«Санкції ЄС проти Росії прив’язані до ситуації на Донбасі чи в Криму, не в Дамаску»
Манюель Лафон Рапнуй, старший науковий співробітник і керівник паризького представництва Європейської ради зовнішніх відносин (ECFR)
Вплив терактів у Парижі на європейську політику, реакція ЄС. Тут французький уряд спирається на ст. 42.7 Договору про Європейський Союз, положення про взаємну оборону Європейського Союзу. Згідно з цим пунктом Франція сподівається на спільну відповідь, зокрема об’єднання зусиль у боротьбі з «ІД». 17 листопада, після зустрічі міністрів оборони країни ЄС у Брюсселі, міністр оборони Франції Жан-Ів Ле Дріан дуже чітко висловив таке прохання. Одним із варіантів спільної відповіді може бути виведення Францією свого контингенту, розміщеного, наприклад,
в Африці, й заміна його натомість військами інших європейських країн. Такої солідарності й прагнуть французи. Звісно, не всі країни ЄС мають військовий потенціал чи політичну базу для приєднання до боротьби з «ІД».
Франція вже веде боротьбу з «ІД» чи «Аль-Каїдою» багато років. Але, хоч як прикро це казати, важливо, що паризькі теракти для когось стали «тривожним дзвінком»: продемонстрували, що не можна відвертатися, як у випадку з вибухами на пасажирських літаках, терактами в Бейруті чи Туреччині, іншими звірствами, які чиняться в Сирії, Іраку. Думаю, більшість європейських лідерів це розуміють, тож сподіваємося, що буде потужніша європейська відповідь на цей виклик.
Читайте також: Паралельна дипломатія Ніколя Саркозі
Інший ключовий вимір — боротьба з «ІД» вдома, у ЄС. Йдеться про контртероризм, обмін інформацією та співпрацю правоохоронних органів. Це стало особливо актуально через, зокрема, бельгійське громадянство людини, підозрюваної в підготовці терактів. Однак цей вимір не обмежується ЄС. Один із факторів, що стоять за авіаударами французів у Рацці в неділю (15 листопада. — Ред.), — США вирішили поділитися розвідданими з Францією, чого не робили раніше. Зараз дуже важливо вийти за межі звичного небажання ділитися такою інформацією.
Потенційна співпраця з Росією. Думаю, Путіну зараз дуже зручно всіляко демонструвати «зближення» Франції з ним. Але не
думаю, що це відбувається. Нещодавно я був на ток-шоу, де журналіст запитав, чи є зараз розворот Франції до Росії. Я не називав би це розворотом, радше дипломатією. Взагалі-то, перш ніж поїхати до Москви, Олланд відвідає Вашингтон. Нинішня ситуація допускає якісь дипломатичні та стратегічні переформатування, тому треба дивитися, що можна з цього виграти. Крім того, Путін зрештою має сприйняти один факт: його країна тепер теж мішень для «ІД», зважаючи на катастрофу російського літака.
Наслідки для України. Не думаю, що позиція Франції серйозно зміниться. По-перше, від самого початку кризи (російсько-української. — Ред.) Франція завжди підтримувала тісні контакти з росіянами, намагаючись якось використовувати дипломатію. Тож у зустрічі Путіна й Олланда тут нічого нового. Не певний також, що французи перестали вважати, що для завершення війни в Сирії необхідне політичне рішення. А на нього, якщо Асад залишиться при владі, чекати важко. Тобто це не той варіант, що може привести до стабілізації ситуації на перспективу.
По-друге, пов’язувати сирійську та українську ситуації одна з одною означає зробити обидві ще складнішими й заплутанішими. Та й санкції ЄС прив’язані до ситуації на Донбасі чи в Криму, не в Дамаску.
«Нині основні проблеми — це тероризм, Сирія, «ІД», Росія, а потім, можливо, Україна»
Штефан Майстер, керівник програм Східної Європи та Центральної Азії в Німецькому товаристві зовнішньої політики (GDAP), Берлін
Вплив терактів у Парижі на європейську політику, реакція ЄС. По-перше, вони стануть першочерговим викликом і змінять пріоритетність поточних конфліктів. Адже нинішня криза біженців — це те, що тут безпосередньо впливає на наше суспільство. Це означає зміщення акцентів на питання внутрішньої безпеки, контроль інтернету, регулювання кордонів і тих, хто їх перетинає. І буде більше співпраці в боротьбі з «ІД».
