Убити дракона

 Останні два місяці були в Нікарагуа нелегкими для опозиції, незалежних жіночих організацій, журналістів та правозахисників. 9 листопада в країні відбулися місцеві вибори, але їх результати більш ніж сумнівні. Нікарагуанський уряд не допустив до участі в них кандидатів від двох провідних опозиційних партій і спостерігачів.

 

Сандиністи (партія FSLN) Даніеля Ортеґи правлять країною лише другий рік, але їх популярність стрімко падає. Вони запровадили деякі прогресивні соціальні програми на користь незаможних нікарагуанців, але загалом економічна ситуація в країні складна. Натомість майже абсолютну владу зосередила в своїх руках родина Ортеґи, а незалежні організації та соціальні рухи опинилися під ударом держави.

 

 

Переслідування опозиціонерів у Нікарагуа супроводжує вкрай агресивна та ворожа інформаційна кампанія в проурядових мас-медіа. Вони вже звинуватили неурядову британську допомогову організацію «Оксфам» у «відмиванні грошей», а низку місцевих НУО в отриманні «сатанинських грошей». Президент жіночого колективу Grupo Venancia Паз Арауз каже, що «це несправедливо й незаконно. Проурядові медіа зводять на нас наклепи, тоді як нас ні в чому навіть формально не звинуватили чи бодай проінформували». А колишній польовий командир сандиністів Моніка Бальтодано так характеризує дії уряду: «Вони хочуть, щоб ми боялися. Аби ми усвідомили, що кожного разу, коли ми критикуємо їх, ми піддаємо ризику стабільність свого життя, життів наших родин і дітей».

 

Завдяки своєму президентству в революційні 1980-ті, Ортеґа здобув міжнародну славу прогресивного лідера. Тепер він привів Нікарагуа до антиімперіалістичного латиноамериканського альянсу ALBA («Боліварська альтернатива»), куди також входять Куба, Венесуела, Болівія, Гондурас і Домініканська Республіка. Участь у альянсі допомогла Ортезі здобути значну фінансову підтримку від венесуельського президента Уґо Чавеса, однак церемонія підписання угоди про членство була таємною, що занепокоїло нікарагуанців. Соціолог Сільвіо Прада зазначає: «Це не можна назвати демократією. Люди навіть не знають, що таке ALBA, не розуміють, про що домовилися лідери».

 

Опозиціонери звинувачують Ортеґу в зловживанні президентською владою. Революційний священик і поет Ернест Карденаль проголосив, що «революція в Нікарагуа тепер в опозиції. Як можна вірити Даніелю Ортезі, коли він кричить, що з бідними, але заїжджає в бідні райони на mercedes’і?» Лідери опозиційних жіночих та сандиністських організацій побоюються, що країна повертається у диктаторське минуле. Родина й друзі Ортеґи тепер контролюють FSLN й обмежують свободу слова, а програми допомоги мають на меті не стільки перспективний стабільний розвиток найбідніших верств населення, як створення політичних дивідендів для правлячої партії.

 

 

Після 16 років в опозиції Даніель Ортеґа прийшов до влади на президентських виборах у листопаді 2006 року, набравши тільки 38% голосів. Цьому сприяв новий виборчий закон, який знизив прохідний бар’єр. Це нововведення сандиністи проштовхнули через парламент за допомогою лідера Ліберальної конституційної партії екс-президента Арнольдо Алемана.

 

Аби заручитися в 2006 році підтримкою релігійних виборців, Ортеґа шокував жіночі та правозахисні організації, уклавши союз із католицькою церквою, деякими євангелістськими церквами та всіма правими партіями, щоб цілковито заборонити аборти. В бідній Нікарагуа ця заборона вже призвела до низки смертей жінок із ускладненнями вагітності.

 

Опозиція також звинувачує Ортеґу й Алемана в тому, що вони створили двопартійну систему та поділили контроль над такими державними інституціями, як Верховна виборча рада та Верховний суд. Провідні міністерські посади отримали особи, лояльні до католицької церкви та кардинала Міґеля Обандо Браво. Ці призначення вже далися взнаки: Верховна виборча рада позбавила легального статусу єдину сандиністську опозиційну партію – Рух сандиністського оновлення, а також припинила на невизначений термін діяльність Консервативної партії.

 

 

Ортеґа не робить різниці між особистим життям та партійними й державними функціями. Коли він став президентом, то розташував і президентську адміністрацію, й партійну штаб-квартиру FSLN у власному сімейному маєтку, оточеному високими мурами. Особиста влада президента відчутна в кожному куточку країни, де можна побачити величезні бігборди, які проголошують його «Народним президентом». Бігборди, кожен вартістю більш ніж $5000, виробляє за державний кошт рекламна компанія одного з синів Ортеґи. Значну владу отримала також його дружина Росаріо Мурільйо, яка зараз очолює партійний секретаріат FSLN та керує пропрезидентскими медіа. Перша леді практично перетворилася на тіньового главу держави. Вона також ініціювала створення в партійній структурі фронту так званих «Рад громадянської влади». Ці утворення фактично дублюють демократично обрані органи місцевого самоврядування. «Біномне президентство Даніеля Ортеґи та його дружини наповнене агресією до їхніх критиків. Вони ні до кого не мають поваги й готові протягнути найбільші символи цієї країни через бруд своєї брехні», – вважає письменниця Джоконда Беллі. З цією оцінкою погоджується й політолог Андрес Перес Бальтодано: «Страх перетворив Нікарагуа на один величезний квартал, який у мафіозному стилі контролює бандитська держава та політичні банди, які використовують назви партій. У цьому кварталі злодії та вбивці почуваються цілком безкарно». Дії Ортеґи та членів його партії можна розглядати як своєрідне попередження країні. Маючи відданих послідовників, контроль над більшістю державних інституцій включно з поліцією, домовленості з корумпованими політиками та ультраконсервативними християнами й бажання замовчати критику з боку незалежних соціальних рухів, уряд Нікарагуа може шокувати навіть тих, хто з ностальгією згадує тріумф сандиністів над диктатурою у 1979 році.