Відповідно можна впевнено сказати, що ми почали виходити з торговельної кризи 2015–2016 років (загальний експорт у 2016-му становив лише $36 млрд, або половину показника 2012‑го). Український бізнес активно й швидко використовує квоти на аграрну продукцію. На сьогодні Україна вибрала 100% квот на експорт круп та борошна до ЄС. Також вона регулярно виходить на нові ринки в ЄС. У 2017 році ми вперше почали експортувати електротехнічну продукцію (переважно кабелі для автомобілів), самохідні бульдозери, екскаватори, труби, трубки та нікелеві фінти до них. Переваги від Угоди очевидні, й про це свідчить статистика. Проте в будь-якому процесі є «невидимі сторони»: потенційні виклики, із якими ми можемо зіткнутися в майбутньому. Угода не містить прямих санкцій за її невиконання. Утім, є імовірність проблем, які виникнуть, якщо вона не виконуватиметься. Зараз я особливо звертаю увагу на те, що виконання Угоди про асоціацію має стати нашим стратегічним завданням, яке дасть змогу порушити питання про членство в ЄС і дещо зблизити наші економіки. Але ми маємо постійно, щороку демонструвати результати, а для цього потрібна найвища політична воля. Також треба постійно пам’ятати про ті виклики, які поки що не несуть загрози, але стануть такими через кілька років.
По-перше, це зростання критики з боку ЄС щодо невиконання Угоди про асоціацію. Ця критика буде негативною як для «нормандського формату», так і для питання подальшого запровадження санкцій проти Росії. Щоб уникнути цього, Україна мусить щороку демонструвати результати виконання Угоди. Треба чітко розуміти, що адаптація норм ЄС буде болючим і дорогим процесом для нашого бізнесу. Варто усвідомлювати, які норми є більш прийнятними для нього, а які ні, і відповідно починати з адаптації менш болючих. У жодному разі не можна не робити нічого взагалі лише через те, що європейські норми болючі. Перехід до нових стандартів ніколи не буває безболісним. Також слід забезпечити доступ до дешевих кредитів.
По-друге, Україна — сировинний експортер. Треба бути реалістом: вона заходить в ту нішу, де є можливість. Якщо країна — член ЄС має власні потужні галузі та майже нічого не імпортує (наприклад, Італія у виробництві взуття та одягу, Німеччина у виробництві автомобілів), зайти на цей ринок із готовим продуктом буде дуже складно. Тому наші виробники намагаються «вмонтуватися» в ті виробничі ланцюги, де є попит на їхні товари. Наразі це сировина. Проте якщо ми хочемо все-таки перейти до експорту готової продукції, то держава повинна стимулювати своїх виробників це робити. Адже зайти на ринок із готовим продуктом є значно складнішим завданням. Тут можна взяти досвід Південної Кореї, яка надавала державну допомогу виключно тим підприємствам, які експортували продукцію з високою доданою вартістю. Але цей процес має бути прозорим. Ми мусимо підтримувати сильного й конкурентного виробника, а не своїх друзів.
По-третє, є потенційна загроза тимчасового призупинення аграрного експорту. Європейці на нинішньому етапі намагаються максимально сприяти українському експорту й поки що не звертають уваги на наші проблеми. А вони в нас є: інфекція ботулізму й африканська чума свиней. Причин їх появи багато, але зараз треба думати над тим, як їх долати. Для цього потрібен ефективний державний контроль у сфері безпечності харчових продуктів, повноваження в Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів призупиняти виробництво на тих підприємствах, які випускають небезпечний продукт. До недавнього часу таких повноважень згадана структура не мала. Але було б добре, якби Держспоживслужба спрямовувала їх у правильному руслі: для боротьби з небезпечними продуктами, а не з незручним бізнесом. Щоб побороти африканську чуму свиней, Україні слід зважитися на дуже болючий і непопулярний крок: заборонити подвірний забій тварин, перероблені продукти з яких передбачені для продажу. Це має відбуватися тільки на офіційних бійнях. Лише так. Проте це питання надто чутливе для селян, що навіть складно сказати, хто й коли наважиться на таке.