Потенційна співпраця з Росією. Мені здається, що взаємодія з РФ поліпшуватиметься, а конфлікт в Україні ставатиме до певної міри відносним. Він більше не є першочерговим питанням: зараз наша увага прикута до власної та глобальної безпеки, тож Росія дедалі більше ставатиме партнером у боротьбі з тероризмом. Якщо навіть подивитися на те, як у ЗМІ висвітлюють саміт Великої двадцятки: раніше Путіна зображували ворогом, небезпечною людиною. Тепер — партнером у боротьбі з тероризмом. Погляньте на французький дискурс: не тільки Саркозі, а й інші політики починають говорити, що варто припиняти політику санкцій і відновлювати співпрацю. США і європейці навіть можуть обрати іншу позицію щодо Асада. Захід цілком здатен дедалі більше сприймати парадигму, необхідну для відтворення бодай якоїсь держави в Сирії, хоч би це й передбачало певну політичну роль Асада, попри те що сам він знищив Сирію, громадянське суспільство, убив стількох своїх людей. Але мені здається, що Захід поступово змінюватиме свій підхід більше, ніж Росія свій.
Читайте також: Технологія гіршого
Наслідки для України. У німців залишається дуже жорсткий підхід до Росії у справі України: вони кажуть, що без змін на її Сході зняття санкцій не буде. Але я спостерігаю дедалі більше бажання знайти якесь рішення для Донбасу, аби позбутися проблеми й почати співпрацювати з Москвою в інших питаннях, які
здаються нам важливішими.
Які проблеми може принести компроміс із Путіним щодо України, цього тут не розуміють у ширшому масштабі. Реакція переважно така: ну а що ми ще можемо зробити? Мусимо реалізувати Мінськ, і Україна має це розуміти. Нині це менша проблема порівняно з іншими. Основні: тероризм, Сирія, «ІД», Росія, а потім, можливо, Україна. І ще бачиться простішим варіантом натиснути на Порошенка, щоб він погодився, наприклад, на вибори на окупованих територіях, а відтак знайти якесь рішення в межах Мінська й повернутися до стабілізації відносин із Росією, аніж думати, що може вийти з такої дестабілізації України.
«ЄС візьме паузу стосовно України і того, що Росія робить на Сході країни»
Джуді Демпсі, старший науковий співробітник Центру Карнеґі — Європа, головний редактор блогу «Стратегічна Європа», Берлін
Вплив терактів у Парижі на європейську політику, реакція ЄС. По-перше, країни ЄС абсолютно неодностайні в тому, як мають відповідати на цей виклик. Вони, окрім Франції, не готові застосувати воєнну силу проти «ІД». Крім того, самі бояться стати мішенню терактів.
По-друге, ці теракти повністю вже, так би мовити, «приватизували» європейські євроскептики та крайні праві: прив’язали їх якимось чином до біженців і списують нинішню ситуацію на їх наплив до країн ЄС. Хоча верховний комісар ЄС із закордонних справ Федеріка Моґеріні заявила, що терористи — громадяни країн ЄС. Звісно, хтось із них не раз їздив до Сирії та повертався, і, за даними французьких спецслужб, злочинці, що скоїли теракти, їздили туди-сюди. Тому пов’язувати цих людей із біженцями неправдиво. Це банальнопошук цапа-відбувайла.
Потенційна співпраця з Росією. Раніше, наприклад, коли «ІД» збили російський літак у Єгипті, Путін заперечував, що то була робота терористів, і критикував тих, хто надавав докази. А тепер, після жахливих терактів у Парижі, хоче раптом приєднатися до коаліції в боротьбі з «ІД».
Читайте також: Світ про Україну: режим припинення вогню тримається, але цього недостатньо
На Заході довіри до Путіна немає: достатньо подивитися на його реакцію щодо російського літака, на всю пропаганду й теорії змов, а тоді такі-от розвороти на 180 градусів. Він просто хоче користатися з вигодою для себе із ситуації, і винагороджувати його за це не можна.
І ще одне: Путін ув’язався в сирійський хаос, підтримував військово Асада, то як він може зупинити конфлікт, якщо, зокрема, через нього хаос там тільки поглибився і більшій кількості людей довелося тікати?
Наслідки для України. Небезпека для вашої країни в тому, що через усе це ЄС розділений як ніколи. І ще: ЄС у результаті всього цього «візьме паузу» стосовно України й того, що Росія робить на Сході країни. На мою думку, це серйозна проблема. Однак зараз не час винагороджувати Росію чи проявляти люб’язність до неї за так звану підтримку в боротьбі з «ІД» компромісами щодо Східної України чи Криму або зняттям санкцій. Перепрошую, але піддатися на риторику про повернення до «звичного стану справ» із Росією і скасувати санкції без реального виконання мінських умов, тобто припинення окупації Донбасу й анексії Криму, — це не варіант. Якось прив’язувати Сирію до України було б політично
неправильно й короткозоро.