Одним із питань, що вже другий день обговорюється у міжнародній пресі та серед аналітиків-міжнародників, є те, наскільки законним було захоплення венесуельського диктатора Ніколаса Мадуро в рамках операції американських спецслужб у Каркасі. Чимало думок і запитань, зокрема, і про те, які геополітичні наслідки матиме ця операція та подальші дії США у Венесуелі.
З чого все почалося?
Вже тривалий час президент США Дональд Трамп висловлював бажання втрутитися до Венесуели. Так, він закликав Мадуро відмовитися від влади (США, як і більшість демократичних країн, не визнавали його як президента через нелегітимність виборів), звинувачуючи його у підтримці наркокартелів, які у Вашингтоні вважають винними у тисячах смертей американців, пов’язаних з незаконним вживанням наркотиків.
Водночас більше сотні осіб було вбито за останні три місяці у Карибському морі американськими військовими в рамках боротьби із наркокартелями. Фахівці із міжнародного права, з якими спілкувалися журналісти BBC у грудні висловлювали сумніви щодо того, чи удари по човнах у Карибському морі були в межах міжнародного права.
У випадку із спецоперацією 3 січня, ситуація більш однозначна. Міжнародне право забороняє застосування сили в міжнародних відносинах без мандата ООН, окрім тих випадків, коли це самооборона.
«За словами юридичних експертів, наркоторгівля та бандитське насильство вважаються злочинною діяльністю і не відповідають загальноприйнятим міжнародним стандартам збройного конфлікту, що виправдовує військову відповідь», — пише Reuters. Тож очікувано, що реакції на дії Вашингтона та зокрема коментарі Дональда Трампа після операції розділилися не лише серед союзників, але й усередині США. Зокрема, по- різному відреагували європейські лідери.
Європа без єдиного голосу
«Юридична оцінка втручання США є складною і вимагає ретельного розгляду», — відреагував канцлер ФРН Фрідріх Мерц на операцію США у Каракасі. Президент Франції Емманюель Макрон закликав до «мирного і демократичного переходу» під керівництвом Едмундо Гонсалеса Уррутії, кандидата від опозиції на президентських виборах 2024 року. А от французький міністр закордонних справ Жан-Ноель Барро був більш жорстким та заявив, що операція із захоплення Мадуро «порушує принцип ненасильства, який лежить в основі міжнародного права». Верховна представниця ЄС із зовнішньої політики Кайя Каллас зазначила: «ЄС неодноразово заявляв, що Мадуро не має легітимності, і виступав за мирний перехід влади. За будь-яких обставин необхідно дотримуватися принципів міжнародного права та Статуту ООН. Ми закликаємо до стриманості».
Утім серед європейців були й ті, хто доволі чітко став на бік Вашингтона. «Відповідно до історичної позиції Італії, уряд вважає, що зовнішні військові дії не є правильним шляхом для повалення тоталітарних режимів, але водночас вважає законним втручання оборонного характеру проти гібридних атак на власну безпеку, як у випадку державних структур, що сприяють та підтримують наркотрафік», – заявила прем’єр-міністерка Італії Джорджа Мелоні.
Такі різні реакції європейських лідерів спровокували дискусію про те, що в нових геополітичних умовах, які все чіткіше формуються агресивною зовнішньою політикою США, ЄС без єдиного голосу вкотре показує себе як слабкого міжнародного актора. «Єдине, що я вважаю дійсно прикрим у цьому випадку, це те, що ЄС (або європейська трійка чи пʼятірка) знову не змогли домовитися про єдину спільну заяву. Чи ми дійсно маємо на увазі те, що заявляємо? Бути поважним міжнародним голосом, глобальним гравцем? Так чи ні?», — написав колишній голова Мюнхенської безпекової конференції Вольфганґ Ішінґер у своєму твіттері.
Читайте також: Мадуро, Росія та американський тиск: як Венесуела опинилася у центрі світової гри
Колишня директорка Австрійського Інституту європейської та безпекової політики Веліна Тчакарова зазначає, що дії США у Венесуелі слід аналізувати поза межами поверхневих наративів, а в межах концепції Холодної війни 2.0. Вже тривалий час аналітикиня пояснює міжнародні події в контексті протистояння двох блоків США (Заходу) та Драконо-Ведмедя (вісь Москва-Пекін). «Усунення Ніколаса Мадуро знаменує рішучу ескалацію нової Холодної війни між Сполученими Штатами та Драконо-Ведмедем — китайсько-російським modus operandi, який я давно описую як поєднання економічних і технологічних гегемоністських амбіцій Китаю з військово-ревізіоністською здатністю Росії до дестабілізації», — пише вона. На думку Тчакарової, операція у Венесуелі базується безпосередньо на Стратегії національної безпеки США і є прикладом реалізації «Доктрини Монро 2.0»: відновлення домінування США у західній півкулі з метою захисту безпосереднього стратегічного оточення Вашингтона від ворожих зовнішніх вторгнень.
Доктрина Монро була проголошена президентом США Джеймсом Монро трохи більше 200 років тому і визначала довготривалі цілі американської зовнішньої політики. Вона також закріплювала західну півкулю як сферу впливу США. Нині ця доктрина переживає певне відродження в американських консервативних колах. «Доктрина Монро — це серйозна справа. Але ми її значно перевершили», — заявив Трамп 3 січня. «Тепер її називають «Документом Донро», — очевидно маючи на увазі зміну документа на свою честь. «У моїй аналітичній моделі Холодна війна 2.0 є системною конфронтацією з нульовим результатом. Блок, який переможе, визначить правила, норми та механізми забезпечення дотримання наступного міжнародного порядку», — пояснює своє бачення нинішньої геополітичної ситуації Веліна Тчакарова. З огляду на коментарі американського президента, цей підхід аналітикині видається дуже влучним.
Історик Наял Ферґюссон у своїй статті зазначає, що захоплення Мадуро у Каракасі «найкраще розуміти як запрошення повернути політичний годинник на понад століття назад», адже справи, з якими ми маємо справу у 2026 році все ті ж, з якими мали справу наші попередники на початку XX століття.
Багато аналітиків погоджується, що дії США остаточно відкривають скриньку Пандори, де право сильного буде перевагою. «На початку другого року другого терміну Трампа його послання є чітким: США не тільки не відчувають себе зобов’язаними дотримуватися витончених ідей міжнародних правил і законів, що виникли після 1945 року, але й будуть втручатися практично на власний розсуд у своїй півкулі — і, можливо, також в інших регіонах», — пише Financial Times у сьогоднішній редакційній статті.