Минуло зовсім небагато часу, і чимало дослідників якщо не усвідомили, то бодай відчули, що Україна стає центральною фігурою європейської безпеки та політичного майбутнього континенту, незалежно від того, коли саме і чим конкретно закінчиться нинішня російсько-українська війна. «Для відновлення свого лідерства в Європейському Союзі, Париж повинен радикально змінити свою зовнішню політику», – пише група науковців та керівників аналітичних центрів у спільній статті в Le Monde. Йдеться насамперед про активну військову допомогу Україні, з якою Париж спочатку зволікав, а нині хоч і вкладається, але дуже скромно.
«Перші гармати Cesar поїхали в Україну в травні, коли ж британці надіслали артилерійську зброю та танки від перших тижнів повномасштабних бойових дій, нагадує Le Monde. –
У середині жовтня французька військова допомога все ще була меншою, ніж від Естонії, і в сімнадцять разів меншою, ніж від Великій Британії. Франція також майже не бере участі у навчаннях українських військових. Незважаючи на високу якість обладнання, що надсилається, та важливість розвідувальної допомоги, ця підтримка в цілому залишається недостатньою».
Всі, хто системно відстежує французьку зовнішню політику, не надуть збрехати: донедавна про подібні публікації в такому впливовому виданні, як Le Monde було годі мріяти. Але повномасштабна війна вносить свої корективи блискавично швидко. Поки що — на рівні розуміння ситуації найбільш просунутими верствами французького суспільства. Згодом, немає сумнівів, підтягнуться політики.
Читайте також: Помирайте мовчки
«Контури “майбутньої Європи” вже вимальовуються, – зазначають автори колективної публікації в Le Monde . – Центр тяжіння у будь-якому випадку переміститься на Схід континенту. Франція ризикує серйозно знизити свій рейтинг. Традиційна позиція “балансу сил”, як і проєкт “стратегічної автономії” починають застарівати. Настав час їх переосмислити».
Колись, у 1970-ті роки, під час першої енергетичної кризи, французи полюбляли казати: «Ми не маємо нафти, проте у нас є багато добрих ідей.» Схильність до інновацій, винахідливість реклами, вміння адаптуватися до нових обставин, – тривалий час саме ці якості дозволили державі стати однією з найбільших європейських економічних потужностей. Але з розширенням Європейського Союзу на Схід щось пішло не так. Париж досі вибудовує свою зовнішню політику в такий спосіб, ніби в ЄС не 27, а 9 членів, або — нібито нові держави з Півдня та Сходу Європи — якась окрема група, що мала б користуватись з економічних можливостей, покращувати рівень життя та особливо не висловлюватись на теми стратегічного розвитку. Тандем “Франція-Німечина, – історичний “локомотив ЄС”, – впорається й без них.
Але чи виправданий сьогодні такий підхід? І насамперед – наскільки він легітимний? Найбільший виклик для континенту — повномасштабна війна — довів, що ані Париж, ані Берлін не зуміли зреагувати на нього швидко та ефективно. Натомість англо-саксонські держави виявили кращу здатність і до прогнозів, і до ситуативного аналізу. Можна скільки завгодно дзвонити Путіну та слухати його фантазії на історичні теми, але це ніяк не допоможе зупинити війну. Емманюелю Макрону знадобився не один місяць, щоб пересвідчитись у цій простій істині. Європейське лідерство? За нього ще доведеться поборотися.
Читайте також: Війна ілюзій. Чому на Заході все ще є попит на «хороших росіян»?
«За героїчною боротьбою українців відбувається змагання між союзниками, котрі підтримують Київ, а саме — між Великою Британією, яка сподівається відновити свій вплив у Європі, та Польщею, котра хотіла б здобути кращі позиції, – нагадує Le Monde. – Франція є найбільшою військовою потужністю Європи. Перш за все, ми повинні наважитися направити в Україну нове озброєння: не тільки засоби протиповітряної оборони та ракетні установки, як було оголошено виконавчою владою, але й танки, вертольоти і літаки. Безперечно, для цього потрібно буде місяцями навчати українські екіпажі. Але якби Франція поставила б до України літаки та танки, вона б зміцнила свій імідж та вплив у Центральній, Північній та Східній Європі.»
«Сила пропозиції, а не “сила рівноваги”», – закликають автори програмної публікації, серед яких — політологи Арно Кастанє, Орельян Дюшен, Артур Кенігсберг, Ромен Ле Кіньу, Тібо Музерг та Крістоф де Вуг. Їхній концепт радикально відрізняється від «великої Європи від Лісабона до Владивостоку», про яку мріяв Макрон лише три роки тому. Чи дослухається французький президент до нових аргументів? Чи зрозуміє, що французька політика щодо Росії виявилась провальною? Ми живемо в часи настільки карколомних змін, що можливо все.