Велика проза Галини Пагутяк балансує на межі жанрів і стилів: шальки терезів схиляються в бік то альтернативної історії, то магічного реалізму (термін напрочуд недолугий, але що вдієш – прижився), то готичної літератури. Про останнє свідчить роман «Урізька готика», підґрунтям для якого став нарис Івана Франка «Спалення опирів у селі Нагуєвичах у 1831 році». Йдеться не про зубатих кровожерів, які не люблять сонячного світла. Опир – прикарпатський відьмак, наділений великою енергією. Тим страшнішою, що вона дозволяє «потинати» людей на відстані – тих, «кого не шкода», а вибір, звісно, робить сам чаклун, своєрідний санітар суспільства.
Мешканці Урожа Петро і його син Орко, отець Онуфрій, місцевий аристократ пан Болеслав, зайди Юліан-фотограф і Влодко, який намовляє селян їхати до Америки, зустрінуться на короткий час, щоб узяти участь у детективних подіях, говорячи сучасною мовою. Подіях, що не мають логічного пояснення, а тому атмосфера містичного жаху й маніакальної підозріливості чимдалі згущується, щоб насамкінець спалахнути відкриттям якщо не всіх, то деяких таємниць. Подіях зовнішньо не інтенсивних, але цілком достатніх, щоб саспенс відбувся, а текст не відпускав до останньої сторінки.