписуючи в цю матрицю період СРСР. Саме тогочасна підтримка й досі залишається в памʼяті багатьох індійців, хоча часто вона базувалася на праці не російських інженерів чи розробників, а, наприклад, українських. Однак Росія вміло монополізувала ці досягнення. Окрім того, після відновлення незалежності Україна, окрім хіба що каденції Леоніда Кравчука, мало уваги приділяла співпраці із цим регіоном. Ба більше, в історії українсько-індійських відносин були значні періоди охолодження, спровоковані контрактом на продаж танків Пакистану 1996-го. У 1998-му Індія провела ядерні випробування, які призвели до дипломатичної ізоляції цієї країни, і Україна, яка на два роки раніше добровільно віддала свій ядерний арсенал, також до неї приєдналася.
Одним із ключових аспектів двосторонніх відносин між Індією та Росією ще із часів СРСР є продаж зброї. Більшість зброї, яка нині є в індійському арсеналі, має радянське й російське походження. Згідно з інформацією Стокгольмського інституту дослідження міжнародного миру (SIPRI), 65 % зброї, купленої Індією за останні 20 років, російського виробництва. Водночас детальніший погляд на дані SIPRI показує, що Індія розпочала скорочувати її купівлю в Росії ще з 2014 року. Після повномасштабного вторгнення Росії до України це відбувається ще швидше, не в останню чергу завдяки тому, що країни Заходу (наприклад, США та Франція) активніше ангажуються до підписання контрактів з Індією. Країна також розвиває власне виробництво, що є частиною політики Atmanirbhar Bharat (укр. самодостатня Індія).
Посилення співпраці РФ і Китаю — ще один аспект, що впливає на переосмислення з боку Нью-Делі своїх відносин з Москвою. Пекін поводиться все більш агресивно в регіоні.
Так, нещодавно президентом Мальдів став прокитайський кандидат Мохамед Муіззу, для якого ключовим є посилення співпраці з Піднебесною. Одна з військових баз Індії розташована на Мальдівах, прокитайський Муіццу вимагає, щоб тамтешні військові покинули архіпелаг — стратегічно важливий для Індії. Нью-Делі традиційно вбачав Мальдіви своєю зоною впливу, тож такі зміни точно загострять і без того непросту геополітичну ситуацію.
Від початку повномасштабного вторгнення питанням, через яке Індію активно критикували у світі, стало зростання закупівлі сирої російської нафти. Москва пропонувала Нью-Делі її зі значними знижками, тож найбільш густонаселена країна світу не відмовлялася від такої можливості. Водночас індійські дослідники зазначають: щойно Росія перестане надавати знижку, їхня країна відмовиться від цієї пропозиції. Заразом уже в останні місяці, як пише Reuters, деякі індійські НПЗ припинили приймати нафтові баржі, що перебувають у власності російського державного Совкомфлоту, щоб не потрапити під американські санкції. Reuters припускає, що, найімовірніше, Індія імпортуватиме американську нафту (вона все ще дешевша за чорне золото близькосхідного походження), якщо постачання з Росії зменшиться через нові санкції.
Читайте також: Саміт Великої Двадцятки: Індія стає все ближчою до США?
Ще однією важливою зміною українського підходу щодо російсько-індійських нафтових відносин стало те, що під час візиту міністр закордонних справ Дмитро Кулеба робив наголос на некритичності цієї торгівлі для нас, допоки Індія не фінансує російську воєнну машину. Індія платить за російську нафту своєю валютою — рупіями, які Росія, своєю чергою, не може використати для виробництва зброї.
Індія — Україна: нові можливості
Основним завданням України у відносинах з Індією за нинішніх умов, яке Дмитро Кулеба окреслив після закінчення візиту до Нью-Делі, є повернення їх до довоєнного стану. Ідеться, вочевидь, про період до повномасштабної війни, адже впродовж 2016–21 років можна було спостерігати наростання двосторонньої торгівлі між двома країнами з позитивним сальдо для України. Тепер торговельний оборот зменшився, однак некритично. Утім найголовніше тут те, що нині Україна значно більше імпортує, ніж експортує до Індії, яка є величезним ринком зі значними можливостями для українських компаній. Тож відновлення роботи Міжурядової українсько-індійської Комісії з торговельної, економічної, наукової, технічної, промислової та культурної співпраці, яке відбулося під час цього візиту, — ще один вагомий крок до виконання завдання, яке для себе та України ставить міністр.
Водночас важливо також посилювати інформаційну й інтелектуальну присутність України в Індії і навпаки. У грудні 2023 року під час візиту дослідників аналітичного центру «Рада зовнішньої політики “Українська призма”» до Нью-Делі, де була й авторка цього матеріалу, індійські експерти з провідних аналітичних центрів висловлювали неабияке зацікавлення Україною, її економічним потенціалом і політичним вектором розвитку. До того ж було чітко помітно, що їм бракує джерел, з яких можна черпати цю інформацію.
Разом із цим Росія посилює власну інформаційну присутність у країні. Окрім постійних візитів, розгалуженої мережі дипустанов та «рускіх домов», Кремль нарощує медійну складову. Нещодавно канал RT India, що належить до мережі іномовлення російських пропагандистських каналів, залучив до кола своїх ведучих відомого боллівудського актора Анупама Кхера, що значно посилило голос РФ. Сам канал у мовленні використовує наголос на антизахідному сентименті.
Тож, щоб нові можливості стали «можливими», треба посилювати не лише економічну, але й інформаційну складову.
До повномасштабного вторгнення українсько-індійські відносини великою мірою (оскільки зʼявлялися й нові галузі) базувалися на радянському спадку. Війна, спершу поруйнувавши чимало з попередніх звʼязків, продукує нові. Зокрема, коли йдеться про повоєнне відновлення, то індійські бізнесмени, як і їхні європейські колеги, висловлюють активне зацікавлення інвестиціями в цьому напрямку. Аграрний сектор залишається важливим в економічній співпраці двох країн, водночас з огляду на величезний індійський ринок тут є потенціал до зростання.
Усе це потребує постійного руху та взаємодії на різних рівнях між двома країнами. В інтервʼю українському телебаченню після закінчення візиту до Індії Дмитро Кулеба заявив, що в планах також візит премʼєр-міністра Нарендри Моді до України. Якщо ці плани реалізуються, то це буде перший візит індійського премʼєр-міністра до України від початку відновлення незалежності. Подія, символізм якої цілком зможе позначити новий етап у відносинах двох країн.
Матеріал підготовлено в рамках проєкту “Нові глобальні партнерства – експертна дипломатія та адвокація” за підтримки Міжнародного Фонду «Відродження». Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Міжнародного фонду «Відродження»