Традиційно вважається, що східні області України з найбільшою недовірою ставляться до Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу. Численні соціологічні опитування та результати президентських, парламентських та місцевих виборів нібито підтверджують таку позицію. Проте тенденції останніх років свідчать, що Схід України загалом та Харківщина поволі змінюють своє ставлення до ЄС і НАТО.
Євроатлантична інтеграція: що думають мешканці області?
На перший погляд, проведене в липні-серпні цього року дослідження соціологічної групи «Рейтинг» «Покоління Незалежності: цінності та мотивації» нічого нового не показало. Більшість мешканців Харківської області традиційно проти вступу до НАТО (56%), а «за» виступають 33%.
Різниця порівняно з іншими регіонами України разюча: на Сході в цілому найбільше тих, «проти» вступу та найменша кількість прихильників членства в НАТО. При тому що за даними різних опитувань підтримка приєднання до альянсу по Україні в цілому сягає 58%.
Однак розчарування доречне, якщо не дивитися на дослідження попередніх років.
Наприклад, дані за січень 2020 року свідчать, що на умовному референдумі «за» вступ було би 24,8% жителів регіону і 56,3% проти (8,9% не брали б участі в референдумі). Тенденція до зростання кількості прихильників очевидна. Також, згідно з іншим дослідженням Центру Разумкова «Суспільна підтримка євроатлантичного курсу України: оцінки та рекомендації», 15,3% жителів Сходу вважають, що Альянс несе загрозу Україні, натомість 59,7% переконані, що ні. Цифра доволі символічно корелюється з 27,7% тих, хто не бачить загрози в Росії, тоді як 54,4% її бачать.
Це зайвий раз підтверджує, що в суспільстві панує роздвоєне сприйняття геополітичного порядку денного. Наративи хибних уявлень про роль і місце НАТО у житті окремої держави (наприклад, що Україна як член Альянсу буде вимушена брати участь у всіх воєнних кампаніях) підтримують цей геополітичний дуалізм. Тож, роз’яснення таких хибних тез також має тяжіти до спрощення, на кшталт «це не правда, бо…».
*за даними дослідження "Рівень підтримки громадянами вступу України до ЄС та НАТО" Центру Разумкова, січень 2020. Дані опитування мешканців областей Сходу, до яких входили Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Луганська , Харківська.
**за даними дослідження "Покоління Незалежності: цінності та мотивації" соціологічної групи "Рейтинг", 20 липня – 9 серпня 2021 року. Дані опитування мешканців Харківської області.
«І вашим, і нашим»: про політичні еліти регіону
Якщо соціологія описує настрої мешканців регіону, то результати місцевих виборів демонструють ці настрої на практиці.
Зокрема, недавні дострокові вибори міського голови Харкова.
Хоч і виникають запитання до прозорості проведених виборів та репрезентативності думки мешканців (явка була рекордно низькою – 28,32%), але говорити про «більшість» таки доводиться. Офіційно за секретаря міської ради та тимчасового виконувача обов’язків мера Ігоря Терехова, віддали голоси понад 50% тих, хто прийшов на дільниці. Він представляв «Блок Кернеса – Успішний Харків».
Виборці проголосували за продовження традицій покійного екс-мера Геннадія Кернеса у веденні справ міста, а значить – і за продовження його політичної традиції. А вони окреслюють і геополітичні вподобання.
Зараз більшість Харківської міської ради (на місцевих виборах 2020 року за «Блок Кернеса – Успішний Харків» проголосували 37,95% виборців) систематично виступає проти декомунізації регіону. Сам Ігор Терехов постійно переходить на російську мову під час виступів, що демонструє його ставлення до закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної». Ну як не згадати самого покійного Кернеса і з «георгіївською стрічкою», і під українським прапором на мітингах у 2013-14 роках.
