В Україні та світі cприйняття Росії часто обмежується Москвою, Пітером та «несходимим» Сибіром… Мало хто усвідомлює усю поліетнічність і культурну строкатість найбільшою(за територією) країною. Одним із елементів пазлу під назвою «Росія» є удмурти. Їхня історична доля має багато паралелей з українською. Вони цікавляться нашою культурою, борються з русифікацією та глобалізацією. Алєксєй Арзамазов – удмуртський філолог, поет та перекладач – завітав до Києва, де Тижню вдалось поспілкуватися з ним про удмуртів, їхню історію та сучасність.
У. Т.: Яке місце з історично-культурної перспективи займають удмурти на карті Євразії?
– Удмурти багато віків живуть на Приураллі, в районах рік Кама і В’ятка. Це «середній» угро-фінський етнос. У їхній культурі та ментальності можна знайти як європейські, так і азійські елементи. Життя поміж лісами і степом, між російським православ’ям та ісламською тюркською цивілізацією дало удмуртам своєрідний інстинкт виживання,який, однак, зараз зазнає сильного впливу глобалізації та русифікації.Адміністративно-територіальну автономію удмурти отримали тільки на початку ХХ ст., після Жовтневої революції.
У. Т.: Удмурти проживають в Удмуртській республіці, а також у Пермському краї, Кіровській області, Башкиртостані та Казахстані. Чи всюди захищаються їхні права?
– У Татарстані та Башкиртостані, місцях інтенсивних контактів мов та культур, удмурти почуваються впевнено.У цих республіках татарська та башкирська мови відвоювали чималі території від російської, їх не цураються ні політична верхівка (росіяни тут у меншості), анібагатоетнічне населення. Молодь не русифікується, рідна мова та національна свідомість зберігаються. Тому чисельність удмуртів у цих регіонах суттєво не зменшується. Інша ситуація у Кіровській області. Перспективи удмуртського відродження у цьому регіоні, як на мене, немає. Ще кілька десятиліть і останні сліди зникнуть.Державна політика «народозбереження» у великих російських містах де факто відсутня. Щодо удмуртів у Середній Азії, то тут мінімальний відсоток людей зберігає мову та культуру, при цьому ці анклави не інтегруються в місцеві народи та культури. Серед казахських та узбецьких удмуртів відбувається сценарій русифікації. Удмурт повинен переходити на російську в спілкуванні з місцевим населенням, це призводить до поступового етнічного вимивання.
Читайте також: Про етнічний склад сучасної Росії
У. Т.: Який зараз стан удмуртської мови? Чи присутня вона в освіті, медіа, книговиданні?
– Питання мови та її функціонування – це найгостріша проблема.Протягом ХХ ст. спостерігалося постійне скорочення кількості людей, які вважали удмуртську рідною мовою. Сьогодні можна говорити про близько 400 тис. носіїв. Що буде далі – важко сказати. Не зважаючи на державний статус удмуртської мови де-юре, де-факто вона його не має. В Удмуртіївона так і не стала мовою соціуму, діловодства та повноцінної освіти. Асиміляція відбувається дуже інтенсивно. Тут якесь замкнуте коло.Молоде покоління здебільшого не надає великого значення рідній мові, вважає російську перспективнішою, престижнішою, а батьки цієї молоді дивляться крізь пальці на закриття удмуртських шкіл і факультативний статус мови у системі освіти. Удмурти проживають у сільській місцевості, де концентрується їх мова і культура. У містах домінує російська.
Читайте також: На що перетвориться Україна за 10 років подальшої русифікації
У. Т.: Чи підтримують удмурти контакт з іншими угро-фінськими етносами?
– Так. Угро-фінська спільнота активно підтримується в науково-гуманітарній сфері. В університетах Угорщини, Фінляндії таЕстонії вивчають удмуртську. Наші студенти отримують стипендії на навчання в угро-фінських країнах. Багато назавжди залишаються в Європі. Тепер сформувалися удмуртські діаспори у Гельсінкі, Тарту, Таллінні, Будапешті. Академічна кар’єра там значно перспективніша, ніж в Росії. Тут випускникові факультету удмуртської філології надзвичайно важко знайти роботу. Фінські та естонські видавці суттєво підтримують удмуртську літературу. Щороку видаються десятки книг удмуртських письменників тавчених. Ці країни надають перекладацькі та інші ґранти.Хоча, треба визнати, європейські угро-фіни починають у нас розчаровуватися. Мабуть, ми не виправдовуємо їхніх ідеологічнихта політичних надій.
У. Т.: Наскільки популярні зараз традиційні релігійні вірування удмуртів?
