Палестинсько-ізраїльський конфлікт має глибоке коріння, і, попри наявність численних ініціатив щодо його розв’язання, сталий мир досі лише примарна перспектива. Періодичні спалахи насильства з обох боків і далі забирають людські життя та завдають страждань мирному населенню, яке не має можливості почуватися в безпеці. З 2000 по 2019 рік під час конфлікту загинуло майже 10 тис. палестинців та 1270 ізраїльтян, з них понад 2300 дітей. Не слід забувати про більш ніж 112 тис. поранених, які доповнюють сумну статистику втрат багаторічного протистояння.
Відправною точкою тієї політичної реальності, що сформувалася в зазначеному конфлікті, можна вважати події Шестиденної війни 1967 року. У процесі бойових дій підрозділи ізраїльського ЦАГАЛу досягли значних успіхів, розбивши збройні сили Єгипту, Сирії та Йорданії, а також їхніх союзників Іраку та Алжиру. Ізраїль захопив Синайський півострів, Сектор Гази, Західний берег річки Йордан, Східний Єрусалим та Голанські висоти. Сукупно ці землі в 3,5 раза перевищували його довоєнну територію. Відповідно після цього було ухвалено Резолюцію Ради Безпеки ООН № 242, що вимагала від Тель-Авіва вивести збройні сили з окупованих під час Шестиденної війни територій, припинити всі претензії та стан війни з арабськими державами регіону й поважати їхній суверенітет і територіальну цілісність, забезпечити свободу судноплавства міжнародними морськими шляхами, справедливо врегулювати проблему біженців.
Виконання положень цієї резолюції визначає логіку більшості військово-політичних процесів арабо-ізраїльського конфлікту.
1979 року було підписано мирну угоду між Єгиптом та Ізраїлем, і єгиптяни повернули собі контроль над Синайським півостровом. 1994-го досягнуто йордансько-ізраїльської мирної угоди й сторони повністю нормалізували свої відносини та обмінялися посольствами. Що характерно, за Йорданією було закріплено право опікуна християнських та мусульманських святих місць у Єрусалимі, що є важливим моментом у подальшому переговорному процесі з палестинцями.
Читайте також: Білий дім оприлюднить першу частину ізраїльсько-палестинського мирного плану Трампа – Reuters
Якщо з Єгиптом та Йорданією Ізраїлю вдалося замиритися, то з трьома іншими сторонами відносини лишилися проблемними. Це Сирія, Ліван та палестинці. Стосовно Сирії проблема полягала в ізраїльській окупації стратегічного району Голанських висот. З 1981-го цей район називається Округ Голан та вважається частиною території Ізраїлю. З огляду на тривалу громадянську війну в Сирії, що розпочалася 2011 року, Дамаск не має дієвих інструментів для повернення цих територій воєнним способом та покладається на обстоювання своєї позиції на базі норм міжнародного права й відповідних рішень ООН. Водночас це не завадило Вашингтону 2019-го визнати суверенітет Ізраїлю над Голанськими висотами. З Ліваном суперечки тривають щодо району Мазарія-Шебаа, він становить лише 22 км2, або 0,2% площі ліванської території. Через спірний статус цього клаптика суходолу «Хезболла» має підстави для підривної діяльності проти Ізраїлю, який не визнає поширення на нього дії Резолюції РБ ООН № 425 від 1978 року стосовно виведення ізраїльських військ із Південного Лівану. Утім, найбільшою проблемою лишається палестинське питання, а саме створення незалежної держави палестинського народу.
Уладнати складний комплекс проблем довкола Палестинської держави є надзвичайно складним завданням у межах логіки створення «двох держав». Ключові проблеми тут: параметри території, які має контролювати палестинська Адміністрація, визначення столиць Ізраїлю та Палестини, проблема єврейських поселень на палестинських територіях і повернення мільйонів палестинських біженців на батьківщину.
Останній палестинський шанс
За розв’язання надскладного палестинського питання бралися численні міжнародні посередники, а для американського керівництва з часів Адміністрації демократа Джиммі Картера близькосхідна проблематика лишається серед найгарячіших тем у Білому домі. Не останню роль відіграє те, що Ізраїль є безумовним союзником США на Близькому Сході й що його інколи називають 51-м штатом США. Зокрема, американська дослідниця Мартін Ротблатт у своїй книжці «Дві зірки для миру», присвяченій арабо-ізраїльському мирному процесу, загалом висунула думку, що, з огляду на обсяги фінансової та військової допомоги, Ізраїль та палестинські території можна вважати 51-м та 52-м американськими штатами.
