Згадати про те, яка ж вона прекрасна і різноманітна, наша Ненька, нам допомогла як не дивно біда. Економічні причини та окупація головного курорту країни змусили співвітчизників звернути увагу на сусідні і не дуже регіони України. Бізнес, у свою чергу, почав кволий поки що розвиток вітчизняного туризму.
Тисячі українців нагадалися про мальовничі Карпати, цілюще Закарпаття, а на пляжах Одещини та Херсонщини у високий сезон на заздрість Криму буквально ніде впасти яблуку.
Втім, все ще залишаються і маловідомі куточки України, гідні справжніх поціновувачів мандрів. На жаль, дуже часто вони занепалі, що ніяк не применшує їх цінність та радість від першої зустрічі.
Браїлів: фінанси співають романси
Селище у Жмеринському районі Вінницької області може потішити в першу чергу своїми мальовничими краєвидами. А ще – чималим скупченням різнопланових пам’яток як на одиницю площі. Ну і знаменитостями, само собою.
Оповідаючи про Браїлів, найбільше приділяють увагу постаті видатного російського композитора Петра Чайковського. І це правильно, але давайте все ж залишимо ту історію насамкінець.
Свій вік містечко рахує від 1440-го року, хоч як і завжди є припущення й про давніше походження. Важливе у стратегічному плані укріплення на річці Рів засновують за литовського ґаздування. Поділля довгий час залишатиметься ареною суперечок між Литвою, Польщею, Туреччиною.
До речі, на думку багатьох назва містечка має якраз турецьке походження. В усякому випадку, так само називають кілька поселень на території Румунії та Молдови — турецькою Ібраїл. В усякому випадку таке пояснення мені здається вірогіднішим, ніж «річкова» версія: укріплення заснували на влитті Браги в Рів, Браги-в-рів — Браїлів.
Досить довго Браїлів перебуває у спорі — тодішні власники та їх нащадки ніяк не могли поділити маєтності. Зрештою, на початку XVII століття господарем стає брацлавський воєвода Ян Потоцький. За 20 тисяч злотих Потоцькі в 1609-му оптом купують одразу кілька поселень. Про магнатів у Браїлові будується чималий тринітарський кляштор, в даний час – діючий храм і монастир.
У 1867-му Браїлів придбаває російський залізничний магнат Карл фон Мекк. Нащадок давнього німецького роду починав кар’єру на скромній чиновницькій посаді транспортного відомства.
На хвилі залізничного буму він полишає державну службу, організовує акціонерне товариство й заробляє неймовірні гроші на державних підрядах. Левову частку первісних мільйонів склала економія на будівництві, викликана вочевидь завищеними кошторисами.
Браїлівський маєток побудовано саме з тих надприбутків. Окрім палацу з парком підприємливий господар Браїлова володіє місцевими цукровим і цегельним заводами, підприємством з випалювання вапна.
За легендою дружина фон Мекка заявила своєму чоловікові: не бажаю, аби твої паровози гуділи в мене під вікнами. В результаті вузлову станцію збудували не у Браїлові, а в маловідомій тоді Жмеринці. Та й браїлівський вокзал кілометри за три від центру містечка.
Надія фон Мекк дійсно була жінкою вольовою і ґаздовитою. Маючи у шлюбі з Карлом Федоровичем 18 дітей вона не обмежилась домашнім господарством. Після передчасної смерті чоловіка від серцевого нападу Надія Філаретівна власноруч береться за управління величезними статками.
Багату вдову захоплює меценацтво. Вона вирішує підтримувати вічно голодні таланти: фінансує піаніста Миколу Рубінштейна, французького композитора Клода Дебюссі та Петра Чайковського. Фінансувала — тобто винаймала для роботи, сплачуючи занадто щедрі гонорари.
Чайковський полишає роботу в Московській консерваторії й на запрошення господині приїздить до Браїлова. Для гостя створюються ідеальні умови, виконуються всі його захцянки, все життя маєтку підкорене смакам Чайковського і перебуває у його виключному користуванні.