Згодом, 2015-го, в інтерв’ю виданню "Україніська правда" Кернес аргументував так: «За Європейський союз проголосували б 24% харків’ян, за Митний – 27%, а за НАТО – 16%. Ми ставили ці питання починаючи з минулого року, коли ситуація в місті була дуже нестійкою, всі хотіли референдуму (аналогічно тим, які проходили в Донецьку та Луганську – прим. ред.). Думаю, зараз цього не хоче ніхто. Більшість харків’ян за те, щоб був мир, тверде завтра, і щоб Харків не було втягнуто у так звану війну».
Невідомо, яким чином мер українського міста хотів уникнути «втягування у війну», якщо б в самому місті почалися воєнні дії. Проте наразі можемо радіти, що Харків залишився під українським прапором.
Втім, говорячи про Харківщину, слід мати на увазі не лише обласний центр – а стереотипи про «російськомовний Схід» та інші ґрунтуються переважно на ньому. Яким би великим не було місто – це все ще не весь регіон.
Та й керівництво Харківської області у своїй риториці чітко дотримується державницьких наративів і закріплених у Конституції тез про стратегічний курс країни до ЄС та НАТО.
«Нейтральність понад усе»: портрет виборця
Загалом цінності та орієнтири прихильників Кернеса-Терехова можна означити не так «проросійськими», як цілком «локальними». І хоча переважно ці орієнтири підпадають під російські наративи, частина з них не суперечить українським.
За локальну політичну силу голосують і патріотично налаштовані мешканці міста. Вони хочуть не дати жодного шансу приходу до влади «офіційно» проросійським кандидатам, керуючись під час вибору філософською концепцією меншого зла. Логіка проста: якщо один раз ця місцева партія стала на сторону українського Харкова, то за потреби зможе це зробити ще раз. Чого не скажеш про російських симпатиків.
Тож типовий портрет виборця з «більшості» для Харкова виглядає як особа нейтральна до держави і міждержавної співпраці, проте всіляко підтримує особисті та місцеві інтереси.
Саме цією «нейтральністю» і можуть скористатися симпатики чи противники євроатлантичної інтеграції.
Не забуваймо, що «нейтральність» в цьому аспекті стосується не тільки тих, хто прийшов і проголосував за чинну владу, але і понад 70% прихильників політичної байдужості. Вибори-2021 були гарним прикладом того, що мобілізувати харків’ян довкола будь-якого політичного питання доволі складно.
Проте в мобілізації різних сил може допомогти чітке розмежування, дуалізм, який активно використовується і державницькими силами, і проросійськими (частково тому, що і ці сили є протиставленими одна одній). Теза «НАТО чи Росія» чітко оселилася і в інформаційному просторі, і в політичній свідомості мешканців всієї України – не лише Харкова та області. Хоча сприйняття Північноатлантичного альянсу як однозначного супротивника окремо взятої держави – це мислення в межах проросійських наративів протиставлення.
Про референдуми і дії влади
На думку кандидатки політичних наук, доцентки кафедри політології Харківського університету Юлії Біденко, місцеві вибори 2020 року і, особливо, позачергові вибори міського голови 2021 року у Харкові свідчать: виграючи вибори в громадах, локальні еліти свідомо відмовляються від ідеологічної суб’єктності та спекуляції на геополітичних питаннях. Натомість вибудовують особистісну лояльність працівників підконтрольних муніципалітету сфер, ґрунтуються на економічних інтересах регіональних бізнес-груп, що помножується на імідж міцних господарників для широкого загалу виборців.
Політологиня вважає, що зовнішня політика все менше стає об’єктом запеклих дебатів місцевих еліт. Вони наразі зосереджені на питаннях балансування у питаннях мовної або історично-топонімічної політики. Наприклад, епопея із судами щодо перейменування проспекту Петра Григоренка на «маршала Жукова» і навпаки триває вже не перший рік.
Юлія Біденко звертає увагу на те, що мешканці регіону беруть більш активну участь у загальнонаціональних виборах. Тож у разі гіпотетичних референдумів щодо членства в НАТО та ЄС важливою була би роль центрального керівництва, національних парламентських партій та всеукраїнських медіа.