З-поміж американських президентів Дональд Трамп не є винятком щодо близькосхідної проблематики, він докладає значних зусиль, щоб розв’язати конфлікт. До того ж чинний глава США стверджує, що Ізраїль ніколи не мав кращого за нього друга в Білому домі. Із цією тезою Трампа складно не погодитися, і на підтвердження достатньо навести перелік кроків назустріч Ізраїлю.
По-перше, 2017-го Трамп визнає Єрусалим столицею Ізраїлю, через що палестинці розірвали контакти з американською Адміністрацією.
По-друге, 2018-го відбувається переїзд американського посольства до нової столиці Ізраїлю на тлі того, що США зменшують підтримку Близькосхідного агентства ООН для допомоги палестинським біженцям та організації робіт і закривають офіс Руху визволення Палестини на своїй території.
По-третє, 2019-го Адміністрація Трампа в особі держсекретаря Майка Помпео заявила, що ізраїльські поселення на Західному березі річки Йордан «у чистому вигляді» не суперечать міжнародному праву.
Ледь розпочавши 2020 рік, президент Трамп робить черговий крок у близькосхідному напрямку, запропонувавши свій мирний план вирішення палестинсько-ізраїльського конфлікту під назвою «Мир заради процвітання» (Peace to Prosperity), що одразу отримав кліше — «угода століття».
Читайте також: Військові Ізраїлю почали зносити будинки палестинців на околицях Східного Єрусалима
В експертному середовищі та серед політиків на міжнародному рівні триває дискусія довкола цього документа, розробляти який розпочали ще в листопаді 2017 року. До творців нової мирної ініціативи належать зять Трампа Джаред Кушнер, тодішні спеціальний представник США з міжнародних переговорів Джейсон Ґрінблатт і заступниця радника з питань національної безпеки Діна Павелл та чинний посол США в Ізраїлі Девід Фрідман.
Текст плану містить дві частини: політичну (40 сторінок) та економічну (96 сторінок). Його ключовими положеннями є концептуальні рішення, які названі моделлю «безпрограшного та реалістичного співіснування ізраїльської та палестинської держав»:
• Єрусалим — неподільна столиця Ізраїлю, а статус-кво щодо Храмової гори — незмінний, йорданці виступатимуть посередниками в цих питаннях;
• столиця палестинської держави буде на околицях Східного Єрусалима — місті Абу-Діс, де ще 2000-го було розпочато будівництво приміщення палестинського законодавчого органу;
• будівництво ізраїльських поселень на території Західного берега річки Йордан буде заморожене на чотири роки, проте ті ізраїльські поселення, що вже існують, лишаються під його контролем. Фактично пропонують додати їх до складу Ізраїлю;
• такий самий час — чотири роки — відведено на проведення палестинсько-ізраїльських переговорів щодо всеохопної мирної угоди;
• палестинська держава буде демілітаризованою, завдяки чому вдасться забезпечити мирне співіснування. Водночас Ізраїль гарантуватиме безпеку Йорданської долини, тобто фактично введе до свого складу прикордонні з Йорданією території. Проте палестинці отримають право й далі реалізовувати там свої сільськогосподарські проекти;
• територію Сектора Гази, що лишається незмінною за розмірами, та Західного берега річки Йордан (під контролем палестинців будуть міста Джанін, Тулькарм, Наблус, Калькілія, Рамалла, Єрихон, Вифлеєм та Хеврон) з’єднає підземний тунель. Крім того, два мости вестимуть із Західного берега до Йорданії;
• як територіальну компенсацію за палестинські території під ізраїльськими поселеннями палестинська держава отримає дві додаткові території в географічній близькості до єгипетсько-ізраїльського кордону, де будуть створені «високотехнологічна промислова зона» та «житлова й сільськогосподарська зони»;
• палестинці отримають змогу створити курорт на узбережжі Мертвого моря, а також матимуть доступ до об’єктів у портах Хайфи та Ашдода;
• план економічного розвитку палестинських земель передбачає виділення країні $50 млрд, що має допомогти створити 1 млн робочих місць та подвоїти ВВП;
• палестинські біженці не зможуть селитися в Ізраїлі, натомість їм запропонують право вибору місця проживання: або в палестинській державі, або в третіх країнах;
Трамп уже назвав свій план «напевно останньою можливістю» для палестинців здобути власну державу, але за це вони мають визнати Ізраїль.
Гірка пігулка без реальних альтернатив?
