Фільм «Бруталіст» («The Brutalist», 2024) отримав три золотих глобуси: найкращий драматичний фільм 2024 року, найкращий актор драматичного фільму Едрієн Броуді (який заслуговує на другий Оскар після «Піаніста»), найкращий режисер Брейді Корбет. В Україні фільм вийде в широкий прокат 20 лютого 2025 року. Мені пощастило подивитися картину в обмеженому показі восени 2024 року в київському кінотеатрі «Жовтень». Після фільму відбулося онлайн-спілкування з режисером, де глядачі могли поставити свої питання. Зазначимо, що підготовка до зйомок та саме фільмування тривали 7 років. Для режисера картина стала його «magnum opus». Хронометраж фінального варіанту стрічки сягнув 3,5 години. В середині картини є «антракт» (intermission). Сам фільм знятий на 70-міліметрову плівку. Єврейський музикант Деніел Блумберґ, учасник гурту Yuck, створив моторошний саундтрек. Під час 15-хвилинної перерви звучить джаз часів Другої світової війни. Окрім Едрієна Броуді, в картині знялися Філісіті Джонс та Гай Пірс. На 81-му Венеційському міжнародному кінофестивалі картина сприйняли вкрай позитивно, а сам режисер Брейді Корбет був нагороджений «Срібним левом» за найкращу режисерську роботу.
Картина Корбета показує нам події, які відбуваються протягом тридцяти років життя архітектора Ласло Тота (Едрієна Броуді). Вони починаються в 1940 році і охоплюють понад 30 років. Угорський єврей, який утік від жахів Другої світової (і звісно долі в Аушвіцу), іммігрує до США (місто Філадельфія). Броуді як ніхто інший підходить на цю роль, адже його бабуся по материнській лінії, чеська єврейка, переховуючись під час війни, пережила Голокост. Матір Броуді Сільвія Плачі (Sylvia Plachy) народилася в Будапешті, виросла католичкою і втекла до США в 1956 році під час Угорської революції. Шукаючи прихисток і перебиваючись роботами, здебільшого не за фахом, Тот перетинається з бізнесменом, філантропом, християнином-протестантом Гаррісоном Лі Ван Бюреном (Гай Пірс). Магнат пропонує Тоту зробити реконструкцію його будинку. Після виконання робіт Ван Бюрен зі своїм сином просять Тота взяти участь у реалізації монументального сімейного архітектурного проекту, що призводить до непоправних наслідків.
Гаррісон Лі, окремий темний всесвіт цієї картини, є продуктом свого часу. Він може бути чарівним, доброзичливим, може підбадьорювати, а наступної хвилини перетворитися на ненависного, владного монстра. Він прагне до щастя, але його гроші не можуть купити це щастя. І тут дійсно роль Пірса неймовірна. Він грає чоловіка, який точно знає, чого хоче і як це отримати. Він допомагає переправити з Європи в Америку дружину Тоттта, Ержебет (Фелісіті Джонс) разом з її осиротілою німою двоюрідною сестрою Зофією (Раффі Кессіді). Його дружина приїжджає, прикута до інвалідного візка внаслідок нелюдського поводження, якого вона зазнала під час війни. Стосунки між Тотом і його дружиною стають напруженими, і вони з усіх сил намагаються відновити своє кохання одне до одного, але над ними нависає тінь Ван Бюрена. Корбет закінчує картину шокуючою сценою зустрічі Тота і Лі. Хронометраж фільму в три з половиною години проходить непомітно. Глядач не може відірватися від екрану, бо перед його зором постають теми імміграції, війни, антисемітизму, агресії, ревнощів і навіть гомосексуальності. Це насправді епічна, за своїми розмірами і зазіханням картина.
Від себе додам, що для мене «Бруталіст» — це довга епітафія модерну / модерності. Це ода «будівельникам», які виступили і «руйнівникам» світу XX століття. Така собі історія «трагедії розвитку». Поминки по капіталізму, де центральними були би слова «благими намірами вимощена дорога в пекло». Я побачив тут адаптацію «Фауста», а саме третьої фази трагедії Гете, да Фауст виступає, як будівельник «нового світу». Це картина про Молоха індустріального світу. Про модерність, яка за своєю природою ніколи не відхиляється від фрази, яку повторював Сталін: «Не можна приготувати омлет, не розбивши яйця». Після перегляду я був під великим враженням від сценарію і того, як резонує сюжет з тим, про що писав і що читав в той момент. А писав я в ті дні невеличкий текст по архітектурі модерну / постмодернy в баченні Чарльза Дженкса і паралельно читав книгу «Все тверде розчиняється в повітрі» (1982) Маршала Бермана. В книзі останнього є розділ про модерного архітектора Роберта Мозеса, який щоб збудувати свій «о дивний новий світ», має зруйнувати навколо себе все те, що нам дороге (від дружби до ділової етики) і святе (від моралі до віри). В «Бруталісті» все це показано, а також який архітектурний стиль, а також, який світ, постав з хаосу війни з хаосу модерна.