Розкішний парк, стави з лебедями, сите життя дійсно надихають композитора. В Браїлові написані перша оркестрова сюїта, опера «Орлеанська діва», п’єси для скрипки, сім романсів. В той же період написані «Євгеній Онєгін», «Лебедине озеро», «Коваль Вакула», «Черевички».
Коштом меценатки Чайковський катається і Україною, і закордонами. А потім у фон Мекк закінчуються гроші і багатійка пише композитору сумного листа про романси, які співають її фінанси. Чайковський полишає Браїлів назавжди.
Втім, і маєток, і парк, як і кілька храмів та навіть колишня синагога та залишки промислової архітектури варті уваги і досі.
Поліське: невідомий Чорнобиль
Чорнобиль справжній вже віддавна є екзотичним туристичним напрямком. За день вас відвезуть до кількох ключових об’єктів Зони, а на завершення ви зможете поблукати закинутими будинками Прип’яті.
Втім, неподалік є маловідоме нині містечко Поліське, колишній центр однойменного району, що нині – найменш заселений. На одному квадратному кілометрі тут проживає лише п’ять чоловік.
Суперечливі відомості щодо заснування поселення. Першу документальну згадку датовано 1415-м роком. Проте вже очевидно, що заснували містечко ще за часів Київської Русі. Причому заснували саме євреї, тікаючи від утисків київських правителів.
Упродовж століть Хабне (така історична назва поселення) залишалось одними з найбільших іудейських центрів на теренах сучасної України. За Литовської держави, як і за Речі Посполитої містечко мало власні укріплення з дерев’яними стінами й баштами. Проте найголовнішим захистом для поселення служили дрімучі ліси й болота.
На початок XX століття в Хабному проживало 1700 чоловік, поляків, українців, але переважно — євреїв. «Хабне — не Одеса. Відколи Хабне існує, єврей ще ніколи не порушував там суботнього спокою.» — Так згадується тогочасне поселення в однойменному оповіданні Шолома-Алейхема.
Під час Чорнобильської катастрофи 1986-го Поліське потрапляє в радіоактивний «західний слід». Тим не менше, сюди відселяють чимало жителів Прип’яті, зокрема й адміністративні установи. Ведеться інтенсивне міське будівництво.
Аби ліквідувати наслідки забруднення, переасфальтовуються всі вулиці, прокладаються нові водогони, на всіх будинках замінюється покрівля. Проте Поліське залишається небезпечним для проживання 12 тисяч жителів — саме таке було населення містечка на час аварії.
Після проголошення незалежності ще якийсь час тривають дискусії, місто відносять до категорії «гарантованого добровільного відселення». Однак згодом Верховною Радою ухвалюється рішення про обов’язкове відселення.
Попри доволі суворий охоронний режим Чорнобиля чи тим паче Славутича, мародери, як відомо, повикорчовували навіть батареї з покинутих осель. Проте й досі тамтешні помешкання та установи багаті на численні артефакти.
Потрапити до Поліського значно легше. А отже звідси повиносили все, що можна і неможна. Мародери версії 2.0, напевне, більше розважаються, ніж мають з того якийсь зиск.
Хоружівка: пуповина Президента
Петро Олексійович, як відомо, хоч і народився в Болграді на Одещині, провів свідоме дитинство у Тирасполі і в сентиментах щодо своєї малої Батьківщини не помічений. Про рідне місто його попередника і згадувати не хочеться. Натомість про рідне село Віктора Ющенка свого часу знав принаймні кожен чиновник.
Про те, чим є Хоружівка для екс-президента краще за нього не скажеш: Я нічого не ховаю від своїх односельчан. Там моя пуповина. Мені Хоружівка сниться і буде снитися, доки я буду жити на цьому світі. Це моя Батьківщина, хоча б навіть маленька.
Шлях до Хоружівки, що у Недригайлівському районі Сумської області, лежить попри пам'ятник мамонту. І не треба шукати тут якийсь ключовий фундаментальний сигнал.
В 1839 році сусідня з Хоружівкою Кулешівка належала графу Головкіну. Під час будівництва гуральні тут знайшли ребра, стегна, зуби – одним словом чимало кісток, яких вистачило на два скелети. Головкін так надихнувся знахідкою, що й спорудив чавунний знак. Цей мамонтовий пам'ятник був єдиним у світі, проте не так давно в Якутську наші російські друзі збудували мамонта в натуральну величину.