Однак публічна реакція на революційну «угоду століття» від Трампа є очікувано різною. Власне, у середовищі ізраїльських еліт план американського президента здобув підтримку, а прем’єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньягу заявив, що це реалістичний шлях до миру й уже зараз є готовність розпочати переговори з палестинцями.
Утім, усередині Ізраїлю це майже не вплинуло на його позиції перед парламентськими виборами, що відбудуться 3 березня 2020 року. Згідно з даними опитування інституту Kantar від 29 січня, оголошення параметрів «угоди століття» поки що ніяк не вплинуло на позиції партії Нетаньягу «Лікуд», що й надалі поступається одним мандатом опозиційній силі «Кахоль-Лаван» Бені Ганца. Водночас лише 10% опитаних ізраїльтян вірить в успіх задуму Трампа.
Тим часом палестинські лідери зовсім не поділяють оптимізм США та Ізраїлю і проводять демонстративні акції, спрямовані проти угоди. Президент палестинської держави Махмуд Аббас погрожував вийти з усіх наявних міжнародних угод у разі анексії Ізраїлем Йорданської долини, але обіцяв зберегти координацію у сфері безпеки. Він відмовляється контактувати з Дональдом Трампом, хоча до його резиденції надходять відповідні дзвінки з Білого дому.
На території Сектора Гази та в Східному Єрусалимі розпочалися протести палестинців, які виступають проти нерівноцінної, на їхній погляд, пропозиції. Керівництво ХАМАСу порівняло документ з ліквідацією палестинського національного проекту. Розпочалася координація усіх зусиль палестинців, щоб спільним фронтом протидіяти його реалізації.
Проте мусульманський світ щодо «угоди століття» виявився розколотим. Її супротивниками виступили Туреччина, що назвала угоду невиконуваною, Іран, який убачає план Трампа «вбогим і недолугим» та жахом для регіону, а також Йорданія, що прагне захистити свої права в Східному Єрусалимі.
Читайте також: Die WELT: загроза війни між Ізраїлем та Іраном, проблеми глобальної економіки
Своєю чергою, Саудівська Аравія, ОАЕ, Єгипет та Бахрейн прихильні до мирних ініціатив Трампа й розглядають їх як стартову точку для відновлення процесу мирних переговорів, щоб розв’язати палестинське питання.
Описана історія палестинсько-ізраїльського протистояння, зміст мирних ініціатив Трампа та реакція різних зацікавлених сторін на «угоду століття» наводять на три важливі думки.
По-перше, оголошення чергового американського мирного плану поки що не вплинуло на перебіг внутрішньополітичної боротьби в Ізраїлі й позиції нинішнього голови уряду Нетаньягу не посилилися. На цьому тлі сам Дональд Трамп у США отримав хвилю позитивних відгуків від проізраїльських сил, що додає йому балів у передвиборчих перегонах.
По-друге, реакція країн мусульманського світу на «угоду століття» засвідчує його розкол на кілька конфліктних таборів. Водночас цілком зрозумілим видається прагнення лідерів сунітського табору завершити палестинсько-ізраїльський конфлікт, щоб сконцентрувати засилля на протидії Ірану, який не полишає планів експансії в регіоні Близького Сходу.
І по-третє, хоча сьогодні панують песимістичні настрої щодо перспектив реалізації мирного плану Трампа, проте на столі, за яким відбуватимуться майбутні переговори між палестинцями та ізраїльтянами, інших опрацьованих пропозицій наразі не спостерігається.
У 2015 році дослідники американського аналітичного центру RAND змоделювали розвиток палестинсько-ізраїльського конфлікту в економічному вимірі. Вони опрацювали п’ять сценаріїв до 2024 року: «створення двох держав», «керований односторонній вихід ізраїльських військ з палестинських територій», «некерований односторонній вихід Ізраїлю», «ненасильницький опір палестинців» та «нова інтифада». У підсумку найбільше економічних переваг має сценарій «двох держав», від якого ВВП Палестини зросте майже на 50%, а Ізраїлю — на 5%. Проміжні варіанти є стагнаційними. Натомість продовження радикальної конфронтації призведе до втрати Палестиною 45% ВВП.
З огляду на це «угода століття» від Трампа, що розвиває концепцію «двох держав», справді дає обом сторонам конфлікту відчутні економічні зиски. Але на початку для палестинців це буде дуже гірка пігулка, одужання після якої триватиме довго. Чи вистачить політичної мудрості та волі сторонам конфлікту, щоб досягти згоди щодо вирішення надскладної міждержавної проблеми, засвідчить лише їхня подальша практика творення миру.