Видання відзначає, що військові питання, особливо, що пов’язані із німецько-американськими відносинами, завжди поляризували країну. Наприклад, у 1980-х розбіжність полягала у розміщенні американських балістичних ракет у Німеччині. Нещодавно – в участі у війні в Іраку у 2002-му. «Пані Меркель перебуваючи тоді в опозиції, підтримала американське вторгнення (і досі пам’ятає, наскільки непопулярною була та позиція). Її попередник, Герхард Шредер утримував Німеччину поза війною (і досі пам’ятає, як це допомогло йому перемогти на виборах 2002)», – пише The Economist.
«Ситуація у Сирії є особливо вразливою для Німеччини. Якщо диктатор використовував хімічну зброю проти мирного населення, тоді Німеччина, що з 1945 року будувала свою ідентичність на моральності настільки, наскільки це можливо, не може просто відвернутися від цього. Схожі наміри змусили пана Шрьодера до інтервенції у Косово у 1999», – зазначає видання, додаючи при цьому, що й та інтервенція була дещо незвичною.
«Зазвичай, Німеччина намагається залишатися осторонь воєн, або принаймні тих їхніх частин, що пов’язані із безпосереднім застосуванням зброї, через дві основи повоєнної німецької ідентичності – пацифізм, що не довіряє будь-яким проявам німецької військової потужності та рефлексивний інстинкт ухиляння у великодержавній дипломатії. Іноді це ізолює Німеччину серед її союзників, як у 2011 коли вона утрималася від голосування у Раді Безпеки ООН щодо інтервенції до Лівії. В інших випадках це ставить Німеччину у навмисну позицію «відмовчування», як наприклад було із інтервенцією у Малі», – пише видання.
The Economist вважає, що два основні суперники на найближчих виборах у Німеччині Пеер Штайнбрюк та Ангела Меркель схилятимуться до різних позицій у питанні військової інтервенції до Сирії. Так, пан Штайнбрюк скоріш за все схилятиметься до утримання від військових обов’язків, в той час як пані Меркель все ще може піти протилежним шляхом. І ці рішення можуть вплинути на остаточний результат виборів у вересні, пише The Economist.