Мамонтова тема, друзі, надихнула й чимало митців. На сумщині випускають навіть горілку з мамонтом на етикетці. Горілка є різного калібру – від дорослої, до, як тут кажуть, дєцкої (чекушки). Варто навести і фрагмент оди, написаної 
місцевим ломоносовим Дмитром Білоусом.
Із книжкою Віктор зростав нерозлучним,
Учився, як інші, гасав за м’ячем,
Не думав, звичайно, він будучи учнем,
Що стане відомим колись діячем.
Далі юнак вивчає пам’ятник мамонту із подивом читає там напис про те, що «Место сие было границей между Польшей и Украиной». «А де ж Україна?!» – подумав юнак. Мовляв, в нас і назву держави крали, і хліб. Завершується поема так.
А що ж Україна дістала натомість?
Як дасть вона захисток землям своїм?
Підніме в синів і у дочок свідомість
Обстояти матір кому ж як не їм!
Про успіхи Віктора Андрійовича в обстоюванні України ми всі знаємо. Натомість у розбудові села його звитяги беззаперечні. Турист може помацати перебудовану у новій цеглі родинну хату Ющенків, відвідати меморіальну оселю іншого Ющенка, хоружівського письменника Олекси. Пройтися сільським цвинтарем, де чи не половина хрестів мають знайоме всій Україні прізвище.
Біля мальовничого ставу за правління Віктора Андрійовича побудовано сільраду у чомусь гуцульському стилі. На сусідньому пагорбі – Церква святого Андрія з гарними розписами сучасної школи.
Коли церкви – меморіал Голодомору. Його відкрили у листопаді 2007 року за кошти Петра Андрійовича Ющенка, брата президента. Кияни пізнають центральну фігуру, дівчинку з трьома колосками. Адже автором і київського, і хоружівського меморіалів є народний художник України Анатолій Гайдамака.
Скала-Подільська: не криницею єдиною
Десь в середині XIII століття ще князь, а не король Данило Галицький займався улюбленою серед українських правителів забавою: міжусобною війною з іншими українськими правителями і багатовекторною зовнішньою політикою.
Ця його діяльність була настільки галасливою, що привернула увагу Золотої Орди, зайнятою до того таким-сяким керуванням окупованою чвертю земної кулі. Батий зажадав Галич. Він міг би зажадати і якісь Більшівці, проте окрім Галича, інших міст Галицько-Волинського князівства хан, напевне, не знав.
Данило Галицький, якому Галич був цінний в першу чергу як бренд, вирішує місто не віддавати, а натомість їхати ніжками до Батия, встановлювати добросусідські відносини. Дорогою до Батия українська делегація на якийсь час зупинялась у цих краях. Тай принагідно облаштувала придорожню криничку.
Її досі звуть Королівською. Вода з неї має лікувальні властивості, багата на сірководень. Мешканці то не забувають і використовують криничку з шляхетною метою: наприклад, миють тут машини.
Втім, не криницею цікаве це селище Борщівського району Тернопільської області. На відносно невеличкій площі мандрівники можуть оглянути замок, один з останніх справжніх готичних костелів в Україні, церкву, де брав шлюб Михайло Грушевський, компактний історичний центр і палац міністра внутрішніх справ Австро-Угорщини з парком до купи.
А для поціновувачів екзотики – чималий єврейський цвинтар, кілька колишніх синагог і грандіозний кар’єр в бонус.
За багато століть фортеця над Збручем неодноразово руйнувались, втім і досі справляє враження. Збереглася навіть одна з веж. Ба більше, на підмурках фортеці в середині XVIII століття будується ще й бароковий палац. Однак все це багатство, на жаль, вже понад 200 років стоїть у руїнах.
Іншим пам’яткам пощастило більше. Туристи і зараз можуть оцінити маєток Голуховських. Один з представників цієї родини згодом обійме важливі посади в цісарській Австро-Угорщині.
А перепочити після важкого туристичного дня можна у тутешньому готельному комплексі. Його незвичне оформлення та багаті інсталяції з кам’яних тварин може і не надто витончені, але принаймні оригінальні.