Ця риса має два епохальні наслідки. Перший — позитивний: розвиток людської цивілізації та її блага (це стосується не тільки економічної площини) практично моментально проникає в кожну точку планети, роблячи людей, як вважають, щасливішими. Другий — негативний: позаяк завжди і скрізь існуватимуть особи, готові на що завгодно заради права користуватися всіма благами цивілізації в якомога більшій кількості й у всій неймовірній різноманітності, то в бідних країнах, де обмаль ресурсів для оплати цих вигод, через таких громадян штучно з’являється неабияке розшарування за доходами та майном, за котрого незначна частина населення отримує непропорційно велику частину доходів, яку спрямовує на те, щоб забезпечити собі ці ж таки блага цивілізації. Інакше кажучи, купка тих, хто готовий на все, організовує реальну соціально-економічну систему своєї країни таким чином, щоб забезпечити собі кількість грошей, достатню, аби почуватися на рівних із сильними світу цього, тобто найуспішнішими представниками розвинених країн.
Мало хто усвідомлює, що цей, другий, наслідок визначає долі мільйонів осіб. Уявіть собі, що ви народились у бідній країні й готові на все заради можливості максимально насолоджуватись усіма без винятку здобутками цивілізації: дорогими авто, яхтами, літаками, нескінченними подорожами, палацами а-ля «Межигір’я» в різних куточках світу, золотими батонами та ще багато чим іншим. Що ви зробили б для досягнення своєї мети? Працею достатню кількість грошей для такого життя не заробить ніхто навіть у розвинених країнах, за винятком хіба що топ-менеджерів, та й то не всіх. Шанси створити інноваційний продукт на кшталт iPhone чи операційної системи Windows примарні, мати від нього шалені прибутки в бідній країні ще важче. Та й інтелект у вас середньостатистичний: куди вам до інновацій? Єдиний варіант — захопити контроль над яким-не-яким бізнесом, що існує в будь-якій, навіть бідній, країні, хоч би де ви народилися (і тут мусите на ділі довести, що справді готові на будь-що), всіма правдами й неправдами забезпечити йому монополію і в найкращих традиціях «Капіталу» Карла Маркса класти собі додаткову вартість у кишеню посеред загальнонаціональних злиднів.
Тут простір для винахідливості величезний. Одні просто вбивають людей, щоб сконцентрувати у своїх руках якомога більше активів.
Читайте також: Красиве та корисне
Другі, накопичивши в тільки їм відомий не надто законний спосіб перший капітал, розширюють власну бізнес-імперію за допомогою покупок, більш чи менш легальних, і тільки після досягнення нею певних розмірів вдаються до послуг чиновників та депутатів, щоб ті заплющували очі на монополізацію окремих галузей економіки. Треті просто беруть владу в країні, розпалюючи терор і принагідно винищуючи конкурентів, націоналізують внутрішній бізнес, стають єдиними й необмеженими експлуататорами народу як в економічному, так і в інших аспектах. Четверті, використовуючи історично складену конфігурацію суспільно-економічних відносин, через силові структури знову-таки захоплюють владу й запроваджують економічну диктатуру, отримуючи частину прибутків підприємств, як у Росії. Усіх цих «винахідників» об’єднують дві речі. Перша — особисте бажання дуже добре жити, яке з огляду на множинність благ, доступних завдяки глобалізації, руйнує мільйони доль тих, хто повинен своєю працею платити за ці блага. Друга — монополізація тієї чи тієї галузі економіки або ж частини держави.
Україна тут не виняток, а типовий приклад до правила. Ми маємо бідну країну з багатим потенціалом, а вона — кілька великих олігархів і ще кількадесят менших, які регулярно намагаються здобути монопольний контроль над усім, чим тільки можна (компанії, галузі економіки, держпідприємства, політичні партії та парламентські фракції, різноманітні органи державної влади тощо). І саме тому, що ми частина правила, ліки, яких потребує Україна, абсолютно стандартні. Хочемо стати розвиненою країною — мусимо поставити руба питання загальної демонополізації та ефективної реалізації антимонопольної політики. Олігархи мають опинитись у законному ряду разом з іншими підприємцями, ми повинні позбавити їх доступу до органів державної влади в усіх гілках та впливу на дію останніх. А ще нам потрібно створити інституційно сильний антимонопольний комітет, який на регулярній основі здійснював би свою ефективну політику.
Читайте також: Консенсус розпадається
Переваги такого собі «антимонопольного Майдану» переоцінити неможливо. Вони не тільки теоретичні. Адже він не лише здешевить товари й послуги, котрі виробляють підприємства олігархів, а й увімкне таланти мільйонів українців із латентним, інертним підприємницьким хистом, спільні активні дії яких на свою особисту користь невидимою рукою Адама Сміта приведуть до загального добробуту всієї України. Цим шляхом проходила кожна країна, яка вийшла з бідності й досягла достатку. Ним повинні рухатись і ми.