– Ще в середині XIXст. абсолютна більшість удмуртів сповідували свою давню релігію і поклонялися богам: Інмару, Килдисину, Куазі, та визнавали сімейно-родові культи. Потім прийшли православні місіонери, які правдами і неправдами, вогнем і мечем навертали народив християнство. Як наслідок велика частина удмуртів формально стала православними, не відмовившись від традиційних вірувань. Незначний відсоток удмуртів уникав «діалогу» з православ’ям і зберіг вірність традиційній релігійно-міфологічній картині світу. Удеяких районах Удмуртіїта Башкортостана досі проводятся традиційні моління в священних гаях.
У. Т.: Як ви охарактеризували будмуртську літературу? Яка її специфіка?
– Удмуртська література зародилася в другій половині ХVIIIст.,але по-справжньомурозвинулася в XIXст. Усе почалося з фольклорно-міфологічного начала. Ця система координат врятувала національну літературу й культуру від абсолютноїідеологічноїзаангажованості в совєтськічаси. Розквіт удмуртської літератури припадає на 1920 – 1930 рр, коли про себе дала знати нова творча генерація – Кузебай Герд, Ашальчи Окі, Кедра Мітрей, Міхаїл Коновалов та інші. Ці люди вірили у свій народ і мріяли про його незалежність.Мрії не здійснилися, а самі вони стали жертвами сталінського терору. Удмуртськуінтелігенціютих часів майже повністю знищили. У нас також було «Розстріляне відродження». Лакуни після репресій досі не заповнені. Хоча сьогодні сучасну удмуртську літературу називають однією з найпрогресивніших серед інших «малих» літератур народів Росії. Особливе значення мала такзвана етнофутуристична течія, яка стала культурною реакцією на розвал СССР. Книги удмуртських письменників-етнофутуристів Владикіна, Федотова, Ванюшева, Захарова, Орєхової, Шибанова таіншихперекладені європейськимимовами. Разом з тим,Москву зовсім не цікавить культура «національних окраїн». Поет, який пише удмуртською, – це не просто творчість, а громадянська позиція. Майже всі молоді письменники – двомовні. Це може призвести до трагічних наслідків. У мові з’являються численні кальки та кліше з російської, деформується внутрішня структура та культура удмуртської мови.
У. Т.: Я знаю, що твори українських літераторів активно перекладаютьудмуртською. Звідки таке зацікавлення саме до нашої літератури?
– Образ Україниз’явився в удмуртській літературіна початку ХХ ст. Удмуртськоюмовою переклали тоді українські народні пісні, які потім стали удмуртськими народними. Думаю, удмурти приймають і розуміють ментальні меседжі таенергетику української народної культури. Українські пейзажіта портрети, краса природий людей, особливо актуалізувалися в удмуртській воєнній і повоєнній ліриці. Дніпро та Карпатиотримують свої кординати на карті удмуртської літератури. Образ України для удмуртів ніби й рідний та зрозумілий,але водночас далекий, екзотичний та привабливий.Окрім цього, деякі удмуртські гуманітаріїзахоплювалися духом української свободи, вільнодумством, сміливістю увідстоюванні етнічнихта мовних інтересів свого народу.
У. Т.: Які саме українські письменники перекладені удмуртською?
– Удмуртською перекладено чимало українських письменників – це класики: Тарас Шевченко, Іван Франко, Богдан-Ігор Антонич, Остап Вишня, Павло Загребельний, Ліна Костенкота ін. Останні кілька років це коло розширилося. Відразу кілька перекладачів працювали над перекладами текстів Миколи Хвильового, Василя Стуса, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Оксани Забужко, Марії Матіос, Ірени Карпи та ін. Восени цього року планується видання антології української поезії ХХ ст. удмуртською мовою. Я упорядник та редактор цієї книги.
У. Т.: Які ваші враження від Києва?
– Київ – чудове місто:європейське, культурне. Як меніздалось, воно має «тепле серце». Єдине, чогомені, чесно кажучи, не вистачало, –це української мови. Справжньої, рафінованої, якою теоретично мало б говорити нове покоління українців. Я шукав цю мову на зелених бульварах Києва, вслухався в розмови людей у метро,але марно. Мабуть, погано шукав.
Біографічна нота
Алєксєй Арзамазов (АрзаміОчей) – філолог, літературознавець, поет, перекладач, публіцист, журналіст, кандидат филологічних наук.З2008 року –віце-президент Удмуртського ПЕН-клубу.З2010 року працює науковим співробітником Угро-фінського науково-освітнього центру гуманітарних технологій УдДУ.З 2010 – головний редактор журналу «Іжевськ плюс». Автор 14 книг та більше 60 наукових статей. Читав лекції в Будапешті, Парижі, Стокгольмі, Таллінні, Амстердамі.