«Презентоване у червні 2021 «Інтерньюз-Україна» дослідження поширення теорій змови показує, що до 40% громадян поділяють наратив про «зовнішнє кураторство» управлінськими процесами, включно із бажанням Джорджа Сороса та МВФ скупити українські чорноземи. А ще 25% до того ж вірять у таємні лабораторії США, що розташовані в Україні. На Сході та Півдні країни такі меседжі популярніші, ніж у західних областях, а на сприйняття найбільше впливають рід занять, політичні погляди та інформаційне споживання. Серед кількості адептів антизахідної конспірології переважають виборці ОПЗЖ, які дивляться підсанкційні канали, російський youtube та споживають новини із анонімних телеграм-каналів», – говорить Юлія Біденко.
Експертка підсумовує, що «битва за настрої» в питанні євроатлантичної інтеграції буде, здебільшого, вестися у медійному просторі. А її результат залежатиме значною мірою від комунікативної майстерності та залученості акторів національного масштабу – і менше від очільників чи місцевого депутатського корпусу.
«Чітка позиція зовнішньополітичних акторів також може стати вирішальним чинником вибору українців. Адже побоювання, що входження України до Альянсу спровокує більшу агресію РФ, є поширеними навіть серед ідейних прихильників західного курсу, особливо у прикордонних регіонах. На ці перестороги організаторам гіпотетичного референдуму про членство в НАТО слід зважати більше, ніж на окремі позиції регіональних еліт, які поки перебувають у ситуації сезонного ідеологічного спокою, принаймні до наступних місцевих виборів», – додає кандидатка політичних наук.
Чого чекати?
Враховуючи особливість виборців в Харкові загалом і області зокрема, можемо зробити кілька висновків про майбутнє сприйняття НАТО в регіоні.
По-перше, однозначною рушійною силою у ставленні до Альянсу залишається російська агресія в Україні. Якщо усунути фактор гібридної війни Росії в західному напрямку, то Україна, включно з Харківщиною, лишалася би нейтральною стосовно вступу в НАТО.
По-друге, «темною конячкою» все ще залишається електорат локальної політичної сили Харкова. Виказувати сепаратистські та колабораціоністські тези не прийде в голову зараз нікому з тих, хто бажає стати депутатом чи мером. Проте як рейтинг нещодавно обраного мера обласного центру, так і сенс його внутрішніх політичних переконань, балансує на межі «50/50». Якщо для утримання влади вигідніше буде говорити українською мовою, стояти під синьо-жовтим прапором та розмірковувати про розбудову співпраці НАТО-Україна (у спрощеному сприйнятті одне є продовженням іншого) – Терехов це неодмінно робитиме. Поворот на 180 градусів можливий тільки у випадку широкої ескалації воєнних дій.
По-третє, важливим фактором є вплив центральної влади на регіон. Закріплення євроатлантичного курсу держави у Конституції, дає більше гарантій для сприйняття цієї тези принаймні серед влади області. Безумовно, мери міст Харківщини виказують різні настрої (залежно від того, яку політичну силу представляють). Проте якщо Україна офіційно прямує до НАТО, то у керманичів Лозової, Мерефи чи Харкова є два вибори: або активно підтримувати це рішення, або приховувати свої політичні вподобання, щоб не перечити центральній владі та Конституції.
Щоб харків’яни та мешканці області підтримували євроатлантичний курс держави, варто продемонструвати, чим цей курс буде вигідний саме їм. Роз’яснення цінностей НАТО має стати всеохоплюючим і починатися саме з обласних центрів. Місцева влада ж може піти за думкою населення та центральної влади чи бути змінена на найближчих виборах. Але як тільки вона навчиться балансувати між протилежними позиціями і в досконалості опанує мистецтво популізму, то може бути обраною і на друге десятиліття поспіль.
Створення цієї статті фінансується в рамках проєкту «НАТО – це люди», що фінансується Урядом Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії, що діє через Міністерство закордонних справ і у справах Співдружності націй Великої Британії («FCDO»).